Наталія Ґаттуччо для Бі-Бі-Сі, Рим

	Українці в Італії

Програму слухати тут

Роки заробітчанства вже сягли десятиліття і повернення на батьківщину, навіть попри економічну кризу, все ще відкладається. На запитання «Чому?», відповідь одна: відсутність в Україні перспектив самореалізації та гідної зарплати.

Країна сонця, лагідного моря і відпусток. Уславлений край європейської культури та середземноморської кухні, музей над музеями називають Італію у світі. Однак вихідці з України, які прибули сюди протягом останніх 10 років, асоціюють Італію ще й іншим, а це важка принизлива праця, безсонні ночі і заплакані очі.

«Що для мене Італія? Не можна сказати, що тут погано. Для нас усіх і для мене особисто Італія – це фінансова підтримка, для мене і моїх дітей», — говорить 49-річна львів’янка пані Марія.

Я мама двох дітей, яких залишила в Україні і за них мені серце дуже болить. Шкода, коли знаєш, що діти далеко від тебе, ти їх бачиш раз на рік..... то не є легко для нас (плаче). Залишила їх маленькими, бо біда примусила. Я з великим задоволенням поїхала б на Україну і завтра. Але я приїду туди і що там робитиму? Марія, 49 років

Ми спілкувалися з нею у греко-католицькому храмі Святої Софії, що на околиці Рима. Пані Марія, як більшість її землячок, вперше потрапила на Апенніни за туристичною візою.

Не зважаючи на труднощі і погіршення здоров’я, вона продовжує наймитувати у родинах італійських пенсіонерів вже 12-й рік.

«Я мама двох дітей, яких залишила в Україні і за них мені серце дуже болить, — бідкається заробітчанка. — Шкода, коли знаєш, що діти далеко від тебе, ти їх бачиш раз на рік..... то не є легко для нас (плаче). Залишила їх маленькими, бо біда примусила. Я з великим задоволенням поїхала б на Україну і завтра. Але я приїду туди і що там робитиму?»

В Італії, для таких, як Марія, праці не бракує. За умов світової економічної скрути українці не поспішають покидати Апенніни.

Місцеві організації, які займаються питаннями імміграції, ще вивчають, наскільки серйозно позначилася криза на становищі іноземців. Тим часом автор статистичного досьє «Карітас Міґрантес» Антоніо Річчі зауважив:

Щодо українських працівниць в Італії, то фінансова криза найменше впливає на сектор їхньої зайнятості, а це передусім, персональний догляд за хворими чи літніми людьми. По-перше, кількість робочих місць у цій галузі збільшуватиметься. По-друге, роботодавцями виступають самі пенсіонери, а вони регулярно отримують пенсії, тобто платоспроможні перед найманими працівниками, а це важливий фактор гарантії і стабільності. Антоніо Річі

«Щодо українських працівниць в Італії, то фінансова криза найменше впливає на сектор їхньої зайнятості, а це передусім, персональний догляд за хворими чи літніми людьми. По-перше, кількість робочих місць у цій галузі збільшуватиметься. По-друге, роботодавцями виступають самі пенсіонери, а вони регулярно отримують пенсії, тобто платоспроможні перед найманими працівниками, а це важливий фактор гарантії і стабільності».

Із середини 90-х років чисельні громади українців сформувалися практично у всіх великих містах на Апеннінах, а саме в Римі, Неаполі, Мілані, Болоньї і Венеції. За даними Міністерства внутрішніх справ Італії, на початок року законно в країні перебувають близько 130 тисяч громадян України. Водночас, згідно з інформацією Посольства України в Римі, нелегалів налічується понад 400 тисяч.

	Багато українок доглядають старших італійців

Місячний заробіток трудових мігрантів на півдні країни сягає 600 євро, а на півночі можна мати і до тисячі. Зі свого заробітку іммігрант, який працює законно, зобов’язаний сплачувати італійській державі соціальні відрахування і податок на дохід.

Яким чином люди шукають роботу? У регіонах великого скупчення українців, існують громадські асоціації або церковні осередки УГКЦ, де часом можна довідатися про вакансії. У місті Палермо на південному острові Сицилія немає ні того, ні іншого.

В неділю сонячного дня я навідалася до Англійського парку, що в центрі Палермо. У вихідний день мешканці міста разом з дітьми приходять сюди на відпочинок. В затінку збираються українки, але їхні настрої зовсім інші. «Це наше «місце зустрічі змінити не можна». Тут ми збираємося, шукаємо тут роботу, — говорить 52-літня вдова пані Анна. — Цей парк – наше бюро працевлаштування. Ось сьогодні у мене є два робочих місця, мені італійці подзвонили. Якщо хтось шукатиме роботу, я їм запропоную. Місцеві рідко сюди приходять, шукають робітниць в основному через когось. На відміну від румунських працівниць українок тут цінують, бо вони чесні, не крадуть, роботящі і терплячі. Часом наші жінки кажуть, що італійці такі-сякі, але забувають, адже ми самі прийшли сюди, нас ніхто не кликав».

	Тут шукають роботу?

Із півдня повертаємося до центральної Італії. Базар Ребібб’я - одне з найпопулярніших українських місць у Римі. Тут вам каси з продажу авіаквитків, магазин з українськими продуктами, окремо біля стіни, відгороджені мотузкою, збираються люди, які шукають роботу. Щонеділі звідси відправляються автобуси з передачами на Україну. Через водіїв передають на батьківщину і гроші, бо банківськими системами грошових переказів MoneyGram або Western Union через дорогі послуги користуються далеко не всі, особливо, коли йдеться про пересилку значної суми.

Мій співрозмовник Михайло Маслов, колишній військовий, продає на Ребібб’ї книжки. Каже, що це для нього просто хоббі, бо тепер чоловік має постійну роботу і про свої перші підробітки лише згадує. Після 10 років Михайло став приватним підприємцем меблевої фірми, живе у Римі разом з родиною.

«Мої діти вже дорослі, дочці 15 і сину 20 років. Менша ще вчиться у ліцеї, а старший навчання закінчив, подолавши багато перешкод, має стабільну роботу в столиці. Діти не хочуть повертатися в Україну, а ми, батьки, я сказав, що ми звідти і ми туди повернемось».

За спостереженнями активістів громади, нині українська спільнота поділена на людей, які прижилися в Італії, тобто формується стала діаспора, і ті, які роками живуть із мрією повернутися додому. Додатковий радник Римської мерії Тетяна Кузик регулярно надає консультації щодо правових імміграційних питань. За її спостереженнями, останнім часом більшість новоприбулих дістаються на Апенніни законним шляхом з робочими контрактами і за візами по об’єднанню сім’ї. Пані Кузик наголосила:

«4-5 років тому я вирішувала проблеми отримання першого дозволу на проживання. Сьогодні люди в основному запитують інформацію щодо поновлення дозволу на проживання, це позитивно. Потребують інформації про отримання довготермінового дозволу на проживання на 5 років і здобуття громадянства. Спостерігається нині справжній феномен для Східної Європи, зокрема України, стосовно великої кількості змішаних шлюбів з італійськими громадянами та громадянами інших країн (ред. в Італії дозволене подвійне громадянство). У нас фізично не вистачає тут чоловіків, 90% української імміграції в Італії становлять жінки, тому за десять років міграції ми маємо дуже великий відсоток змішаних шлюбів».

	Українські книжки читають і в Італії

На півострові діють понад півсотні громадських організацій українських трудових мігрантів, 125 церковних осередків Української греко-католицької церкви, яка також надає велику підтримку заробітчанам. Виходить україномовна преса і працюють інтернет-видання. Іммігранти активно створюють осередки української культури, влаштовують спільні подорожі, концерти, різдвяні і великодні святкування.

Активною учасницею таких зібрань стала тернопільчанка Дарина Калиняк, котра випустила книжечку гумористичних оповідок про заробітчанське життя. Пані Дарина живе думкою на старості літ повернутися до рідної оселі, а поки що довгими римськими ночами жінка втілює свої мрії на папері. Вона вже й пісню написала про повернення в Україну:

«Прощай Італіє, прощай! Я повертаюсь в рідний край....»