Бджілки, борщ і люки тилового Конотопа

У підвалі українського православного храму в Конотопі у великих білих циліндрах сушаться інгредієнти для борщу. Борщ піде українським військовим на Донбасі.

"Приблизно тисячу борщів відправили. Кожен на три літри", - говорить Світлана Бондаренко, лідер конотопського Жіночого волонтерського клубу "Бджілка". Активістки клубу самі, методом спроб і помилок, придумали рецепт, як робити сушений борщ - і скриню за скринею відсилають порції на передову.

Від Конотопа - найбільшого й відомого Конотопа з десяти тезок-Конотопів Східної Європи - до найближчої точки фронту в Донбасі приблизно 450 км по прямій. Але насправді війна - дуже близько.

"Немає жодної родини, яку б це не торкнулося. У кожного - брат, батько або хтось ще, у кожного хтось є, хто зараз там і ризикує життям", - за словами лідера "Конотопської сотні Народної самооборони", підприємця Олександра Бондаря, зараз в "зоні АТО" служать близько 500 людей з Конотопа і району. Населення ж у місті та районі - близько 140 тисяч.

Тільки-но днями, наприкінці березня, біля міського будинку культури "Зоряний" прощалися з 23-річним розвідником Михайлом Суслом. Він загинув 26 березня, в самий розпал перемир'я, в селі Піски під Донецьком.

Михайло став другим загиблим під час боїв на сході України конотопчанином. Ще один вважається зниклим безвісти.

"Дуже багато поранених", - додає пан Бондар.

"Щоб наші дітки там не гинули"

Зараз у Конотопі, як і по всій Україні, йде мобілізація. Міський воєнком Сергій Бадьор розповів, що план мобілізації виконаний наполовину. Хтось визнаний непридатним за здоров'ям, хтось просто ухиляється.

"Підозрюю, що серед непридатних відсоток заможних громадян набагато вище, ніж серед придатних", - єхидно коментують звіт воєнкому на міському форумі.

"На Сумщині підполковник військкомату вимагав відкуп від АТО у вигляді вступу в статевий зв'язок і хабара", - ніби в тон повідомляє стрічка місцевих новин. Йдеться, щоправда, не про Конотоп: цей підполковник служив в обласному центрі, в самих Сумах.

Жіночий клуб "Бджiлка" базується у тому самому БК "Зоряний" (в храмі - імпровізований цех). Тут, в одному з кабінетів будинку культури, плетуть маскувальні сітки, упаковують для відправлення борщ і інші харчі, зв'язані жінками Конотопа теплі шкарпетки, зшиті ними труси, а також подарунки і малюнки, зроблені дитячими руками.

"Душу в це вкладаємо. Тільки, щоб наші дітки там не гинули", - не відриваючись від маскувальною сітки, пояснює Лідія Михайлівна.

У Світлани Бондаренко на війні чоловік, у багатьох її соратниць по клубу "Бджiлка" - теж родичі там. Але в допомозі солдатам в Конотопі беруть участь не тільки дружини, матері чи сестри тих, хто поїхав на Донбас.

Небайдужа більшість

"За моїми відчуттями, 80% населення це не байдуже, і кожен вніс маленьку, але свою лепту. У когось дітки вдома малюють картинки, листи солдатам. У когось в школі на уроці або на перерві дітки пішли, по три стрічки вплели (в маскувальну сітку), пішли далі. Як тут можна оцінити, скільки беруть участь?" - пояснює пані Бондаренко.

На міському порталі Конотопа є опитування: "Чим особисто ви допомагаєте нашим бійцям у зоні АТО?". Дві третини відповіли, що так чи інакше допомагають. Правда, там всього півтораста голосів.

"Є ж бабусі, вони не мають інтернету, але вони допомагають! - у Ольги, члена клубу "Бджiлка", свій погляд на репрезентативність цього опитування. - Вони речами допомагають, сушать вдома овочі, передають тканину на труси - ми самі тут кроїмо і шиємо".

Допомога армії і добровольцям відправляє з Конотопа далеко не одна "Бджiлка".

"Десятки тонн продовольства, сотні комплектів обмундирування, бронежилети, засоби захисту, ремонт машин", - перераховує Олег Жуков допомогу, надану через "Конотопську сотню Народної самооборони". Олег - офіцер запасу, 20 років прослужив в українській армії, вийшов на пенсію, а рік тому, коли Росія анексувала Крим, а на тому боці кордону за 70 км від Конотопа встали російські частини з технікою, вирішив, що може бути корисним в "самообороні".

Кілька десятків бійців Конотопської сотні, за словами Жукова, минулого року ставили спільно зі Службою безпеки України блокпости, щоб перешкодити проникненню в місто передбачуваних диверсантів. Кожні два тижні проходять навчальні стрільби, всі пройшли курси першої медичної допомоги, володіння стрілковою зброєю та орієнтування на місцевості.

На кордоні тим часом побудували деякі укріплення. "Обладнані блокпости, вогневі точки, загородження і укриття для персоналу", - доповідав нещодавно командир Сумського прикордонного загону.

"Новоросія" як каталізатор патріотизму

Прикордонний, байдужий до політики, щонайменше наполовину російськомовний Конотоп за останній рік став досить-таки патріотичним. Принаймні ззовні. Кореспондент ВВС у випадковому місці, не в центрі, озирнувся - і знайшов у полі зору три українських прапори.

Ієрей Храму Різдва Господнього та Пресвятої Богородиці - того самого, де сушать борщі, - Степан Кузь каже, що з дев'яти православних церков міста тільки його храм належить до Київського патріархату. Решта - до московського. Але в "київському" храмі, за словами священика, торік хрестили 300 дітей - при тому що всього за рік в місті з'явилося 740 немовлят.

"Про настрої у нас можна судити з підтримки армії. Є, звичайно, такі, яким хочеться будувати "руський мир", але їх не більше 2-3%", - заявляє Олександр Бондар і додає образливий епітет з області медицини.

Оцінку пана Бондаря на віру приймати, звичайно, не можна, але частка патріотично налаштованих громадян в Конотопі за останній рік завдяки конфлікту в Донбасі явно зросла, і самі головні громадські активісти міста - тому доказ.

"Я півтора роки тому не міг себе назвати патріотом. Я абсолютно нейтрально до цього ставився. А сьогодні у мене зовсім інша позиція. Я вважаю українську націю гідною кращого життя і сильною. Ось таке розуміння прийшло в світлі цих подій", - говорить Олександр Бондар.

Світлана Бондаренко була звичайною російськомовною мешканкою України і навіть у школі не вчила за збігом обставин ані українську мову, ані історію країни.

"Я - вчитель російської мови та літератури. Дуже ціную і люблю російську культуру. Але коли почався Майдан... Ось не в голові народилося розуміння того, що відбувається, - душа кричала! Не знаю, звідки це. Але було боляче - через несправедливість, через нахабство, через відверту брехню про мою країну і мій народ. Тому тепер я спілкуюся українською і, напевно, тільки тепер, нарешті, зрозуміла, в якій чудовій країні живу", - пояснює Світлана.

Нічого страшного. Просто бідність

Жити в цій країні, і в Конотопі зокрема, через війну і пов'язану з нею кризу зараз непросто.

Світлана, щоправда, каже, що її бізнес в області "мережевого маркетингу" і зараз дозволяє їй прогодуватися і всі сили віддавати клубу.

Олександр Бондар, бізнесмен-рекламщик, визнає, що доходи через кризу і падіння гривні знизилися - 30-40% від того, що вироблялося в місті та районі, за його словами, раніше продавалося в Росії. Тепер - ні.

"Ну, знизився дохід, але живемо. Нічого такого страшного-смертельного не відбувається", - запевняє Олександр.

Читання кримінальної хроніки Конотопа переконує, що й справді нічого незвичайного в місті не відбувається.

"За останній час зловмисниками було викрадено понад 50 каналізаційних люків". Міськрада Конотопа вирішила, поки дістануть нові люки, накрити колодязі бетонними плитами.

"На ділянці трамвайного маршруту №3 невідомі зловмисники вкрали мідний контактний дріт загальною протяжністю близько 100 метрів". Уже вчетверте з початку року.

А середня зарплата в Конотопі в минулому році склала 3046 грн. 129 доларів за нинішнім курсом.