 | | | | | | | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
300-річчя союзу Мазепи: погляд з Полтави та Швеції | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Невеличке містечко на Полтавщині – Великі Будища – опинилося в центрі європейської політики, коли 27 березня 1709 року тут зустрілися шведський король, український гетьман та кошовий отаман війська Запорізького. Укладена ними угода, яка отримала назву Велико-Будищанського трактату, суттєво міняла і розклад сил на континенті і вектор геополітичного розвитку України. Йшлося про військовий і політичний союз між двома, чи ж радше трьома сторонами, враховуючи, що до укладеного дещо раніше (у жовтні 1708 року) союзу Карла 12-го та гетьмана Мазепи, долучилася тепер і Запорізька Січ на чолі з Костем Гордієнком. Тривалий час, особливо за радянської влади, цей союз, як власне і сама Велико-Будищанська угода, замовчувалася. Юрій Кушко намагався відновити історичну справедливість, побувавши у Великих Будищах, Полтаві, Диканьці, Стокгольмі та Києві. У Великих Будищах
Осідлавши коней, тисячі запорожців вирушили наприкінці березня 1709 року у дорогу. Спочатку до Диканьки на зустріч з гетьманом Мазепою, а наступного дня, 27 березня, – до Великих Будищ, де на той час була ставка шведського короля Карла Дванадцятого. Завуч місцевої школи Ярослава Городницька каже, що саме на пагорбі за селом козаки востаннє вирішували з ким бути, як боронити Україну і що саме там пролунало козацьке: «згода!» Але на що власне давали згоду січовики? У книзі історика Бориса Крупницького читаємо: «…Ішлося, власне, про два акти. В першому зазначалося, що гетьман і Запоріжжя на чолі з Костем Гордієнком зобов’язуються надавати допомогу одні одним і тісно взаємодіяти…Другий письмовий акт був, власне, договором між Карлом ХІІ, Мазепою і запорожцями…Угода мала на меті цілковите визволення України та Січі від московського панування. За Україною назавжди зберігалися її споконвічні привілеї.» Історики визнають, що спочатку виглядало на те, що Січ не братиме участі у подіях Північної війни, яку вела Швеція. Та й старші козаки, неохочі до нових пригод, більше схилялися до Росії. До того ж у кошового отамана Костя Гордієнка склалися кепські стосунки з гетьманом. То ж чи було його долучення до вже укладеного дещо раніше союзу Карла Дванадцятого та Мазепи до певної міри несподіванкою? Історик Людмила Шендрик: «Можна вважати, що так, але ось цей перехід Костя Гордієнка на бік Мазепи можна вважати тріумфом дипломатії і політики Мазепи. Запоріжжя завжди стояло в опозиції до гетьманського уряду, але коли сталася ця подія, на Січі проходили бурхливі військові ради, як завжди були дві партії – одні орієнтувалися на Москву, інші - на Польщу, або Кримський ханат, але наприкінці 1708-го року реальною стала підтримка Івана Мазепи. Особисті різнобічності пішли на задній план перед інтересами Вітчизни.» Погляд зі Швеції Про формування політичного Союзу між Швецією та козаками розповідає
«Очевидно, і з боку Карла 12-го, і з боку Мазепи, і з боку запорожців було бажання співпрацювати. Хоча, виглядає на те, що не всі козаки погоджувалися з рішенням гетьмана. Гадаю, Карл ХІІ опинився у такій ситуації, коли він потребував союзників, оскільки він мав багато ворогів, які піддавали нападам Швецію. На момент укладення україно-шведського союзу все ще тривала війна. Війна з Польщею та Росією. Потрапивши до самого цього регіону, король вочевидь потребував підтримки, особливо в Україні йому потрібні були ресурси Мазепи, вважаючи, що останній був заможною і впливовою людиною в Україні. Це означало доступ до фортець, продовольства, людських ресурсів, тощо». У Військовому музеї Швеції мені показали унікальні речі тієї доби – срібний посуд для церковної відправи, старовинну біблію та інші речі, які були свідками української кампанії Карла ХІІ. Вони належали полковому священику, який використовував все це, в тому числі, під час відправ під Полтавою. - Чи й надалі Карл 12-й вважається найромантичнішим королем у шведській історії? Анна Марія Форсберг: «Ні. Гадаю, на початку 20 сторіччя він і справді був дуже популярним. Його вважали важливою постаттю для шведської історії та для шведської імперії. Але наприкінці 20 століття набули поширення радше критичні оцінки його правління. Чи справді було аж так потрібно вести такі тривалі війни? З такими важкими наслідками для власного народу? І для солдатів, які загинули у війнах під проводом Карла ХІІ? Отож нині, на мій погляд, цей король сприймається шведською громадськістю як недвозначна і суперечлива постать». А як ставляться шведи до Мазепи?
Анна Марія Форсберг: «Гадаю він не є аж таким заполітизованим. Себто його не вважають ані зрадником, ані таким собі великим спасителем нації чи кимсь подібним. Його вважають радше людиною, яка у той час можливо намагалася захистити свій народ від війни. За тих важких умов, коли наближалися з різних боків шведське та російське війська він напевне прагнув зменшити можливі втрати. Щодо сучасних шведських мас-медія, то вони менш лояльно ставляться до постаті гетьмана. Часом нарікають на його коливання під кінець війни, на те, що забезпечив меншу кількість багнетів, ніж обіцяв, чи на його відірваність від широких верств населення. Союз закономірний чи випадковий?
Яким власне був характер того союзу? Його природа? Чи був він наслідком добре обміркованої, заздалегідь спланованої політики, чи ж радше даниною обставинам і його величності випадку? Відомий шведський дослідник, член королівської академії, автор тепер вже класичної книги про Полтавську битву, Петер Енглунд схиляється до другого варіанту: «Я б назвав це опортуністичними відносинами. Шведи у час війни проти Росії потребували якогось союзника, але ще більше вони потребували території для своєї бази і Україна подала себе як така, що мала все для такої бази. Для Мазепи ця кампанія також виглядала опортуністичною, бо виглядало, що шведи перемагають у війні і він вбачав у цьому можливість, якою варто скористатися. Такий крок давав йому переваги як в реалізації його власних цілей, так і української еліти загалом, але ставлення широкого загалу до його зближення зі шведами ніколи не було одностайним.
Позиція київського історика Юрія Савчука є діаметрально протилежною. Для нього різка зміна у політиці гетьмана Мазепи є радше закономірністю, ніж випадковістю: «Я хочу повернутися до тих історичних аргументів, які показують нам Мазепу як спадкоємця попередньої державної політичної традиції, як людину, яка шукала альтернативного шляху для України і її рішення базувалося на підставі попереднього історичного досвіду».
На виставці «Україна-Швеція на перехрестях історії» у Києві є кілька документів, які свідчать про інтенсивні дипломатичні контакти між шведами та українцями упродовж усього 17-го століття. Пан Савчук каже, що в Національному архіві Швеції зберігається 9 оригінальних листів Богдана Хмельницького до швецьких королів і кілька листів гетьмана Івана Виговського, які показують чого прагнули українські гетьмани. Там йдеться про пошук протекторату над козацькою державою, який би гарантував їм незалежний розвиток Дипломатичні контакти доби Хмельницького-Виговського призвели до укладення Корсунської угоди 1657-го року, у якій, за словами сучасного історика, йшлося про військовий і політичний союз між двома країнами. Пан Савчук каже, що така угода була прямою попередницею Велико-Будищанського трактату. Місцеві краєзнавці
Полтавський історик Людмила Шендрик розповідає, що Великі Будища як сотенне містечко тоді входило до складу Полтавського козацького полку і відомо, що Полтавський полк майже в повному складі підтримав гетьмана Мазепу. Втім, до цієї картини місцеві будищанські любителі старожитностей, які об’єдналися у пошукову групу «Старовина», додають трохи солі.
Один з активістів «Старовини» Олександр Калашник, він же - директор Великобудищанської школи каже, що за Мазепою пішла тільки частина старшини: «Частина пішла на підтримку Росії, а більша частина старшини ідеєю незалежності не переймалася». Питання чому ж так воно вийшло, як виглядає, непокоїть і інших любителів старовини. Поміж них завуч місцевої школи Ярослава Городницька: «Не було злагоди, не було взаєморозуміння, якого не вистачає і сьогодні.» Члени групи «Старовина» намагаються з’ясувати де саме і як відбувалося укладення Велико-Будищанського трактату, де була ставка шведського короля, де зупинились січовики, де вони складали клятву на вірність Карлу 12-му. Існує кілька версій щодо того де могли підписати угоду. Полтавський історик Людмила Шендрик вважає, що це сталося у Троїцькій церкві, хоча згадки де точно це було - немає. За словами Олександра Калашникова, ставка Карла 12-го могла знаходитися на місці старої сільської ради в центрі села, за іншим варіантом - за Миколаївським яром. Але достеменно ніхто не знає. Олександр Калашник каже, що з 8 церков, які існували в Будищах, на сьогодні є одна – Троїцька. Він припускає, що зі зруйнованої Свято-Успенської церкви, де, як він вважає, освячували україно-швецький союз, вціліла головна її чудотворна ікона, перед якою – цілком можливо – і освячували союз запорожці. Ікону, як вважають, врятували місцеві мешканці, розібравши на дошки, і тепер вона, можливо, десь у приватній колекції. | Також на цю тему  Форум Бі-Бі-Сі: Чому запорожці пішли за Мазепою?Головна сторінка | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Слухати тут
Його не вважають ані зрадником, ані таким собі великим спасителем нації чи кимсь подібним. Його вважають радше людиною, яка у той час можливо намагалася захистити свій народ від війни. 
