Ольга Горобець місто Дніпропетровськ

Читайте про премію Книга року Бі-Бі-Сі 2008 та Конкурс читацьких рецензій тут!

Бувають книжки, які необхідно прочитати навіть для того, щоб просто скласти свою думку про той чи інший текст. Бувають книжки, які читають, тому що “зараз модно це читати”. А бувають і такі, які “чіпляють” усіх. І наразі не так важливо, чи це негативна, чи позитивна оцінка. До останньої категорії можна віднести роман Марії Штельмах “Два мегабайти віри”.

Цю книгу приємно читати. Як для себе мовчки, так і вголос — для інших. Цю книгу приємно тримати в руках (реверанс у бік видавництва). Читається легко та швидко. Текст захоплює (у полон?) і потім якийсь час не відпускає. Бо історія, розкрита в романі, однаково важлива для кожного.

Ця книга могла би бути зовсім іншою. Інакшою. Якби її створив хтось інший. Будь-яка історія може мати інакший вигляд, якщо писатиметься різними людьми. Коли мова заходить про Бога, ніхто не в змозі бути об’єктивним. У кожного своє бачення та розуміння історії.

В якийсь момент спіймала себе на думці, що ця книга починає жити своїм життям. Автор відходить на задній план, хоча, здавалося, це неможливо.
Будь-який текст — це гра. Завдання письменника — грати чесно. Щиро. Не загравати з читачем, а вміти за допомогою образів, символів розповісти історію. Для автора гра розпочинається з першим написаним (на папері? на моніторі? у власній уяві?) словом. Для читача — із першим прочитаним. “Два мегабайти віри” — це теж гра. Із загальновідомим сюжетом, із собою, із читачем.

У романі наявні декілька сюжетних ліній. Одна розповідає про двох друзів, Марка та Антонія, які кожен по-своєму намагаються віднайти своє завдання у цьому світі. “Марк був музикантом. Антоній — актором. Вони допомагали один одному, розуміли душі напроти, але бути один в одному не хотіли ніколи.
Як Ісус та Іуда”.

Два друга — два мегабайти віри — два брата. В історію про двох друзів природно вплітається Біблійні мотиви (історія про створення світу, про гріх перших людей, про вбивство Авеля Каїном, про учнів Ісуса).

В іншій сюжетній лінії, яка розгортається паралельно основній, йде боротьба між Ісусом та Люцифером, між Богом та дияволом. Частіше, це боротьба моральна, ніж фізична. Цікавим та неоднозначним є те, що у баченні Марії Штельмах Люцифер за свою зраду Бога захворів на СНІД.

Цей роман — це концентрація звуків, рухів, почуттів і ще чогось. Невловимого. Незрозумілого читачеві. Будь-який текст нагадує чарівну іграшкову скриньку: починаєш читати — відкриваєш для себе цілий світ, яким живе автор. В якому живе. Де кохає і ненавидить. Радіє і страждає. Завдання читача — вміти відчути внутрішню силу слова, впіймати “хвилю” автора. Через твір зрозуміти сутність конкретного письменника. Дихати з митцем одним повітрям, навіть якщо відстань між оповідачем та читачем у декілька століть.

На щастя, авторка наша сучасниця. І моя ровесниця. Тому зрозуміти її особисто мені, напевно, легше. Хоча це ще невідомо.

Цікавим образом у романі Марії Штельмах є Дерево Пізнання, куди іноді приходив дев’ятирічний Ісус, хоча Бог суворо заборонив там сидіти. Бо, по-перше, на цьому дереві жив Люцифер, а по-друге, з дерева по стовбуру стікала біла рідина. “У стовбурі Дерева сочилася невеличка рана, з якої стікала солодка біла рідина. Але її не можна було пити. Від неї кожен охочий міг почати відчувати й думати як Бог, але Богом стати не міг”. На мою думку, у цьому образі втілюється відчуття страху зради Бога та бажання чогось забороненого. Але страх зрештою перемагає.

Авторка, на мою думку, не шукає відповіді на вічні та дуже складні запитання. Вона просто намагається по-своєму зрозуміти цілий комплекс проблем. Це трансформація певних переживань, сконцентрованих на сторінках у друкованому вигляді. Ще один погляд на історію створення світу, на дружбу та зраду, нелюбов до чогось та справжню віру. Переосмислення історії людства, що відбулося майже на підсвідомому рівні.

Це альтернатива загальновідомим роздумам-розповідям про Біблію зокрема та про Бога загалом. Невеликий вибух у свідомості окремої людини, після чого з’являються такі романи, як “Два мегабайти віри” Марії Штельмах.
Я не знаю, чи ставила авторка метою роману ламання кодів та стереотипів, але, як на мене, їй це вдалося.

Можливо, в процесі читання когось захопить нестандартне розуміння Біблії, а хтось зацікавиться, чим саме цей роман відрізняється від відомої книги. Когось цей текст може обурити, а когось — щиро порадувати. Одне можна стверджувати напевне — роман викликає зацікавлення.