"Я відчуваю їхній біль": у Музеї зруйнованих стосунків

Після того, як стосунки закінчуються, навіть найбільш повсякденні речі можуть стати болючим нагадуванням про них. Виставку таких речей пропонує музей в Лос-Анджелесі.

Коли ваше серце розбите, все нагадує вам про людину, котрої більше немає поруч.

Ви спалюєте любовні листи? Викидаєте весільну сукню після розлучення? Надсилаєте шкарпетку без пари?

У Музеї зруйнованих стосунків у Голівуді повсякденні речі виставлені як предмети мистецтва і супроводжуються історіями зради чи втрати.

Зараз там назбиралась зворушлива колекція розбитих сердець.

Одна жінка із Сан-Франциско запхнула свою весільну сукню в скляну банку після того, як її чоловік, з яким вони були одружені п'ять років, покинув її. І хоча її сукня була "нетрадиційна", тобто така, яку можна одягти ще не раз, вона більше ніколи її не одягала.

"Я ненавиджу викидати речі, котрі ще можна використовувати, але навряд чи я б зраділа, побачивши когось у моїй колись прекрасній сукні, котра тепер викликає лише сумні почуття", - написала жінка на картці, яка зараз виставлена поруч із банкою.

Я використала банку через те, що вона достатньо містка, написала вона, але можна використати й "будь-який інший образ, пов'язаний з консервуванням".

Всі експонати в музеї виставляються анонімно. Музей, відкритий цього літа, заснував адвокат, який відвідав оригінальний Музей зруйнованих стосунків в Хорватії й вирішив привезти цю ідею в Лос-Анджелес.

Два художники відкрили хорватський музей після того, як пережили розставання з коханими й вирішили зберегти уламки цих стосунків.

Експонати музею в Лос-Анджелесі приїхали сюди з різних куточків світу.

Громадянин Норвегії надіслав праску, додавши коротку історію: "Цю праску використовували, щоб випрасувати мій весільний костюм".

Інший експонат - це дорога пляшка вина, яку двоє коханців із Великої Британії планували випити, як тільки полишать свої законні подружжя. Але вина не торкались, пляшку так ніколи й не відкрили.

Що сталось з їхніми шлюбами, чи дізнались їхні законні половини про їхню зраду - про це нічого не відомо.

Один словенець подарував музею ключа - маленький подарунок від подруги. Історія, що його супроводжує, містить такі слова: "Ти закрутила мені голову; і ніяк не хотіла спати зі мною. Я зрозумів, наскільки сильно ти любила мене, лише після того, як ти померла від СНІДу."

Музей приваблює й людей з розбитим серцем, які знаходять очищення, виливаючи своє горе у сльозах над чужим нещастям, й закохані пари, розповідає Алексис Гайд, директор музею.

Але вона була здивована, коли побачила, що музей відвідують також і сім'ями, в яких батьки шукають способу поговорити про любов з підлітками.

"Музей стає насправді безпечним місцем, де можна поговорити про секс і стосунки. При цьому така розмова не закінчиться чимось на кшталт: "Фе, гидота, мамо, припини", - говорить пані Гайд.

"Це також прекрасний спосіб поговорити про те, що у стосунках добре, а що ні", - зазначає вона.

"Ваше серце можуть розбити, і це природньо. Навіть якщо ви почуваєтесь дуже самотнім, це, насправді, нормально".

"Думаю, музей допомагає трішки зменшити відчуття ізольованості від світу".

Один з найбільш незвичних експонатів - пара силіконових грудних імплантатів значного розміру, які одну жінку змусив вставити її колишній бойфренд. Її тіло не прийняло їх, і їй довелось витримати декілька операцій, щоб видалити їх та відновити тіло.

"Вона трималась за них, як за нагадування не змінюватись ні для кого. Ти маєш любити себе, щоб бути коханою й побудувати живі стосунки", - стверджує пані Гайд. Та жінка, додає вона, сподівається, що її вклад в експозицію музею надихне інших будувати більш здорові стосунки.

"Вона висловила надію, що люди прочитають це і прислухаються до застереження".

У музеї також є каблучка - символ знехтуваної обітниці та колекція бляшанок, коробок і книжок із зразками "шрифту, що подобався обом" колишнім партнерам.

Є тут і сукня, котру дівчина купила, сподіваючись вразити парубка. Але він скоїв самогубство ще до того, як вона встигла це зробити.

Ще на виставці є ящик, повний касет із записами різних виконавців. Якщо ви їх не пам'ятаєте - подібні касети були надзвичайно романтичним подарунком у 1980-их. Такі збірки пісень скрупульозно укладали, записуючи їх з радіо на аудіокасети.

Якщо ви пропустили початок пісні, яку планували записати, ви мали чекати, доки діджей увімкне її знову наступної години чи дня, залежно від її популярності.

Така колекція - не те, що ви очікуєте побачити в музеї на бульварі Голлівуд, де туристи часто відвідують Музей воскових фігур Мадам Тюссо й актори в костюмах людини-павука або Чубаки розводять туристів на фото з ними.

"Цей музей, як скальпель, сягає глибинної правди про людські життя. Я думаю, що це дуже вишуканий, концептуальний мистецький музей, хай навіть його експонати самі по собі не обов'язково мають якусь художню цінність", - запевняє пані Гайд.

Відвідувачі музею - переважно представники мистецьких кіл Лос-Анджелеса, аніж туристи.

Всередині - це тихе місце, воно дає змогу пережити очищення. Більшість відвідувачів оглядають його на самоті і тихо плачуть.

Багато відвідувачів стверджують, що вони прийшли сюди, щоб почуватись не так покинуто, щоб відчути зв'язок з іншими самотніми серцями.

Але один сказав, що почувався тут приголомшеним.

"Я відчуваю їхній біль", - сказав він про людей, котрі надали свої речі в музей.

"Я почуваюсь тут таким самотнім".