Світлана Пиркало Бі-Бі-Сі, Лондон

Тим часом ця книжка, яка розповідає про британську родину етнічних українців, у життя якої вривається молода українська іммігрантка Валентина, вийшла у м'якій обкладинці у Британії і користується великим попитом.

В інтерв'ю Бі-Бі-Сі Марина Левицька сказала, що пише новий роман, персонажами якого також будуть українці.

Бі-Бі-Сі: Вашу книжку – "Коротка історія тракторів по-українськи" – видали російською мовою. Як вам запропонували такий проект?

М. Левицька: Подзвонили моєму агенту і сказали, що хочуть перекласти російською мовою. Звичайно, я була дуже рада, але все-таки мені прикро, що на українську мову не перекладають.

Бі-Бі-Сі: У вас була довга історія намагань добитися контакту з видавцями… ви говорили з якимись людьми в Україні з цього приводу?

М. Левицька: Я говорила, так… дехто просив у мене ім'я і телефон мого агента, а після того ми нічого від них не чули. Так що я просто не знаю…

Бі-Бі-Сі: Як ви думаєте, чому в Україні досі не вийшла ваша книжка? Деякі люди пояснюють це тим, що ваші персонажі не дуже компліментарні для українців…

М. Левицька: Я знаю, так дехто каже, але ви знаєте, ця книжка – комедія, і всі персонажі відповідні, і українці, і англійці. І деякі українці виходять дуже симпатичними.

Бі-Бі-Сі: Як ви гадаєте, після того, що ваша книжка вийшла в Росії, чи більше шансів того, що вона вийде і в Україні – адже більше людей мають можливість дізнатися, про що вона?

М. Левицька: Більшість людей тепер прочитають російською, а українською вже не прочитають. Це шкода, але я думаю, в Росії люди будуть читати.

Бі-Бі-Сі: Пані Марино, чи ви пишете якісь нові твори, чи вони пов'язані з Україною?

М. Левицька: Так, пишу нову книжку, і в тій книжці є українці, але дія відбувається не в Україні, а в Англії.

Бі-Бі-Сі: А про що вона?

М. Левицька: Не можу вам сказати. Це секрет!

Бі-Бі-Сі: Чи збираєтеся ще раз до України?

М. Левицька: Я сподіваюся, що ще раз поїду, але не знаю коли.

Бі-Бі-Сі: Після того, як ви написали і видали книжку "Коротка історія тракторів по-українськи", ви познайомилися зі своєю родиною, із тіткою, про яку ви писали в цій книжці і яку ніколи не бачили… ви підтримуєте з ними контакт?

М. Левицька: Так, звичайно. Я їм дзвоню, і мій чоловік нещодавно був там, побув з ними в Луганську. Дуже гарний контакт, і ми знову поїдемо, і, можливо, вони приїдуть до нас в Англію. Дехто вже приїжджав.

Бі-Бі-Сі: Ваша героїня, від імені якої ведеться мова, часто думає про те, якою виглядає Україна: чи вона квітуча, з вишеньками і садками, із бджолами, чи навпаки – індустріальна, похмура, з висотними будинками. Якою ви побачили землю своїх батьків, коли приїхали?

М. Левицька: Правду сказати, я і те, і те побачила. Звичайно, я бачила дуже гарну зелену Україну, ми були в селах, де моя родина жила, де мама і тато жили. Там дуже красиво, дуже просте життя. А в Луганську – звичайно, це місто велике, індустріальне, і Київ також. Так що я обидва аспекти України бачила, думаю.

Бі-Бі-Сі: Коли ваша книжка тільки вийшла у твердій обкладинці, у неї було дуже мало реклами. Іноді навіть, я знаю, книжкові магазини ставили її у відділи технічної літератури, оскільки у назві було слово "трактори".

М. Левицька: Так, так.

Бі-Бі-Сі: Потім вона стала популярною, отримала дуже гарні рецензії, отримала комедійну премію Боллінджер-Вудхауз, була номінована на Букер, і нарешті вийшла у м'якій обкладинці. Як змінилася ваша письменницька доля?

М. Левицька: Книжка у м'якій обкладинці – дуже популярна. В Англії дуже добре продається, багато людей уже прочитали. Це така "симпатична" книжка. Знаєте, люди читають, трохи сміються, трохи плачуть, і думають: ну, таке є життя. Ця книга багатьом людям сподобалася, бо ця історія – дуже проста все-таки, вона щоденна. Дві сестри не можуть знайти спільної мови, старий заводить любов із молодою жінкою… такі історії весь час стаються між людьми. Не тільки між українцями, це у всіх.

Бі-Бі-Сі: У вашій книжці українців власне з України – тільки троє. Основна частина персонажів – це українці, які або народилися в Британії, як одна із сестер, або прожили в ній більшість життя, як сестра та їхні батьки. Суто українські персонажі – це тільки Валентина з великими грудьми, яка виходить заміж за їхнього старого батька, її чоловік і їхній син. Після того, як ви написали цю книжку, ви побували в Україні. Чи ви зустріли подібних персонажів? Чи ви впізнали когось, чи, можливо, зараз ви описали б цих персонажів якось інакше?

Валентина з великими грудями - вона не тільки українка. Її скрізь можна зустріти М. Левицька

М. Левицька: Ну, ця Валентина з великими грудями - вона не тільки українка. Її скрізь можна зустріти. Місяць тому була історія у всіх англійських газетах про естонку, їй було 27 років, чоловіку її було 74 роки, і вона його заколола ножем, бо він їй не купив нові груди, імплантанти. Так що це не тільки українці, такі історії стаються.

Бі-Бі-Сі: Тим не менше дехто в Україні вважає, що ви описали цю Валентину як стереотип…

М. Левицька: Ну звичайно. Це комедія, в комедії бувають стереотипи, звичайно.

Бі-Бі-Сі: Ваша наступна книжка буде в якому жанрі – також комедія?

М. Левицька: Так, також комедія.

Бі-Бі-Сі: Пам'ятаю, коли тільки вийшла ваша книжка, і я вперше до вас додзвонилася, вас було відносно легко знайти – це були перші місяці після того, як книжка вийшла. Зараз вас можна побачити на сторінках усіх літературних додатків, вас запрошують на літературні фестивалі… ваше життя змінилося після того, як книжка здобула популярність?

М. Левицька: Дуже змінилося. Звичайно, це дуже приємно, але я маю менше часу писати, бо я весь час виступаю – то тут, то там, годинами їду на потягах у різні маленькі містечка… я думаю, вже досить. Хай я трохи відпочину і буду знов писати, бо таке життя для письменника – це справді недобре.

Бі-Бі-Сі: Ви працювали викладачкою соціології в Шеффілдському університеті?

М. Левицька: Ні, не соціології. То так було в книжці. Я викладала журналістику та пі-ар.

Бі-Бі-Сі: Наскільки багато ви писали до того, як вийшла ця книжка? Адже це не була перша спроба?

М. Левицька: Ні, це третя книжка, що я написала. Але перші дві не видали. Ніхто їх не хотів. Це, звичайно, важко, бо годинами, днями, роками пишеш, пишеш, а зрештою нічого. Так що це на третій раз пощастило. Як кажуть англійці – third time lucky.

Бі-Бі-Сі: Вам пощастило тоді, коли ви відносно випадково пішли на письменницькі курси, де і познайомилися зі своїм агентом. Як це було?

М. Левицька: У моєму університеті, де я працюю, я пройшла курс – і це було дуже добре. Я вже половину книжки написала, але все одно курс допоміг. Але найкраще було те, що екзамінатор, якого запросили зі сторони, прочитав мою книгу і потім мені подзвонив. Це було дуже добре, тому що отримувати листи із відмовою – дуже важко все-таки. Думаєш: я так багато писала, а ніхто не хоче читати…

Бі-Бі-Сі: А те, що ви раніше написали, - чи в нього тепер є більші шанси, після того, як вийшла ця книжка?

М. Левицька: Думаю, що ні. То було років десять тому, був інший час, інші інтереси… я не хочу повертатися. Хочу на щось нове подивитися.