Брати Капранови: наші діди воювали у різних арміях, то чиї ми онуки?

Новий роман братів Капранових "Забудь-річка" описує неймовірну кількість деталей із української історії ХХ та ХХІ століть.

Події президентства Віктора Януковича тут переплітаються із ситуацією у міжвоєнній Польщі та на Галичині й Волині вже під час Другої світової війни. Це історичний детектив про долю кількох поколінь українців, фінал якого, впевнений, багато хто читатиме зі сльозами на очах.

Про те, як, для кого і чому писалася "Забудь-річка", брати Капранови розповіли ВВС Україна.

"Кривава річка"

ВВС Україна: Про що ваша книжка, якщо описувати "Забудь-річку" в кількох словах? Що ви хотіли донести нею?

Брати Капранови: Ми хотіли дослідити проблему, яка зараз лежить у підґрунті інформаційної війни та війни на Сході. Наші діди воювали у різних арміях - у Червоній, в УПА, у німецькій, тож чиї ми онуки? І як наші діди впливають на наше теперішнє життя з його коханнями, бізнесом і Майданами?

ВВС Україна: Чи можна "Забудь-річку" вважати своєрідним продовженням "Щоденника моєї секретарки"? Що саме об'єднує ці книжки у дилогію?

Брати Капранови: Коли ми писали "Щоденник…", в якому ідеться про Помаранчеву революцію, про продовження не думали. Але коли взялися за "Забудь-річку", раптом зрозуміли, що роман про 2013-й не може не бути продовженням роману про 2004-й.

Тому ці книжки об'єднані хронологічно, а крім того, там діють деякі спільні герої - тобто кожну книжку можна читати окремо, а якщо прочитаєте обидві, отримаєте додаткові враження.

ВВС Україна: Хто є головним героєм "Забудь-річки"?

Брати Капранови: Насправді ми ставили за мету, щоб головними героями роману стали читачі - бо саме їм належить розібратися із власним родоводом, так само, як Уляна зі Степаном розбираються зі своїм. Тому ми взяли максимально типову ситуацію: Уляна з маленького містечка закінчила інститут у Києві, народила дитину, виховує сама, без чоловіка, працює на знос, бо іншого виходу немає. Погодьтеся, що це не унікальний випадок.

І якщо ми примушуємо її у час, коли вона нарешті знайшла своє кохання, розбиратися з тим, ким був її дід і за що він воював, - значить, на це є вагомі причини. І ті самі причини є в кожного з нас, бо, знов-таки скажемо, на Сході стріляють і в підґрунті цієї стрілянини лежить те саме запитання - за кого воювали діди.

Адже всі ми знаємо, що Донбас у ХХ столітті був притулком для всього антирадянського елементу - повстанці 20-х та 30-х, втікачі від Голодомору, потім дезертири, шуцмани (члени німецької допомогової поліції у часи Другої світової війни. - Ред.), поліцаї, оунівці, вояки УПА ховалися на Донбасі, бо там не питали документів.

Ти хочеш лізти під землю з кайлом? - будь ласка, яка різниця, хто ти.

А тепер нащадки цих людей стоять на блокпостах, обмотуються "колорадськими" стрічками і захищають по суті Радянський Союз.

Чому? Бо вони нічого не знають про своїх дідів, їм не казали. У них дєдушка - Лєнін. А тим, у кого дєдушка - Лєнін, легко взяти автомат і вбивати.

Забудь-річка, річка забуття - насправді кривава річка.

Як формувалися образи героїв?

ВВС Україна: Чи має хтось із описаних у книзі персонажів реальних прототипів? Зокрема, Степан Шагута?

Брати Капранови: Степана Шагуту ми взяли зі спогадів штрафника, який воював у німецькій армії, він згадує про таку людину. Ось ми і зачепилися за це помітне прізвище.

А образи героїв - збірні з усіх мемуарів, які читали, адже ми не наважилися вигадувати щось про Другу світову - надто складна тема. Тому всі події історичної частини взяті з мемуарів реальних людей - по епізоду, по шматочку - і з'єднані у пригодах наших героїв.

ВВС Украна: Книга написана з використанням багатьох історичних деталей. Як вдалося відшукати такий масив інформації?

Брати Капранови: Нам довелося вивчати мемуари бійців Червоної армії, німецької армії, УПА, в'язнів радянських таборів, матеріали про довоєнну Галичину, крім того, історичну літературу щодо партизанського та націоналістичного руху 30-х та 40-х.

Взагалі над романом ми працювали 4 роки, і велика частина часу пішла саме на вивчення цих питань. Рятує те, що нас двоє. Ще є ентузіасти, які упорядковують цілі мемуарні бібліотеки в інтернеті, і ми їм дякуємо.

Не обійшлося і без щасливих збігів: наприклад, у Бережанах нам подарували товстелезну книжку про тамтешню гімназію, і саме тому наші герої живуть у Бережанах - завдяки місцевим краєзнавцям ми відчували себе там, наче в рідному Очакові.

Інша людина подарувала нам монографію "Український націоналізм у міжвоєнну добу", з якої ми з'ясували, що ОУН була зовсім не єдиною і далеко не головною політичною українською силою.

Крім того, нам допомогла робота над книжкою "Мальована історія Незалежності України", коли ми досить добре пропрацювали історію ХХ століття і вона вклалася в голові. Одним словом - багато роботи і багато щасливих збігів.

Правда чи контрпропаганда

ВВС Україна: У книзі описана непроста історія відносин між українцями та поляками і росіянами. Чи не боїтеся закидів у "розпалюванні міжнаціональної ворожнечі"?

Брати Капранови: Цікаво, що поляки вже закидають нам, а росіяни - ще ні. Але треба зауважити, що і справді нічого не вигадували в історичній частині. Якщо виникне потреба - можемо показати джерела на кожне твердження героїв чи описану подію.

Тобто звинувачувати у розпалюванні ворожнечі треба тих людей, які тоді жили, боролися і залишили нам спогади. Ми бачимо свою задачу як літераторів у донесенні до читача правди про тодішні події, знов-таки, правди, яка базується на свідченнях очевидців.

Ми відповідаємо за форму донесення - за те, щоб сучасному читачу було цікаво читати про історію, про війну. І якщо ми впоралися з цією задачею, то решта питань - не до нас, а до тих, хто організовував Голодомор, пацифікацію, Волинську війну, Другу світову війну і так далі.

ВВС Україна: Чому взагалі вирішили за нинішніх умов торкнутися тем УПА, подій на Волині у 1943 р., образу радянських ветеранів Другої світової?

Брати Капранови: Українська література страждає на дефіцит творів на теми Другої світової. Тобто ми маємо радписівський спадок, агітпроп та кіно "В бой ідут одні старікі", яке багато хто всерйоз вважає шедевром - як тут виховувати молодих українців?

Ну гаразд, там брехня, а де правда?

Написати нові твори, які б містили правду - а не контрпропаганду - і є задачею українських письменників. Бо бачите - нас тиснуть зусібіч, Польща та Росія вбивали наших дідів та прадідів, а сьогодні нас у цьому і звинувачують.

Ми маємо боронитися не лише на фронті, але й у інфопросторі, і цікавий модний роман про ці питання - це як танкова бригада на передовій.

Письменник має обов'язки перед народом, він не має права відсиджуватися у кришталевій альтанці на горі, бо скоро і туди дійдуть вороги.

А досліджувати теми кохання, краси й потворності, правди і брехні, тонкі порухи душі можна і на матеріалі Другої світової - здається, нам це вдалося продемонструвати.

Чи буде продовження?

ВВС Україна: Хто є цільовою аудиторією книги?

Брати Капранови: Безперечно, цільовою аудиторією книжки є люди у [тому] віці, коли вони здатні замислюватися над питаннями історії, родоводу - тобто тими, що здебільшого не цікавлять студентство.

Це люди інтелігентні, тобто такі, що здатні думати власною головою.

Жінки - бо жінки читають більше за чоловіків, і саме тому роман про кохання. Чоловіки - які цікавляться історією.

Дивно, але інколи після презентацій до нас підходять навіть школярі і купують книжку для себе. Тобто її не протипоказано читати нікому.

ВВС Україна: У книзі описаний ваш рідний Очаків. Наскільки "Забудь-річка" є автобіографічною?

Брати Капранови: Ми взагалі намагаємося за можливості оспівувати рідні краї - Таврію, Бессарабію, Очаків зокрема. Бо хто іще це зробить, як не ми? У "Щоденнику моєї секретарки" головний герой - теж наш земляк.

Тому, звісно, все, що стосується рідного міста - автобіографічне, тобто взяте з особистих відчуттів, досвіду та поглядів. Це наш погляд на Очаків, погляд людей, які його знають, люблять і не нітяться в цьому зізнатися.

ВВС Україна: Чи бачите для себе можливі теми-історичні періоди для перетворення дилогії на трилогію?

Брати Капранови: Це питання складне, адже - повторимося - ми не планували продовжувати "Щоденник моєї секретарки", а вийшло продовження.

Тому сьогодні ми не плануємо писати третю книжку - але життя весь час підкидає сюрпризи, ми живемо в один час зі своїми героями - Уляною, Степаном, Сапулою, Вікінгом, тому не можемо гарантувати, що у нашому та їхньому житті не трапиться щось надзвичайне, гідне нового роману.