Лора Шітер Бі-Бі-Сі, Естонія

Тож відкриття першої східно-європейської та центрально-азійської конференції з питань СНІДу, яка проходить в Москві, - це важливий крок уперед, адже в цьому регіоні вже у 2004 році зі ВІл жило близько півтора мільйони людей.

Естонія - одна із країн, де ситуація особливо тривожна.

"Коли мені поставили діагноз "Віл-позитивний", інформації просто не було. Ніхто не знав, що таке ВІЛ. Тоді ще був Радянський СОюз, і мене послали до Москви, бо в Естонії не було центрів лікування", - розповідає Слава Васильєв.

Слава став першою людиною в Естонії, якій поставили діагноз ВІЛ, вісімнадцять років тому. Проте зараз у тій країні - найвищий відсоток інфікованих у Європі.

На автобусних зупинках у Таллінні, поруч із рекламами подорожей та губних помад, видно постери із намальованою парочкою та написом: кожного дня двоє людей у Естонії отримують діагноз "Віл-позитивний".

Проте хоча люди і свідомі того, наскільки серйозна ця проблема, вирішувати її все одно нелегко, так само, як надавати допомогу носіям вірусу.

Катя керує програмою обміну шприців для героїнщиків Таллінна. "Вони коли приходять, вони переважно дуже поспішають, - розповідає вона. - Навіть якщо я хочу дати їм пораду, то вони просто хочуть піти і вколотися, і все. Іноді вони просто збирають голки вдома, так що їм не треба приходити тільки за однією голкою. Вони приносять одразу сто".

Після розпаду СРСР та закриття підприємств до найбіднішого, східного, регіону Естонії ринув дешевий героїн, і залежність від нього різко стрибнула вгору, особливо серед молодого російськомовного населення. Багато хто коловся однією голкою, і в результаті кількість ВІЛ-інфікованих зросла від 12 в 1999 році до майже півтора тисяч у 2001.

І країна виявилася неготовою. Кілька років пішло на те, аби організувати програму обміну шприців в Естонії. Проте на той час ВІЛ уже вийшов за межі цієї групи ризику.

Зараз понад половина нових випадків зараження стається саме статевим шляхом; проте в Естонії ВІЛ досі сприймають як хворобу наркоманів. Слава каже, що для ВІЛ-позитивних це робить пошуки допомоги ще складнішими.

"Естонія - країна маленька, всі одне одного знають. Так що навіть прийти сюди - це вже великий крок. Це майже як оголосити твій ВІЛ-статус, і людям важко це зробити, навіть при тому, що такі групи дуже їм потрібні. Але люди чекають аж до двох років після діагнозу перед тим, як прийти", - зітхає він.

Дехто вважає, що недостаток інформації про збільшення випадків статевої передачі ВІЛ може призвести до більшого поширення інфекції. Сірле Блумберг із Естонського Центру попередження СНІДу каже, що програми боротьби з хворобою занадто сконцентровані на споживачах наркотиків.

"Більшість фінансування йде на програми обміну шприців, але ми постійно забуваємо про те, що велика група людей заражається через статеві контакти. Молоді вагітні жінки та ВІЛ-позитивні діти - ось що ми зараз приховуємо, про що не говоримо вголос".