Ольга Бетко Бі-Бі-Сі, Лондон

	Кадр із одного з відеофільмів Сем Тейлор-Вуд, контроверсійної англійської мисткині

Цього року на бієннале представлена рекордна кількість країн - 77, які демонструватимуть публіці вершки своїх мистецьких досягнень.

Серед тих країн і Україна, у складі мистецької делегації кілька художників, з Україною жодним чином не пов'язаних. Яким чином тоді вони можуть представляти українське мистецтво?

Пісні гондольєрів, мереживо мостів та місточків над каналами, легкий плюскіт хвиль, водні трамвайчики, романтичні кав'ярні на площі біля собору Сан Марко - і ось на тлі цієї венеціанської ідилії розгортаються червоно-зелені плакати з написами "Думай почуттями і відчувай розумом. Мистецтво у нинішньому часі! - гасло венеціанського бієннале цього року.

Впродовж останніх кількох днів тут висадився цілий десант з художників, кураторів виставок, мистецтвознавців, колекціонерів - для них бієналле є приблизно тим, чим канський фестиваль є для кіномитців - лакмусовим папірцем розвитку сучасного мисетцтва.

Проте як помітили ті, хто буває на бієннале не перший рік - якщо на вулицях Венеції настрій ідилічний, то в експозиціях - мало не апокаліптичний. Нагадування про смерть чи війну чи інші деструктивні неконтрольовані сили можна побачити чи не на кодному кроці.

Куратор центральної виставки на бієннале Роберт Сторр пояснив цей апокаліптичний настрій так: "Зараз поширене почуття вразливості, непевності, і війна - то власне лише одна з багатьох деструктивних сил. Коли відбирав ці роботи, я не мав на увазі якесь конкретне послання - я просто хотів сказати, будь ласка, пильнуйте, приділяйте увагу".

Картини американської художниці Дженні Холцер грунтуються на засекречених військових документах іракської війни та бази Гуантанамо - серед них, наприклад, медичні резхультати патологоанатомічного обстеження іракського в'язня, в якого були перебиті ребра і пошкоджені легені.

Твори, виставлені у національних павільйонах в садах Жардіні, які є домом бієналлє ось вже понад 110 років, і в приміщенні Арсеналу - колишніх верфей, де колись був збудований венеціанський флот, - містять багато запитань. Японський художник Хірохару Морі, наприклад, продемонстрував відвідувачам твір який так і називається: "Закамуфльоване питання у повітрі".

Запитання викликають і чимало національних експозицій - при чому не лише творчого характеру. Наприклад, щодо україхнської експозиції - то журналістів дещо заскочило, що з восьми художників які на бієналє представляють україну - українців власне лише четверо: Сергій Братков, Олександр Гнилицький, Леся Заяц та Борис Михайлов.

Решта ж - то американець Карлос Ролон, німець Юрген Теллер, і двоє бюританських художників Марк Тітчнер і Сем Тейлор-Вуд.

Пані Тейлор-Вуд, наприклад, ніколи не була в Україні і не має жодних зв'язків з тією країною. Її стиль вважають провокативним і суперечливим: колись вона зробила порнографічний фільм, із сценами статевого самовдоволення, - тоді знову спалахнули дискусії про те, де власне межа між порнографією та мистецтвом, також свого часу потрапив у заголовки її годинний фільм про футболиста Девіда Бекема який спить.

В українському павільйоні, розташованому у розкішному венеціанському палаццо, пані Тейлор-Вуд презентує три нові стрічки: одна з них, як про це переповідають ті, хто це вже бачив, демонструє труп лебедя, який розкладається навколо дівчини.

Як це пояснюють критики, джерело натхнення для цього фільму - то поетичний твір ірландського поета і драматурга Вільяма Батлера Єйтса "Леда і Лебідь" - який у свою чергу переосмислював міфологічний сюжет про героїню давньогрецьких міфів Леду, яку покохав Зевс, що наблизився до неї у вигляді лебедя. Це була одна з популярних тем в античні часи, проте - запитують критики - яке все це має відношення до українського мистецтва?

Куратор українського павільйону Олександр Соловйов каже: "Загалом нічого унікального тут немає - це досить поширена практика на подібних форумах, зокрема, Венеціанському бієналлє. Головна ідея - концептуальна, написана комісаром українського павільйону Пітером Дорошенком, - подати погляд на Україну із середини - і ззовні. Це свідомий хід - подитився на Україну очима неукраїнців, і поєднати це з поглядом українських художників. Проект цей - про Україну".

Саме Пітер Дорошенко і запросив Сем Тейлор-Вуд до участі в павільйоні. Він є директором Балтійського центру сучасного мистецтва в Гейтсхеді - одного з найбільших мистецьких комплексів Європи, а також президентом мистецького центру Пінчука, який частково фінансував участь України в цьому мистецькому форумі.