Артем Кречетніков, BBCRussian.com

Якщо Пушкін – творець російської літературної мови і «сонце російської поезії», то Гоголь – основоположник російського критичного реалізму і сатири.

Та чи російського?

Напередодні ювілею це питання раптом виявилося чи не головним.

Судячи з публікацій в інтернеті, хвилює воно переважно українську публіку.

Інші блоги Кречетнікова на російському сайті Бі-Бі-Сі

В сучасній Україні ставлення до Гоголя досить складне. З одного боку, великим співвітчизником пишаються. З іншого – вважають або ренегатом, або жертвою імперської культурної політики.

Звичайно ж насамперед підносять найбільш «український» з усіх творів Гоголя
- «Вечори на хуторі біля Диканьки». Образ письменника асоціюється у першу чергу з Солохою, чортом та варениками. Гоголя уявляють насамперед як гумориста, хоча як письменник і як людина він був, загалом-то, невеселй.

Росіянам легше. Вони чітко пам’ятають, що «вивчали» Гоголя у школі в курсі російської літератури, тому переконані, що письменник він російський, нервування українців з цього приводу смішне, й дискутувати тут нема про що. Але ж по крові і за місцем народження Гоголь – українець! Тут, як то кажуть, ані забрати, ані додати.

Микола Бердяєв абсолютно справедливо, на мій погляд, висловив думку, що національна ідентичність – це не кров, а стан душі. Ким людина себе вважає, тим вона і є.

Звичайно ж, виховання, отримане з дитинства, обмежує самоідентифікацію жорсткими межами. Якою мовою тобі співали колискові, та і лишається рідною назавжди, скільки б іноземних ти не вивчив. Якщо ти народився й виріс у Росії, то, скільки не англофільствуй, англійцем не станеш. Можна стати британцем за поспортом, та це зовсім інша річ.

А от коли людина народилася у змішаному шлюбі, або (як Гоголь) виховувалася на межі культур, можливі варіанти.

Письменник – людина Слова. Мова – його життєвий простір й інструмент для виробництва. Тому він належить тій національній літературі, мовою якої він писав.

А от чому українець Гоголь писав російською – інше питання.

Як на мене, тому, що хотів публікуватися, мати якнайбільше читачів, і, зрештою, жити у російськомовному Петербурзі, що за часів Гоголя був единим осередком духовного життя імперії. У Києві чи Полтаві йому й поговорити до пуття ні з ким було.
Талант повинен реалізуватися. Росія дала Гоголю такий простір для самореалізації, якого Україна на той час не могла дати.

Був інший шлях – самому створювати цей простір, присвятити себе створенню української літературної мови й формуванню самосвідомості. В такому разі Гоголь став би національним героєм України. Та за її межами його, ймовірно, сьогодні небагато б хто пам’ятав.

Звичайно, дуже хотілося б знати, що про це думав сам Микола Васильович.

Відомо його вислів: «Хай і чех, і словак говорять мовою Пушкіна».

Виглядає так, що він не надто переймався національним питанням, і відчував себе не українцем, а саме малоросом. Представником особливої гілки, але російського народу, а не якогось іншого. От є козаки, сибіряки, помори зі своєю специфічнною говіркою, традиціями й любов’ю до малої батьківщини. А є малороси.

А водночас, видається мені, у якомусь закутку своєї душі Гоголь завжди лишався українцем.

Не дарма ж в російській літературі він став першом майстром не будь-чого, а саме сатири.

Ой, не подобалися йому порядки петербурзької імперії.
Й великоруські типи – своїх манілових, ноздрьових, городнічіх – він показав із дошкульним сарказмом.

І державна «слава, куплена кров’ю», його, на відміну від Пушкіна з «Полтавою» та Лєрмонтова з «Бородіним», не надихала. А свій єдиний історико-героїчний твір, «Тараса Бульбу», він написав на чисто українському матеріалі.

В усіх описах російського села в творах Пушкіна, Некрасова, Тургенєва, неодмінно присутні пани. А от у Диканьці, судячи з усього, поміщика не було.

Пам’ятаю, я звернув увагу на це ще у школі, і дуже здивувався. На уроках історії нас вчили, що українських селян закріпачили польські пани, а після об’єднання з Росією кріпосне право, воно збереглося, але в пом’якшеному вигляді.

То що ж виходить: у порівняно недалеку епоху Катерини на Полтавщині жили вільні хлібороби?

Сучасники Гоголя, для яких кріпосне право було повсякденною реальністю, не могли цього не помічати. Що це – дуля в кармані у вигляді невинної різдвяної казки?

Гоголь – класик російської літератури. Гоголь – щедрий дар української землі й духу російській культурі. Великий російський письменник, й великий син України.

Обидва народи мають що святкувати, і чим пишатися.