Як Янукович залишив Україну: версії прямою мовою

21 лютого 2014 року, після трагічних подій в центрі Києва, підписали так звані "мирні угоди" між українською владою і опозицією, що так і не були втілені.

А вже в ніч проти 22 лютого президент Віктор Янукович залишив столицю, а згодом - і територію України.

Угода про мир: нова-стара Конституція і роззброєння

ВВС Україна подає "прямою мовою" п'ять поглядів на те, як і чому це сталося.

Віктор Янукович, прес-конференція у Ростові-на-Дону 28 лютого 2014 року:

Я був змушений залишити Україну через безпосередню загрозу для мене і моїх близьких.

Я вірив у порядність іноземних посередників. Не дивлячись на те, що ця угода (між урядом і опозицією від 21 лютого. - Ред.) мала багато протиріч і була складною, я її підписав, її підписали лідери опозиції, підписали міністри закордонних справ трьох європейських країн. Але її не було виконано. І як результат, Київ заполонили озброєні люди, які почали громити будинки, культові установи, храми.

Як з Межигір'я добро вивозили

Я нікуди не тікав. Я з Києва переїхав до Харкова. Під час мого переїзду, коли я ще був в Києві, мене обстріляли із автоматичної зброї. Машина, яка мене прикривала, була з усіх сторін обстріляна.

Ми їхали, щоб зустрітися в Харкові з активом Партії регіонів і громадських організацій. Коли ми приїхали до Харкова, з самого ранку, 22 лютого, Служба безпеки почала отримувати інформацію про те, що в Харків прибувають радикально налаштовані групи. Тут не страх був. Страху не було. Це були умови безпеки, які потрібно було враховувати.

Я прийняв рішення. Зі мною був спікер Рибак і голова Адміністрації Клюєв. Я їх попросив, щоб вони летіли в Донецьк. А сам вирішив полетіти в Луганськ. Ми вилетіли двома вертольотами.

Служба "Аерорух", а потім і військові, попередила нас: якщо ми не повернемо, - а вони думали, що ми будемо летіти в Росію, - то піднімуть винищувачі. Пілоти вертольотів вирішили розвернути вертольоти і посадити їх у Донецьку. Це ситуація, з якої почався мій рух по Україні.

Я пересувався автошляхами. Врешті, ми переїхали до Криму. Мої наміри знову були зруйновані через нові погрози. Я отримав дзвінки від членів своєї родини. Навіть молодшого внука занесли до списку людей, яких треба "люструвати"...

В Росію потрапив завдяки патріотично налаштованим офіцерам, які виконали свій обов'язок і допомогли мені зберегти життя.

Я перебуваю в Ростові тому, що тут неподалік живе мій старий друг. Я приїхав до нього, аби знайти хоча б тимчасовий притулок.

Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ України, допис у Facebook 24 лютого 2014 року:

Доповідаю українському народу: Янукович зник.

Усю ніч разом із головою СБУ Валентином Наливайченком ми опікувалися врегулюванням ситуації в Севастополі і пошуком екс-голови держави.

21-го, в п'ятницю, Янукович у супроводі Клюєва вилетів вертольотом із Києва до Харкова, маючи наміри взяти участь у з'їзді депутатів Партії регіонів.

22-го, в суботу, Янукович, переночувавши у держрезиденції в Харкові, відмовився від участі у з'їзді, записав відеозвернення і вертольотом полетів до Донецька.

Після прибуття в аеропорт Донецька разом із охороною пересів на два приватних літаки типу "Фалькон". Спробував вилетіти. Прикордонна служба перешкодила вильоту.

Після чого Янукович відбув у держрезиденцію в Донецьку, де й залишався впродовж кількох годин.

Пізно ввечері, 22-го, автомобілями, без супроводу ДАІ кортеж Януковича відбув до Криму.

23-го (неділя) прибув до Криму. Зупинився в одному з приватних санаторіїв, свідомо ігноруючи державні об'єкти, зокрема, і спеціалізовану президентську держдачу, на яку раніше планував прибути.

Дізнавшись про рішення парламенту щодо призначення в. о. президента України Турчинова і про виліт до Криму призначених голів МВС і СБУ, Янукович поспіхом залишив приватний санаторій у напрямку до аеропорту Бельбек, у якому на той момент перебували ми з Наливайченком.

О 23-50 Янукович, не доїзджаючи до аеропорту Бельбек, зупинився у приватній резиденції в районі Балаклави. Зібрав свою охорону, спитав, "хто буде з ним у супроводі далі", а "хто залишиться тут".

Частина співробтіників УДО висловили бажання "залишитися тут". Янукович, попрощався з ними, передав офіційну відмову від державної охорони.

Із частиною охорони Янукович у супроводі Клюєва трьома машинами відбув у невідомому напрямку, відключивши усі види зв'язку.

Кров Майдану: кінця розслідуванню не видно

Президент Росії Володимир Путін, виступ на Міжнародному дискусійному клубі "Валдай" 24 жовтня 2014 року:

21-го числа (21 лютого 2014 року - Ред.) в Києві були підписані відомі документи між президентом Януковичем і опозицією. Під цими документами було поставлено підписи трьох міністрів закордонних справ європейських країн як гарантів виконання домовленостей.

21-го числа ввечері мені подзвонив президент Обама, ми з ним обговорили ці питання, те, як ми будемо сприяти виконанню цих домовленостей. Росія взяла на себе певні зобов'язання. Я почув, що мій американський колега готовий взяти на себе певні зобов'язання.

Того ж дня подзвонив президент Янукович, сказав, що вважає, що ситуація стабілізувалася, і він збирається поїхати у Харків на конференцію. Не приховую, це не секрет, я висловив певну стурбованість, сказав: чи можна у такій ситуації залишати столицю? Він відповів, що вважає це можливим, оскільки є документ, підписаний з опозицією, і міністри закордонних справ європейських країн виступили гарантами виконання цієї домовленості.

Скажу вам ще більше, я йому відповів, що маю сумніви у тому, що все буде так добре, але це його справа. Він же, врешті-решт, президент, він відчуває ситуацію там, йому видніше, як чинити. Але мені здається, не можна виводити сили правопорядку із Києва, сказав я йому. Він відповів: так, звісно, я це розумію. Поїхав і дав команду вивести усі сили правопорядку з Києва.

Наступного дня, незважаючи на усі наші розмови телефонні, незважаючи на підписи міністрів закордонних справ, щойно Янукович залишив Київ, одразу відбулося захоплення його Адміністрації і будівлі уряду збройним шляхом.

Янукович подзвонив і сказав, що він хотів би зустрітися зі мною, обговорити ситуацію. Я сказав: будь ласка. Врешті, ми домовилися зустрітися у Ростові, тому що там ближче, він не хотів далеко відриватися, так він мені сказав. Я був готовий вилетіти до Ростова. Але з'ясувалося, що він вже і до Ростова не може виїхати. До нього вже почали застосовувати силу, і на нього вже почали наставляти автомати. І вони вже там не дуже розуміли, куди їм подітися.

Не буду приховувати, ми допомогли йому перебратися до Криму. На той період часу Крим був частиною України. Але оскільки події у Києві розвивалися дуже швидко, бурхливо, ... за таких умов йому, звісно, до Києва повертатися не мало сенсу. Усі забули про якісь домовленості з опозицією під підписами міністрів закордонних справ, про наші телефонні розмови.

Так, скажу відверто, він попросив вивезти його в Росію, що ми і зробили.

Микола Азаров, прем'єр-міністр України (до 28 січня 2014 року), презентація книги "Уроки Майдану" 7 лютого 2017 року:

Мені часто кажуть: це ваша провина у подіях на Майдані. Я відповідаю: моя провина одна, що я у грудні, коли побачив, що готується державний переворот, що в центрі Києва засіли переодягнені підготовлені бандити, не поставив Януковичу ультиматум: або ти їх ізолюєш від суспільства, а з мирною частиною протестантів на Майдані ми завжди домовимося, або мені треба йти...

Вся країна працювала, сталевари йшли до доменних печей, шахтарі йшли в шахти, на свою небезпечну роботу, а тут 5-6 тисяч бомжів каламутили воду в центрі столиці.

Переворот отримав криваві риси із сакральними жертвами, тому що їм був потрібен привід розгромити політчині сили, що виступали за реалізацію національних інтересів України, які, передусім, полягають у добросусідських інтеграційних, коопераційних відносинах із Росією та країнами СНД.

Ми все бачили і знали, але адекватних заходів не вжили... Але для того, щоб віддати наказ, потрібна політична воля і рішучість. А підпорядковувалися ці спецпідрозділи не прем'єр-міністру, а президенту.

Моя точка зору була відома. Я Януковичу казав відверто: якщо ми зараз (а це був початок грудня), коли тільки-но все заварювалося, не ліквідуємо їх, то потім нам не дадуть цього зробити. Так і сталося. Що він мені відповів? Спочатку він не бачив небезпеки, наприклад, у тому, що Будинок профспілок був зайнятий сотнею-півтори озброєних бойовиків, які ховали зброю, вибухівку. Він не бачив цієї небезпеки, хоча всі керівники силових структур говорили: Вікторе Федоровичу, ваша команда - і ми все рознесемо.

Я під'їздив до "Беркуту", бо роздільна смуга із "Беркуту" захищала будівлю уряду. У нас же як - уряд - Майдан. І мою будівлю від Майдану відділяло кілька шеренг "Беркуту". Вони мені жодних питань не ставили щодо того, як вони живуть, скільки їм платять, як їм відпочити, але одне питання лунало постійно: коли ви з Януковичем дасте наказ розігнати цю наволоч? Я стояв, і що міг їм сказати? Повертався і казав: Вікторе, досить вже ці переговори безкінечні вести.

А йому в цей час Байден надзвонює: дивіться, ви там, ми з вами розберемося.

Президент США Барак Обама, прес-конференція на саміті лідерів Північної Америки в Мехіко 19 лютого 2014 року:

Разом із європейськими партнерами ми і надалі залучатимемо (до переговорів. - Ред.) усі сторони. Ми і далі наголошуємо президенту Януковичу та українському урядові, що на них покладено відповідальність запобігати тому жахливому насильству, що ми бачили. Відкликати внутрішні війська, працювати із опозицією, аби відновити безпеку і людську гідність, просувати країну вперед.

Українці - горді і витривалі люди, які подолали надзвичайні виклики у своїй історії, і, сподіваюся, що ця гордість і сила підтримує їх зараз. Тим часом я просив би військових в Україні утриматися (від участі у конфлікті - Ред.) і дозволити цивільним продовжити діалог, необхідний для виходу із ситуації...

Але я хотів би наголосити: ситуація, що склалася в Україні, пов'язана із питанням, чи можуть українці самі визначати свою долю. Моя адміністрація і віце-президент Байден, я особисто, довели до відома президента Януковича потребу визнати прагнення українців і працювати на основі цього, замість того, щоб намагатися придушити протести.

У майбутньому ми продовжимо робити усе, що від нас залежить, аби підтримати українців у пошуку мирного розв'язання конфлікту і підтримати їх прагнення до сильної, єдиної демократичної країни, інтегрованої до міжнародної спільноти...

Я не думаю, що йдеться про конкуренцію між США і Росією. Гадаю, це є висловленням надій і сподівань народів Сирії і України, які визнають, що основні свободи - свобода висловлювань, свобода зборів, чесні і прозорі вибори, можливість вести бізнес без сплати хабарів, відсутність дискримінації через релігію чи переконання - це фундаментальні права, які має кожна людина.

Пан Путін має інший погляд на більшість із цих речей, і я не думаю, що це є таємницею.

Я сподіваюся, будуть часи, коли росіяни зрозуміють, що у майбутньому вони також мають бути "на борту" із цими цінностями та інтересами. Але зараз ми переживаємо часи серйозних розбіжностей...

Підхід Сполучених Штатів не полягає у тому, аби розглядати це як партію у шахи часів Холодної війни, у якій ми конкуруємо із Росією. Наша мета полягає у тому, аби народ України був здатен ухвалювати власні рішення щодо свого майбутнього.