Сервіз ім. Леніна: як мистецтво служило пропаганді

Порцеляновий сервіз з нагоди одужання Леніна, авангардна селянка - "Делегатка", лагідні партизани і симпатичні олімпійські ведмедики - все це знаряддя ідеологічної зброї СРСР, зібрані на виставці "Мистецтво на службі радянської пропаганди" у Національному історичному музеї.

Старший науковий співробітник музею, дослідниця радянського побутуОлена Якубець провела екскурсію кореспонденту ВВС Україна Анастасії Зануді і розповіла, як за подекуди кумедними предметами декоративно-ужиткового мистецтва радянської доби можуть стояти сумні та драматичні історії їхніх творців.

Мамай-пролетарій та авангард

У нас є унікальні експонати, які дивом збереглися у нашому музеї, і які характеризують недовгий за часом період - 20-ті роки. Це етап, коли тоталітарна держава лише формувалася.

Тоді художники все ще могли робити те, що хотіли. На цей період припадає розквіт авангарду. А у декоративно-прикладному мистецтві це пов'язане із бойчуківською школою.

У нас є тарілочка - із написом "Я - пролетарій Мамай, стережись мене буржує, не займай УСРР". Її зробили у 1922 році на Київській межигірський фабриці Іваном Падалкою, учнем М. Бойчука.

Іван Падалка - типовий представник цього напрямку. Вчився у художньо-промисловій школі в Миргороді, потім продовжив навчання в Українській академії мистецтв, потім працював на цій фабриці.

Як і більшовики, художники-авангардисти мріяли про "інше майбутнє", "інше життя". Певною мірою їхні погляди збігалися.

Але "інше майбутнє" для більшовиків - це світова революція. А митці бачили майбутнє дуже гармонійним, таким, коли кожна людина зможе самовиражатися у мирі і гармонії.

На цій тарілочці добре видно більшовицьке світосприйняття - пролетарій із молотом, поряд - конституція УРСР, але пролетарій більше нагадує козака Мамая, навіть його поза - елемент барокового мистецтва - шабля, вуса.

До певного часу більшовики дивилися на це крізь пальці. Просто використовували цих людей для пропаганди своєї ідеології.

У того ж Івана Падалки була ціла колекція подібних творів - і пролетарі, і селяни.

Була навіть тарілочка така: "Несуть товариша", "Яблучко", "Партизани", "Махновці". Але усі вони були з елементами народного мистецтва.

Його твори активно показували, робили виставки, не тільки в Україні, а й за кордоном, де вони мали великий успіх.

Проте на початку 30-х років, коли тоталітарна держава сформувалася, таким художникам дуже сильно ускладнили життя.

Їх припиняють випускати за кордон із виставками, потім взагалі забороняють будь-яку творчу діяльність.

Врешті, у вересні 1936 року Падалку заарештували як "активного учасника націоналістичної фашистської та терористичної організації, що мала на меті відторгнення України від СРСР і реставрацію капіталізму". Його розстріляли як ворога народу.

Згодом уся школа Михайла Бойчука була знищена, включно із самим вчителем.

"Делегатка" з елементами кубізму

Ще один унікальний експонат - "Делегатка". Її автор - скульптор Жозефіна Діндо.

Вона вчилася у Володимира Татліна, Казимира Малевича, але розробила і свій стиль. Це далеко не реалістичне мистецтво, тут є й елементи конструктивізму, і кубізму.

Назва "Делегатка" означає, що її обрали на якийсь з'їзд чи у якісь органи влади, і вона намагається осмислити життя навколо неї.

Ця скульптура, створена у 1928 році, зробила Жозефіну Діндо знаменитою.

Вона створила цілу низку жіночих образів - в неї є "Молочниця", "Жниця", - загалом більше 110 скульптур за все творче життя. Її почали активно копіювати, почали запрошувати читати лекції.

Але у 1937 році так само, як і інших представників авангардного мистецтва, її заарештували. Її звинуватили у співпраці з польською розвідкою.

На момент арешту в її майстерні було 22 скульптури. Всі вони були знищені співробітниками НКВС. Її робіт майже не залишилося. На сьогодні відомо лише про шість скульптур, що збереглися.

"Соцоптимізм"

Десь всередині 30-х треба було формувати нову радянську людину, яка не повинна була, як "Делегатка", читати, думати, аналізувати.

Радянська людина повинна була сприймати дійсність позитивно, оптимістично, у рожевих фарбах. Тому на авансцену виходить мистецтво так званого "соцреалізму", хоча краще його було б назвати "соцоптимізму".

Саме у другій половині 30-х років з'являється багато робіт, які показують задоволених життям селян, у гарних біленьких хустках, вони постійно співають у тодішніх кінофільмах.

І саме навпроти "Делегатки" у нас є "Свинарка", яка виготовлена у 1936 році на Городницькому фарфоровому заводі.

Подивіться, як вона відрізняється від "Делегатки" - весела, рум'яна, її все влаштовує, навколо неї поросята - символ добробуту.

Ми-то знаємо, як жили і працювали колгоспники у 30-ті, як їм не платили. А мистецтво показувало зовсім інше.

Тих, хто не хотів працювати у такому стилі, просто фізично знищили.

Сервіз і Ленін

Головним елементом пропаганди, яка пройшла через усе мистецтво Радянського Союзу, - возвеличування вождя. У нас є експонат, який чудово ілюструє культ Леніна, - це сервіз. Він був виготовлений на Баранівському заводі у 1922 році.

Ми знайшли матеріали, які розповідають, що у жовтні 1922 року відбулися збори працівників заводу, на якому виступив представник колективу товариш Стадніков, розповів, що Ленін одужав і повернувся до виконання своїх обов'язків.

З цієї нагоди працівники вирішили зробити Леніну подарунок. За основу взяли заготовку, яку було зроблено ще до революції. На неї лише нанесли текст "Вождю мировой революции от робочих Барановского фарборового завода" і анаграму "Володимир Ленін".

Крім того, що подарували сервіз, Леніна ще й зарахували до працівників цього заводу на посаду робочого-горновщика і навіть нарахували йому зарплату.

Втім, її вирішили перераховувати на заводську бібліотеку.

Місцевий поет Володимир Вільний з нагоди цієї події навіть написав вірш - "Легенда про сервіз":

Ходак із Баранівки дарунок привіз:

Великому Леніну - чайний сервіз.

Блюдце і чашечки - бризний фарфор.

Вузенькою стрічкою - ніжний узор.

Після цього Баранівський завод отримав ім'я Леніна. В музеї представлена точна копія сервізу, який подарували Леніну. Виготовлена вона була у 1970 році.

У 1970-му році, коли святкували 100-річчя з дня народження Леніна, того Леніна було вже настільки багато, що це викликало зворотну реакцію - анекдоти.

Ось один із них:

Оголошено конкурс на пам'ятник Пушкіну. Третє місце отримав скульптор, який запропонував пам'ятник "Пушкін читає Леніна", другу премію - "Ленін читає Пушкіна", першу премію отримав пам'ятник "Ленін".

Тарілки, які готували до війни

І у 30-ті роки починається дуже активна пропагандистська підготовка населення до війни.

І на тарілках з'являються герої громадянської війни - Щорс, Будьонний, Ворошилов, червоні кавалеристи.

З'являються і нові кумири - легендарні льотчики Чкалов, Раскова, Грізодубова.

Культовою датою для мистецтва стала також Жовтнева революція. Ми бачимо масову продукцію і 40, і 50, і 60 років, присвячену "Великому жовтню".

Ще одна важлива дата - 1954 рік, річниця підписання "Переяславської угоди". Дуже активно використовувалася для пропагування ідеї дружби народів. В Україні цілий рік проходили різні заходи - виставки, фестивалі, концерти.

До Києва приїхало багато делегацій із подарунками. Один із них - скульптурна композиція "Богдан Хмельницький і Російський посол".

Бачимо Богдана Хмельницького - дуже моложавого, хоч на час підписання угоди він був вже старшою людиною, і біля нього посол Росії - досвідчений і мудрий Федір Бутурлін, який точно знає, що треба українському народу.

Друга світова війна мала колосальний вплив на мистецтво. Від 1965 року День перемоги став святковим.

У мистецтві стали робити акцент на ті жертви, які поніс радянський народ, захистивши собою народи Європи від фашистського рабства.

От і ми маємо добрих усміхнених партизан, з дітьми, з жінками, є й партизанська мадонна - мати, яка втратила сина.