Андрій Халпахчі, директор фестивалю Молодість

За словами генерального директора Андрія Халпахчі, вперше, окрім новинок і прем’єр, буде запропоновано кіноринок фільмів для українського прокату.

За словами Халпахчі, український ринок залишається колоніально-залежним від російського, а державне управління кінематографом в Україні заскорузло радянським.

З гостем Ранкової Кави з Бі-Бі-Сі розмовляв Олександр Гриб.

Бі-Бі-Сі: Пане Андрію, чим цього разу потішить глядачів нова “Молодість”?

Андрій Халпахчі: Цього року молодість відбувається у 35-ий раз. Це ювілейний кінофестиваль і тому, безумовно, у нас багато нових планів. У нашій програмі беруть участь представники 60-ти країн, і ми розширюємо географію. У Буркіна-Фасо знімають більше фільмів як в Україні, і та країна буде вперше представлена.
Дуже цікавим є балканський фокус. Це той приклад країни, яка, здавалося б, пережила війни, катастрофи і, можливо, це дійсно дало поштовх в розвитку кінематографа. В Хорватії, Словенії, Боснії, Сербії сьогодні знімають дуже цікаве кіно. Ми сподіваємося, що в Київ приїдуть зірки світового кіно. Такі як Шерон Стоун, чи режисери світового рівня, як Анжей Вайда чи Кшиштоф Зануссі. Вісім кінотеатрів міста будуть демонструвати кращі стрічки кінофестивалю, а його відлуння пройде в Одесі, Львові, Дніпропетровську, тобто фестиваль дійсно стає подією у культурному житті в Україні.

Бі-Бі-Сі: Які надії ви покладаєте на кіноринок для розвитку української кіноіндустрії, який ви вперше пропонуєте на фестивалі?

Андрій Халпахчі: Так, це дуже важливе питання, бо коли ми говоримо сьогодні про український кінематограф, завжди виникає питання скільки відзнято стрічок. Але кіно це не тільки виробництво, але й поширення чи прокат кінофільмів. Так з’являються нові кінотеатри, зали знову заповнюються і відновлюється інтерес до кінематографу. Але прокат у нас існує, на жаль, як колоніальний.
Російські дистриб’ютори, купують фільми закордоном з правами поширення на Україну. І це не якась політична чи національна проблема. Це проблема економічна, бо майже 50% від кінопрокату не залишається в Україні, а це великі гроші, які просто мають наповнювати державний бюджет.
Тому для нас дуже важливо зробити перший крок у цьому напрямку – влаштувати дійсно національний ринок.
Ми запрошуємо дуже багато дистриб’юторів з різних країн світу: з США, Франції, Німеччини, які пропонуватимуть свої фільми напряму українському дистриб’ютору, прокатнику, щоб ці угоди заключалися напряму між продавцем і українським дистриб’ютором.
Це - дуже велика частина, яка має стимулювати і українське кіновиробництво, бо коли починається справжній кінопрокат, то це велика частина кіно індустрії.

Бі-Бі-Сі: Ви згадали про колоніальний стан на українському кіно ринку, і про ваші намагання щось змінити, але яка позиція державної політики? В Україні завжди нарікали на бюрократів, які керували кіновиробництвом. Чи прийшли у державну управління мистецтвом ті випускники Гарварду й Сорбони, яких так спокусливо обіцяли помаранчеві революціонери?

Андрій Халпахчі: Як завжди трапляється, нам кажуть, що ще не до того, ще не до бібліотек, ще не до кінематографу. Ще за минулі часи, коли просували закон про кіно, то у парламенті завжди казали: “Ой нам не до кіно”.
А насправді це не так, бо в радянські часи, ринок продажу квитків наповнював бюджет на другому місці після горілки. Це велика частка грошей, яка має дійсно поступати до бюджету.
Сьогодні в Україні не створено жодної структури, яка б керувала кінематографом. Керувала чи організовувала його. Бо у світі є структури, які називаються чи “фонд кінематографії”, чи “інститут кінематографії”, який ось було утворено у Польщі, хоч якась структура, яка б цим займалася.

Бі-Бі-Сі: Але, напевне, існують чиновники, які цим займаються в Україні?

Андрій Халпахчі: Це – просто відділ, департамент в міністерстві культури і туризму, який ще працює за старими стандартами, і всі ініціативи чи слухання з цього приводу, нажаль, залишилися на стадії обговорення. Я сподіваюся, що з реконструкцією Міністерства з культури і туризму, з приходом нових людей, має просто виникнути нова структура.
Бо буває просто соромно, бо навіть коли українська стрічка потрапляє на великі кінофестивалі, а це трапляється, є призи і в Берліні і в Канах, але жодного стенду про українське кіно, жодного прокату про українське кіно, жодної книжки виданої про українське кіно, на цьому світовому ринку немає. І в нас дійсно, наш каталог кінофестивалю Молодість заповнює цю нішу. Це єдина інформація про те, що відбувається в Українському кінематографі.

Бі-Бі-Сі: Ще два роки тому Ви казали, що "в нас кіно як частина української культури під загрозою зникнення". Чи щось змінилося відтоді і чому у Буркіна Фасо знімають більше фільмів як в Україні?

Андрій Халпахчі: Важке питання, бо дійсно за ці два роки, на жаль, не змінилося майже нічого. Навпаки, динаміка розвитку виробництва знизилася. За радянські часи в Україні знімалося 50 кінокартин повнометражних, ігрових, потім ця планка знизилася до 15-ти, і потім був момент, коли знімали одну картину за рік.
І все ж таки, кілька років тому вже знімали сім картин за рік. Цього року тільки три фільми. Це – дійсно велика катастрофа. Якщо пригадуєте наша попередня розмова почалася з того, а де ж власне побачити “Мазепу”? Фільм, чи навіть великий блокбастер навіть на потрапив у великий прокат? Він також не був розповсюджений на відео, а відео також є часткою великою кінопрокату.
Тому це – велика проблема, велика проблема. Немає необхідних законів. Немає закону про меценатство, що стосується кінематографу. Все ж таки кінематограф не має робитися виключно на державні кошти.
От у Польщі 50% надає держава, а ще 50% має знайти продюсер. І такий нормальний процес має відбуватися.