Найліричніша прозова книжка Сергія Жадана

Сергій Жадан. Месопотамія. – Клуб Сімейного Дозвілля, 2014.

Жаданове Межиріччя/Месопотамія – це простір доволі обмежений, замкнений, і тут можна прожити довго, не надто цікавлячись, що ж відбувається на протилежних берегах одвіку незмінних річок.

Чи не всі герої між собою трохи знайомі, їхні шляхи так або так перетинаються. Тож історії, які розповідають, десь переплітаються, під’єднуються одна до одної.

Проте ті самі події усі бачать і оцінюють по-різному: хтось - як головний персонаж драми, що змінила людську долю, хтось – як епізодична дійова особа, необов’язковий учасник масовки, а хтось – і з точки зору стороннього, не надто зацікавленого спостерігача.

Така-от розмаїта підсвітка робить художній світ "Месопотамії" мерехтливим, нечітким, переливно-розмитим, і якраз тому він знаджує, затягує в лабіринти сюжетів, де непросто зорієнтуватися у пошуках початку й кінця.

Це справді найліричніша прозова книжка Сергія Жадана. Тут важливі не так події, як настрої. А настрої не в останню чергу залежать від речей зовсім ніби незначущих.

Треба тільки вміти почути, скажімо, звуки, які роблять звичайний міський будинок схожим на електроорган: "Ще поночі, доки всі спали, прислухавшись, можна було піймати скрапування води на кухнях, тарганяче шарудіння механічних будильників, сонне перешіптування голубів на даху, тихе жіноче зітхання уві сні, мовби хтось лише налаштовував дроти й антени, готуючись до святкового концерту".

Так побут обертається буттям, так Жадановим героям вдається хоча б почасти ствердити власну ієрархію вартостей, не підпорядковану жорстким і жорстоким матрицям, нав’язаним соціумом.

Виходи у чужий великий світ (іноді він починається мало не на сусідній вулиці) для мешканців новітнього Межиріччя часто небезпечні, загрозливі. Ці дорослі чоловіки в чомусь надовго зостаються підлітками і не завжди вміють уникати небезпечної гри, в якій ставки надто високі.

У Сергія Жадана є вірш про хрестовий похід дітей. Після нього нікуди повертатися. Так от, зі своїх приватних, сказати б, хрестових походів у пошуках не так ніби й цінних реліквій персонажі "Месопотамії" повертаються (коли щастить повернутися) з травмами, опіками і спотвореними шрамами обличчями.

Але якраз шрами, можливо, і стають для них підставою за жодних умов не втрачати самоповагу. А друзі потому люблять творити навколо своїх кумирів легенди. У таких апокрифах зло, якого не пощастило уникнути в реальності, обертається добром, подвижництвом, славою.

Один із оповідачів "Месопотамії" роздумує про те, що найбільша наша проблема полягає у невмінні вибрати між добром і злом, бо дороги до раю та пекла іноді перетинаються.

Схоже, розрізнити їх можна лише згодом, описуючи та переповідаючи свої пригоди. Може, якраз у цьому виправдання літератури й письменницького ремесла.

<italic>Більше матеріалів про премію читайте у спецпроекті <link type="page"><caption> Книга року 2014</caption><url href="http://www.bbc.co.uk/ukrainian/in_depth/book_award_cluster_2014.shtml" platform="highweb"/></link>.</italic>