Кінозброя: хто фільмує АТО

Від початку конфлікту на Донбасі з’явилась велика кількість хронік – і в мережі, і на телебаченні. Є й режисери, які самостійно влаштовують "локальний прокат" фільмів. Восени в містах України показали документальні стрічки "Війна за свій рахунок" та "Наша Надія". Режисери кажуть - стрічки не ідеальні, але потрібні глядачам.

Леонід Кантер та Іван Ясній на початку вересня презентували півгодинний фільм про бійців Національної гвардії "Війна за свій рахунок".

Зараз вони працюють над стрічкою про добровольчий батальйон.

Вони знімають фільми своїм коштом та закликають підтримувати "українське незалежне патріотичне кіно" грошовими внесками у соцмережі.

Леонід Кантер, відомий своїми <link type="page"><caption> подорожами з табуретом</caption><url href="http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2010/03/100328_taburet_lebed_oh" platform="highweb"/></link>, навесні записався до Національної гвардії.

Режисер Іван Ясній запропонував йому під час служби знімати кіно на невелику камеру. Так з’явився перший фільм "Війна за свій рахунок", розповідають автори. У стрічці спочатку показують підготовку нацгвардійців на тренувальній базі, а потім - як вони охороняють блокпост біля Слов’янська.

"Я не вважаю, що це мистецький фільм. Єдине, чим ми вирізнялись в той час, ми перші представили фільм про війну. Це було чимось оригінальним", - розповів ВВС Україна режисер Іван Ясній.

Він називає кіно "своєрідною зброєю", яка, на його думку, може змінити в глядачів ставлення до ситуації в країні.

"Своїми фільмами ми зможемо трошки змінювати ставлення людей до війни, до тих, хто там бореться, гине, кладе своє здоров'я", - каже пан Ясній.

Невдовзі після першого показу в Києві режисери виклали фільм у вільний доступ в мережі.

Стрічку показали під час кінофестивалю "Молодість".

Без спецефектів

У жовтні більш як у десяти містах України відбулись покази фільма Володимира Тихого "Наша Надія", в якому розповідається про добровольчі батальйони в АТО та про льотчицю Надію Савченко. Співрежисери стрічки - Юлія Шашкова та Дмитро Стародумов.

"Ми намагались зробити кіно максимально об’єктивним. Не намагатись маніпулювати, формулювати точку зору безпосереднього глядача. Там мінімум коментарів, спроба ввести у курс подій", - так Володимир Тихий з київського кінотеатру Скайпом представляв свій фільм глядачам у Москві, які зібрались в офісі російської опозиційної партії.

Покази в обох столицях відбулись в один день - 21 жовтня.

Надія Савченко, яка була на сході України, очолила виборчий список партії "Батьківщина" і потрапила до парламенту.

Творці фільму кажуть, стрічка не була передвиборчою і виходить за межі політики. Події у ній розгортаються від "референдуму" в Криму до заворушень на Донбасі.

"Коли люди дивляться кіно, вони розуміють, що соціально значиме кіно перекриває все...що вона перша в списку … чи не зовсім довершеність звуку, бо половина фільму знімалась підпільно", - розповів пан Тихий під час презентації.

За його словами, глядачі з розумінням ставились до технічних нюансів.

Продюсер фільму Анна Паленчук в коментарі ВВС Україна додала: "Це кіно не сприймається через певну якість, воно без спецефектів, не голлівудське … Це документальне кіно, яке, можна сказати, на колінах робилось".

Разом з тим вона висловила жаль, що фільм перед виборами сприймали крізь призму політики: "У нас воно не тільки про Надію, про всю Україну" - додала пані Паленчук.

"Касові" збори

Глядачів, які приходили дивитись обидва фільми, заохочували робити добровільні внески.

Фільм "Війна за свій рахунок" зібрав найбільше коштів під час прем’єри у київському "Жовтні" - більш ніж 40 тисяч гривень, розповів режисер Іван Ясній.

Для порівняння, під час показів у Тернополі та Луцьку назбирали у вісім разів менше.

Під час показів "Нашої Надії" глядачам пропонували зробити пожертви для родин загиблих бійців з батальйону "Айдар".

Крім того, глядачі могли написати льотчиці листівку – в Києва матері Надії Савченко вручили майже тисячу таких поштівок, аби вона при нагоді їх передала.

Режисери-волонтери

Зараз Леонід Кантер та Іван Ясній закінчують свій другий фільм із зони АТО - про добровольців з батальйону ДУК (Добровольчий український корпус), в який об’єднались учасники з різних націоналістичних організацій, зокрема, з "Правого сектору".

Володимир Тихий під час показу в Києві не виключив, що в стрічки "Наша Надія" може з’явиться продовження. Принаймні, за його словами, автори намагатимуться добитися інтерв'ю з головною героїнею.

"У нас відкритий фінал…Питання добровольчих батальйонів, активної фази АТО, як далі буде складатись доля Надії Савченко – ці всі питання відкриті… Ми зробимо ще продовження цього фільму. Можливо через три місяці чи чотири буде така версія, ми по-іншому дивитимемось на це кіно", - сказав пан Тихий.

Кінематографісти з об’єднання "Вавилон 13", засновником якого є Володимир Тихий, продовжуватимуть знімати про АТО та військових, додав він.

Як каже пан Тихий, учасники об'єднання від початку подій на Майдані у Києві, коли утворився їхній рух, назнімали півтори тисячі годин відео.

Саме "Вавилон 13" отримало під час кінофестивалю "Молодість" відзнаку "За внесок у розвиток українського кіномистецтва".

Лариса Артюгіна, одна з учасниць проекту, коментуючи цю нагороду в Facebook написала, що кінематографісти, які знімають фільми власним коштом, потребують фінансової підтримки для проектів.

"Уже майже рік, як ми волонтери. Знімаючи на свої камери, монтуючи на своїх ноутбуках, не заробляючи на ТБ, у нас вже закінчилося все - залізо, кишенькові гроші на бензин і каву, а у студентів розпочався навчальний процес, зовсім не безкоштовний", - написала пані Артюгіна.

У випадку з "Нашою Надією", як розповіла продюсер фільму Анна Паленчук, за допомогою в рекламі та показах стрічки вони звернулись до партії "Батьківщина".

Цьогоріч Держкіно в конкурсі кінопроектів на державне фінансування оголосило, що прийматимуть фільми на окрему тему "подвиг героїв, які віддали життя за Україну, та вшанування їх пам’яті".

Бракує часу

Серед труднощів у фільмуванні у зоні АТО обидва режисери називають, окрім ризику для життя, - важкість у спілкуванні з героями.

Режисер Володимир Тихий каже, що за один день кіно про події на Сході зняти не можливо. Аби завоювати довіру бійців потрібно з ними провести час.

"Це не так - вдень приїхали, увечері поїхали - треба з ними жити, щоб вони зрозуміли, що ти також ризикуєш як вони", - каже пан Тихий.

За словами Івана Яснія, бійці, які родом зі сходу України, можуть сторонитись камер, оскільки бояться поставити під загрозу своїх рідних, які залишились на території, що контролюють бойовики.

Попри це у режисерів вже більш 30 годин відео, з якого вони вибиратимуть кадри для нового фільму, каже пан Ясній.

"Часу бракує, щоб встигати швидко це все змонтувати та показати людям. Місяць пройде - і так швидко змінюється перебіг подій", - каже пан Ясній.

Він особливо відзначає самоорганізацію глядачів, які звертались до них з ініціативою показати їхнє кіно. Розповів, як працівники одного з інститутів Національної академії наук зголосились організувати показ фільму "Війна за свій рахунок". Пан Ясній каже, що його вразило, що під час показу, на який зійшлись півсотні людей, зібрали майже 6 тисяч гривень.

"Люди тягнуться побачити та зрозуміти, що відбувається у цій країні та допомогти їй. Це змушує мене та Леоніда їхати, ризикувати життям, своїм коштом, щось робить, бо як бачиш таких людей, хочеться заради них зробити щось добре", - каже пан Ясній.

_______________________________________________________________________________________________________________

Ігор Грабович, кінознавець:

"Українське неігрове кіно ще ніколи не було ближче до реальності, ніж зараз. В цьому його цінність. Це дуже важливо, бо до того кіно було дуже відсторонене від життя та відчужене від глядачів із різних причин.

Кіно не може випереджати реальність. Якщо історичні процеси не завершені – ми не можемо прагнути рефлексії. Треба зачекати, вихід аналітичних фільмів про події на Сході ще попереду.

"Війна за свій рахунок" - фільм, знятий людьми, які беруть участь у цій війні. Це така агітація, бо йдеться про демонстрацію власного вибору - люди дають певний приклад своєю поведінкою.

"Наша Надія" знятий упродовж процесу над Надією Савченко. Він є політичним жестом на її підтримку. Хоча, безумовно, ставить справу Савченко в ширший контекст.

Важливо зафіксувати поточні події, бо потім, коли почнуться рефлексії, одночасно почнуться й спекуляції. Як віддавна у нас заведено, кіно можуть поставити на службу політиці. На жаль, в нас є такі традиції - з Радянського Союзу - які базуються на фальсифікації історії, її постійному переписуванні.

Мені здається, що основа цього документального матеріалу – комплекс свідчень і словесних, і візуальних – мали би стати запобіжником для подальшої фальсифікації історії та, у принципі, фундаментом для створення нового кінематографу.

Україні дуже важливо відійти від пострадянського цинізму та нігілізму в ставленні до власної історії, коли можна будь-що назвати "Сталінградською битвою", вигадуючи події. Ми маємо дистанціюватись від такого досвіду не тільки словесно, а й кінематографічною практикою.

Наскільки інші фільми відійдуть від радянської традиції? Поки є сумніви. Як я можу спостерігати, зараз у осмисленні АТО та війни дуже багато використання радянської риторики – і пісні, і теза про фашизм-антифашизм. Сподіваюсь, що нове покоління кінематографістів або ті, хто вже знімають, знайдуть спосіб, як від цього відмовитись. Зробити рішучі естетичні жести і показати війну не в звичному пропагандистському ракурсі. Це виклик для кінематографістів і для суспільства.

Неігрове українське кіно для мене сьогодні - учасник подій і водночас той, хто зберігає та накопичує інформацію про події.

Не рефлексує, а буквально тримає камеру на рівні автомату".