Річниця Мінська-2: найкривавіші битви перемир'я

12 лютого виповниться два роки від укладання других мирних домовленостей у Мінську, які мали до кінця 2015 року повністю врегулювати конфлікт на Донбасі.

Багатогодинне нічне засідання Ангели Меркель, Франсуа Олланда, Петра Порошенка та Володимира Путіна тоді закінчилась підписанням документу, який передбачав комплекс заходів для досягнення миру.

Угода була продовженням "Мінська-1" від вересня 2014 року.

Вона передбачала негайне припинення вогню, відведення зброї від лінії розмежування, обмін полоненими, проведення в Україні конституційної реформи щодо децентралізації з врахування особливостей окремих районів Донбасу, вибори там за українським законом і передачу Україні ділянки кордону з Росією, яку контролюють бойовики.

Планувалось, що все це закінчать до кінця 2015 року, але жоден з 13 пунктів домовленостей повністю так і не виконали. Навіть припинення вогню та відведення зброї відбулось тільки частково.

Більше того, за два роки перемир'я були бої, які нагадували повномасштабну війну.

Битва за Дебальцеве

Згідно з підписаними домовленостями, опівночі з 14 на 15 лютого по всій лінії зіткнення на Донбасі мав настати режим припинення вогню.

Проте самі перемовини проходили на фоні однієї з наймасштабніших за час конфлікту битв за місто Дебальцеве.

Згідно з першими мінськими домовленостями та узгодженою 19 вересня 2014 року лінією розмежування, великий залізничний вузол Дебальцеве мали контролювати українські військові.

Проте з початку 2015 року бойовики почали наступ на місто, яке з трьох боків було оточене підконтрольним "ДНР" силам.

У боях брали участь велика кількість людей та військової техніки, і станом на 15 лютого українські сили, за твердженням бойовиків, перебували у фактичному оточенні.

Оголошене перемир'я 15 лютого тут протрималось кілька годин і бойовики знову перейшли у наступ.

Українська сторона до останнього заперечувала оточення. Проте зранку 18 лютого військове командування оголосило про "організований вихід" військ з Дебальцевого.

За офіційними даними, безпосередньо під час виходу загинули 19 українських військових, ще 13 зникли безвісти, а 17 потрапили у полон. Командування заявило про виведення з плацдарму понад 2 600 військових.

Загалом за місяць боїв у Дебальцевому з 18 січня до 18 лютого загинули 179 українських військових, 110 потрапили в полон, а 81 — зникли безвісті.

Втрати бойовиків невідомі. Українська сторона наполягає, що вирішальним для взяття Дебальцевого бойовиками була військова допомога Росії та введення танкових підрозділів.

Росія заперечує участь своїх військових у операції. При цьому після битви з'явились свідчення участі в битві танкістів з Бурятії, яких у лікарні Донецька відвідував російський співак Кобзон.

Бої за Широкине

Паралельно з битвою за Дебальцеве під Маріуполем також розгортались бойові дії.

Згідно з угодою про лінію розмежування від 19 вересня 2014 року, низка населених пунктів східніше Маріуполя, зокрема Широкине, мали контролюватись урядовими військами.

10 лютого підрозділи Нацгвардії перейшли у наступ на цьому напрямку та зайняли Павлопіль, Комінтернове та курортне селище Широкине, щоб віддалити лінію зіткнення від Маріуполя, який за кілька тижнів до того обстріляли з "Градів".

Українські військові зайняли селища, проте майже одразу бойовики почали контрнаступ у спробі відбити Широкине.

Попри оголошення режиму тиші 15 лютого, спроби наступу на Широкине не припинялись, і наймасштабніші бої розгорнулись тут 16 лютого, у тому числі із застосування бронетехніки.

У ході боїв за селище від лютого 2015 року Широкине майже повністю зруйновали, хоча врешті-решт підрозділи бойовиків вийшли з нього. Обстріли у цьому районі тривають досі, як і на всьому маріупольському напрямку.

Бліцкриг на Мар'їнку

Навесні 2015 року обстріли на лінії розмежування тривали, але з набагато меншою інтенсивністю. Фактичного припинення вогню так і не настало.

На лінії зіткнення постійно відбувались невеликі збройні сутички. Зокрема, 16 травня поблизу Щастя на Луганщині відбувся напад розвідувальної групи бойовиків на українські позиції.

Відомим той епізод став через двох військовополонених, яких взяли в бою українці. Євген Єрофеєв та Олександр Александров назвалися спочатку офіцерами ГРУ Міноборони РФ.

Пізніше вони стверджували, що звільнились з армії перед поїздкою на Донбас. Згодом їх обміняли на Надію Савченко.

На початку літа 2015-го біля Донецька відбулось ще більше загострення.

3 червня розпочались бойові дії за містечко Мар'їнка біля Донецька.

Воно перебувало під контролем військових, і вранці 3 червня українці заявили про наступ бойовиків на місто та потужні артилерійські обстріли.

У штабі АТО заявили про використання артилерійських систем "Град" та "Смерч".

Українська сторона також повернула артилерію на позицію і завдавала ударів у відповідь.

На багатьох ресурсах бойовиків, а також російських телеканалах, з'являлась інформація, що бойовики зуміли взяти Мар'їнку під контроль.

Згодом у "ДНР" відкинули інформацію про "масштабний наступ" їхніх сил на Мар'їнку і звинуватили в атаках ЗСУ.

Представник міноборони "ДНР" Едуард Басурін 4 червня заявив, що саме українська армія розпочала наступ і завдала артилерійських ударів, намагаючись просунутися "вглиб республіки".

З українського боку заявили про чотирьох загиблих під час боїв за Мар'їнку, а бойовики - про 21 загиблого.

Повзуче напруження

Після загострення у Мар'їнці бойові дії не вщухали. Проте переважно мали форму обстрілів позицій обох сторін на різних ділянках лінії розмежування.

У щоденних звітах штабу АТО постійно звітували про обстріли на маріупольському напрямку, поблизу Донецька, і дещо менше - на луганському напрямку поблизу Станиці Луганської. Але військові гинули у зоні АТО майже щодня.

Восени 2015 сторонам вдалось домовитись про повну тишу на лінії розмежування, яка на початку вересня протривала майже тиждень.

І хоча тоді ж відбулось розведення від лінії розмежування зброї великих калібрів, обстріли так і не припинились.

З весни 2016 року ситуація знову почала загострюватись. І тоді на перший план щоденних зведень АТО вийшло місто Авдіївка, поруч з Горлівкою та Донецьком.

У лютому 2016 року біля Авдіївки відбулись кілька бойових зіткнень, які змінили розташування сил.

Між українськими позиціями у місті та силами бойовиків розташовується так звана "промзона", яка не перебувала під чиїмось контролем.

За версією українських військових, під час однієї з атак бойовиків вони пішли в контратаку і зайняли "промзону".

Авдіївка і її промзона, яка розташована поруч з трасою навколо Донецька, є стратегічно важливою, а тому з того часу за неї точились постійні бої різної інтенсивності.

У другій половині 2016 року на більшості ділянок лінії розмежування тривали позиційні обстріли.

Час від часу сторони звинувачували одна одну у тому, що військові займали нові позиції та навіть населені пункти, які перебували у так званій "сірій нічийній зоні".

Світлодарська дуга

Наприкінці грудня 2016 року найгарячішою ділянкою фронту стала так звана Світлодарська дуга - лінія зіткнення, на яку українські військові відійшли від Дебальцевого.

Із зими 2015 року тут періодично траплялись загострення і обстріли. Район має стратегічне значення - на підконтрольній Україні території у Світлодарську розташована Вуглегірська ТЕС.

З іншого боку лінії зіткнення - Дебальцеве, по прямій до якого трохи більше 10 км.

18 грудня тут почались активні бойові дії. Спочатку українські військові повідомили про спробу наступу сепаратистів після артилерійського обстрілу.

Але пізніше секретар РНБО Олександр Турчинов сказав, що українські військові контратакували і зайняли нові позиції, "які надали їм додаткову перевагу над ворогом у цьому секторі оборони".

У свою чергу бойовики повідомили, що це українська армія намагалася прорвати лінію оборони "ЛНР" і вийти до Дебальцевого.

Активізація боїв тут тривала фактично до 24 грудня.

Під час цієї ескалації українські військові втратили щонайменше дев'ятьох солдатів убитими, а ще кілька десятків отримали поранення.

Загалом за 2016 "рік перемир'я" українська армія у боях офіційно втратила 211 військових загиблими.

Авдіївська криза

Останнім і найгучніших загостренням боїв на Донбасі стала криза в Авдіївці, яка розпочалась 29 січня 2017 року.

Після боїв за густонаселене Дебальцеве бої за багатотисячну Авдіївку стали найстрашнішими з гуманітарної точки зору.

За даними українських військових, зранку 29 січня бойовики обстріляли позиції сил АТО в авдіївській промзоні з артилерії. Після чого кілька штурмових груп бойовиків атакували два опорні пункти ЗСУ.

Українські військові нібито штурм відбили та пішли в контратаку. За словами міністра оборони Степана Полторака, вони "зайняли важливу позицію, яка має стратегічне значення".

У відповідь сепаратисти відкрили вогонь з важкої артилерії, щоб відбити втрачений опорний пункт, твердять у штабі АТО.

Представники бойовиків наполягали, що це українські військові пішли в наступ та намагались зайняти їхні позиції.

Тільки за перші кілька днів боїв українські військові втратили біля Авдіївки шістьох військових. Також були жертви і серед цивільних. Зокрема, загинув водій ДСНС під час обстрілу гуманітарного штабу.

У перші ж дні від артобстрілів перебило лінії електропередач, внаслідок чого Авдіївка лишилась без світла, води та нормального опалення.

Кілька днів сторони не могли домовитись про припинення обстрілів контрольованого урядом міста, тож через відсутність енергоносіїв була реальна загроза повної евакуації.

Врешті комунікації вдалось відновити, але обстріли біля міста тривають.

Бойовики заявляли про обстріли Донецька з боку українських військових.

Петро Порошенко дав наказ на вогонь у відповідь, проте наголошував, що українські війська не стрілятимуть по позиціях бойовиків у житлових кварталах.

При цьому розслідувачі з Bellingcat стверджували, що бойовики ведуть вогонь з "Градів" саме з житлових кварталів.

Українські військові завели до Авдіївки важку техніку, зокрема і танки. У штабі АТО пояснили, що зробили це на випадок прориву бойовиків.

Останніми днями ситуація у зоні АТО знову дещо заспокоїлась. Проте, враховуючи досвід попередніх ескалацій, очікувати загострення бойових дій можна у будь-який момент.

На перемовинах у Мінську постійно домовляють про нові дати настання режиму "повної тиші".

Проте зазвичай він тримається не більше кількох годин.