Ольга Бетко Бі-Бі-Сі, Київ-Лаґос-Лондон

Мирослав Кувалдін вирішив розшукати батька, коли сам став батьком

"Мене часто запитують, де я так гарно вивчив українську. Я відповідаю на це по-різному, але улюблена відповідь така: "А ви знаєте, як мене били в дитинстві, щоб до цього змусити?"

Почуття гумору, здається, ніколи не зраджує Мирослава, але якщо відкинути жарти, запитую я, як це дійсно смакує - бути "іноземцем" у себе вдома? Чи відчув він на собі расизм та дискримінацію? Ось як він відповів:

"Абсолютно ні! Насправді я почуваюся дуже комфортно у цій країні і своєму тілі. Звісно, я чув у дитинстві, як інші діти кричали мені "чорножопий" - власне таке і зараз можна почути, бо декому здається, що саме так треба виявляти увагу до когось не схожого на себе... Проте чому я маю ображатися? Що поганого у тому, що певна частина мого тіла саме такого кольору? Зрештою, це ж правда!"

Мирослав з бабусею і дідусем в Україні

"Якщо ви "інший", не такий, як решта, багато що залежить від вашого власного ставлення. Ви можете вважати це своєю вадою, і страждати усе своє життя, або ж можете сприймати це як дар божий, і перетворити себе на супергероя. Я обрав це другий шлях і став поетом, музикантом і телезіркою."

Мирослав розповів мені, що все в його житті склалося гарно - і родина, і робота, і багато друзів, а водночас, ще під час нашої першої зустрічі зазначив, що чогось в його житті не вистачає, бо він, за його власним висловом, "знає лише половину себе".

Справа в тім, що свого батька він бачив востаннє ще в ранньому дитинстві, а в Африці, звідки батько родом, взагалі ніколи не був.

Двадцять п'ять років тому батько Мирослава, нігерійський студент, завершив навчання в одній з освітніх інституцій Радянського Союзу і повернувся на батьківщину.

Минуло кілька десятиліть, і Мирослав, який вже сам став батьком, вирішив розшукати свого батька і відкрити для себе Африку.

Проте це легше вирішити, ніж зробити, адже інформації у Мирослава майже жодної не було, і він навіть не міг бути впевнений, що його батько, якому б мало виповнитися 50 років, і далі живий. Зрештою, середня тривалість життя нігерійських чоловіків не перевищує 50 років!

Навіть як точно писати ім"я батька Мирослав дізнався зовсім недавно, коли в архівах інституту, де батько вчився, знайшли його автобіографію і люб"язно надіслали Мирославу.

У тому документі, написаному батьком від руки, була і адреса в Лагосі, де він колись мешкав... Мирослав був надзвичайно схвильований, отримавши цей документ, і вирішив, що коли прибуде до Лаґоса, то насамперед поїде за тією адресою. Однак адресі тій вже понад тридцять років!

Отже, чи знайде Мирослав свого батька? І якщо знайде, то чи захоче батько з ним зустрітися? І чи почуватиметься він, "іноземець" в Україні, "своїм" в Африці?

Про ці пошуки з надіями і розчаруваннями, і про численні несподіванки цієї непередбачуваної, але абсолютно правдивої подорожі, слухайте у програмах "Скрізь чужий - скрізь свій?" на хвилі Української служби Бі-Бі-Сі.

Цей цикл в ефірі щодня у будні, у наших вечірніх програмах, а завершальна програма циклу буде в ефірі у четвер 28 липня у програмі, що починається у 22.00 за Києвом.

Якщо ви теж почуваєтеся "іноземцем" на власній батьківщині, або у будь-якому іншому сенсі "чужим серед своїх" чи навпаки "скрізь своїм", якщо у вас виникли особисті асоціації чи думки стосовно програми, або якщо у вас є запитання до Мирослава Кувалдіна - будь ласка, напишіть нам про це на нашому інтернетному сайті або надійшліть текстове повідомлення за номером 10-42-00.

От які відгуки вже надійшли:

Мирославе, Ви неодмінно знайдете батька, та чи це змінить що у Вашому житті? Залишайтесь таким, як Ви є. Якщо Ваші фантазії особистості допомогають Вам відкрити цю особистість для життя, то навіщо щось міняти. А головне, Ви будете прекрасним батьком. Колір шкіри не має ніякого значення для внутрішнього світу людини, який у Вас багатогранний і всесторонній. Можливо, навіть сама ситуація (бути іншим серед всіх) посприяла тому, що Ви доказали себе перед життям, як справжній мужчина, незалежно від кольору шкіри. Головне в житті - завжди залишитись людиною. Батько передав Вам колір шкіри, а мати - український дух. Нехай Вам щастить!
Марія, США

Файному українському парубку Миросю попре не тільки в Україні, але й в Африці, і в Китаю, і в Сибіру. Я в цьому переконаний!
Рома Хімік, Британія

Мирославе, заради Бога! Кожен етнічний українець відчуває себе ізгоєм і чужинцем в Україні, що ледь жевріє під російським контролем. Україна без українців - це гасло 90х років. Отже, ви вдома, серед своїх! Зробіть нормальну зачіску, наплюйте на все і будьте щасливі.
Українка, США

Мирослав! Молодець! Клас! Удачі тобі!
Володимир, Полтава