Чого чекати від університетських онлайн-відеокурсів

Киянин Сергій Кошель, не витрачаючи жодної копійки і не виїжджаючи за межі України, прослухав три навчальні курси з програмування від викладачів американських університетів. З усіх трьох успішно склав іспити, про що отримав електронні сертифікати.

Технологія, якою скористався український програміст, називається МВОК – Масові відкриті онлайн-курси. Це серія опублікованих в інтернеті відеолекцій з найрізноманітніших предметів: від палеонтології до культури Середньовіччя чи теорії алгоритмів. Поміж лекціями студенти виконують контрольні роботи, а також можуть обговорювати нові знання на інтернет-форумах.

Критики закидають онлайн-курсам, які почали масово з'являтися на Заході два роки тому, знецінення традиційної освіти і недостатню глибину викладання. Прибічники кажуть, що МВОК – не замінник, а доповнення до класичної освіти.

Перші спроби організувати відкриті онлайн-курси відбуваються і в Україні. Проект <link type="page"><caption> "Прометей"</caption><url href="http://prometheus.org.ua/" platform="highweb"/></link> уже запустив серію безкоштовних відеолекцій з новітньої історії України та фінансового менеджменту.

За словами Сергія Кошеля, програма навчання розрахована на 2-3 місяці. Щотижня студент виконує тести, які перевіряються автоматично.

Наприкінці курсу потрібно скласти підсумковий іспит. Курс вважається пройденим, якщо студент набрав необхідний мінімум зі ста балів – приміром, 61 чи 70.

"Курси для програмістів бувають доволі складні. Деякі потребують сильної базової підготовки. Перевалити за 70 балів буває дуже складно", - ділиться враженнями Сергій. Його особистий рекорд – 85 балів.

За словами програміста, навчання забирало в нього щонайменше шість годин на тиждень. Каже, що проходив курси не так заради сертифікату, як задля професійного розвитку і з цікавості.

"Було цікаво, як виглядають лекції у Стенфорді, наприклад. Там рівень дуже відрізняється (від українського - Ред.) Там лектори – це не просто теоретики. Вони працюють у великих корпораціях, які роблять реальні речі. Вони не відірвані від життя", - розповідає Сергій.

За гроші і без

Найпопулярніші онлайн-платформи для такого типу освіти – <link type="page"><caption> Coursera</caption><url href="https://www.coursera.org/" platform="highweb"/></link>, <link type="page"><caption> Udacity </caption><url href="https://www.udacity.com/" platform="highweb"/></link>та <link type="page"><caption> edX</caption><url href="https://www.edx.org/" platform="highweb"/></link>. Останній з них - некомерційний.

Свої лекції на цих сайтах пропонують такі виші, як МІТ, Гарвард, Стенфорд, Університет Кіото, Університет Квінсленду та інші, а також веб-гіганти Facebook і Google.

Онлайн-навчення буває як платним, так і безкоштовним. Однак навіть комерційні проекти зазвичай пропонують деякі безплатні курси. Від платних вони відрізняються, наприклад, тим, що там нема можливості спілкуватися з викладачем, а завдання перевіряють програми, а не люди.

Щодо перевірки знань, існує два основних підходи. Перший - це класичні тести, коли треба вибрати правильну відповідь з кількох варіантів. А на деяких курсах студенти самі перевіряють контрольні роботи одне одного, керуючись чіткими правилами. Вважається, що аналіз чужих помилок теж поглиблює знання.

Слово "Масові" в назві курсів натякає, що слухачів може бути десятки тисяч. Однак доходять до підсумкового іспиту і успішно складають його в середньому 6-9% від тих, хто записався на навчання.

Але, відзначають прихильники ВМОК, навіть за цих обставин кількість студентів, які успішно пройшли курс, на порядки більша, ніж кількість тих, хто міг би прослухати його традиційним способом – за партою.

Сайт <link type="page"><caption> Оpenculture</caption><url href="www.openculture.com/2013/04/10_reasons_you_didnt_complete_a_mooc.html " platform="highweb"/></link> називає три основні причини, чому люди відмовляються від онайлн-курсів після того, як підписалися на них. В одних це забирає надто багато часу, іншим бракує необхідних базових знань, а ще іншим, навпаки, курси видаються надто прості і не відповідають заявленому високому рівню.

Перешкодою може стати також недостатній рівень англійської, якою викладають значну частину курсів. До речі, існують і курси з удосконалення англійської.

МВОК в Україні

Організатори українських онлайн-курсів "Прометей" ще не знають, який відсоток із 25 тисяч зареєстрованих на їхньому сайті слухачів дослухають лекції до кінця і складуть іспити.

"Якщо ми отримаємо хоча б ті ж 8%, які складуть підсумкові іспити, це буде для нас досягненням", - каже Анна Бурдиляк, речниця проекту, який стартував лише кілька місяців тому. Зараз тривають тільки два курси: "Історія України: від Другої світової і до сучасності" та "Фінансовий менеджмент".

У січні стартують ще два цикли лекцій з програмування.

Викладачі – лектори, які працюють у Києво-Могилянській бізнес-школі, КПІ та Університеті Шевченка.

Проект, кажуть організатори, безкоштовний і тримається на чистому ентузіазмі.

Іноді до вдосконалення лекцій долучаються самі студенти. Одна з них, приміром, власноруч намалювала карти з поясненнями до курсу про історію України.

Цей курс, який складається з серії 20-хвилинних відеолекцій, став особливо популярним на тлі політичних подій в Україні, каже Анна Бурдиляк. Це підтверджують і дописи на форумі "Прометею".

"Якби так у школі викладали. Ех! - ділиться враженням студент під ніком Nidhhegg. - За час лекції жодного разу не захотілося перепитати – все просто і дохідливо. Респект викладачу".

"Враження від лекції полярні, - пише інший слухач. - З позитивного: конкретизоване, чітке, без зайвої деталізації викладення матеріалу, акцент на причинно-наслідкові зв'язки між подіями, культура мовлення самого лектора. З недоліків - недостатня кількість наочності, наприклад, карт з демаркаційною лінією, порівняльних таблиць. Загалом, цікавий проект".

У "Прометеї" готують нові курси, які запустять наприкінці січня. Серед можливих напрямків – PR і медицина.

"Онлайн-вікторина"

Далеко не всі освітяни на Заході, де виникли МВОК, захоплені появою нового способу навчання.

"Якби я мав чарівну паличку, то зробив би так, щоб МВОК зникли. Але боюся, ми вже випустили джина з пляшки", - пише Моше Варті, редактор сайту <link type="page"><caption> cacm.acm.org</caption><url href="http://cacm.acm.org/" platform="highweb"/></link>, що належить американській Асоціації обчислювальної техніки.

Пан Варді звинувачую формат МВОК у "відсутності серйозної педагогіки" і каже, що такі курси – це "шматки коротких, недалеких відео, між якими втиснули онлайн-вікторини і додали трохи соціальних мереж".

Деякі університети радо взялися організовувати такі курси не через їхню освітню цінність, а через дешевизну, пише він.

"Це добре, коли лекції публікують онлайн. Але якщо це має замінити освітні програми, то це насправді лише псує їх", - погоджується Карі Нельсон, колишня президент Американської Асоціації університетських професорів.

Український професор Григорій Касьянов, який сам викладає історичний онлайн-курс у Німеччині, щоправда без відеолекцій, пояснює своє ставлення до такої форми навчання.

"Жодна відеолекція не замінить лекції реальної, з безпосереднім спілкуванням. Це те, що називається essential (суть – Ред.) у викладанні. Ви бачите людей, спілкуєтеся з ними, йде безпосередній обмін енергією", - каже професор Касьянов.

Крім того, навіть найцікавішу відеолекцію важко сприймати, якщо вона триває понад 20 хвилин, додає він.

Проте, на думку науковця, такі курси можуть бути хорошим додатком до класичної форми освіти. Особливо, якщо студента цікавлять знання, а не сертифікат.