Історія однієї газети: з України в "ДНР" і назад

"Передостанній номер таємно завезли з Горлівки", - розповідає Галина Разпутько, засновниця костянтинівської газети "Провінція", однієї з двох у місті. Востаннє ми бачилися з Галиною у квітні за день до того, як владу в місті захопила так звана Донецька народна республіка.

Тоді Галина розказувала, як міська влада маневрує між озброєними сепаратистами та київським урядом, намагаючись не допустити силового захоплення адмінбудівель та приміщень силовиків, як у сусідніх Слов'янську та Краматорську. Але в останні дні квітня сюди теж прийшла самопроголошена ДНР.

Перший у нових реаліях номер "Провінції" показали коменданту міста Ромі (призначеному самопроголошеною ДНР. - Ред.).

Галина Разпутько розповідає, що в цьому номері журналісти спробували сухо і інформаційно викласти все, що сталося в місті: "Ми розуміли ступінь небезпеки, але дуже багато фактажу було.

І коли ми зробили номер, в мене було відчуття, що можуть бути проблеми з накладом. Ми друкувались у Горлівці. ... У вівторок ввечері ми запросили Рому, щоб зробив нам зелений коридор. Прибіг Рома, показали йому навіть шпальти. Наче сказав, що все добре, навіть руку мені поцілував. Він дуже мене поважав (сміється - Ред.) ... зовнішньо.

А вранці, коли завозили газету з Горлівки, у нас наклад конфіскували. ... Я потім розлючена подзвонила йому, питаюся, чого раптом? Ти обіцяв зелений коридор. А він каже: а ви там поставили жінку з жовто-блакитною стрічкою. У нас у момент захоплення (виконкому. - Ред.) знайшлася людина, літня леді, пенсіонерка, яка начепила стрічку і з викликом пройшлася. ... Оцього не треба було вам робити, це ви неправильно зробили".

Після інциденту редакція вирішила передрукувати газету потай: це ж доходи, передплатники. Залишився один екземпляр, з якого і відновили частину накладу, який таємними тропами вночі привезли до міста з Горлівки.

Після цього, розповідає Галина Разпутько, таким же чином, потай, надрукували ще один номер: "Тут вони розлютилися".

Через день до редакції прийшли озброєні люди в балаклавах.

Галина зізнається, що спершу страшенно розлютилася, потім включився холодний розум: побігла в сусідню будівлю фабрики "Конті", яку охороняли знайомі. Делегація ДНР - за нею. Зрештою, самі ж охоронці кондитерської фабрики переконали жінку, що треба йти - домовлятись: "Вони нічого тобі не зроблять, треба поговорити".

Редакцію тоді опечатали, а Галину з сином Михайлом, який працював головним редактором, повели до виконкому, де була міська комендатура.

Галина пригадує, що її сину, одразу порадили покинути міста, а їй самій сказали, що "може, не зачепимо, бо ж вік": "Це було на початку травня. ... В суботу до редакції прийшов Деменков, активіст цього ДНРа, і Володя Аверін, колега, з яким знайомі понад 20 років. От скільки газеті "Провінція", стільки й знайомі. До речі, назва "Провінція" - це його. Близько року ми працювали після створення газети...

Нам запропонували прийняти Аверіна до штату в статусі заступника редактора, віддати йому всі повноваження і піти у відпустку. Інакше, Деменков каже, що за ту ніч разів десять зупиняв їх: пацани намагалися спалити ваше приміщення. Ми прийняли їхні умови".

Після цього запитали редакцію, хто згодний працювати у штаті Аверіна: всі погодилися.

Так з "Провінції" народилася "Народна газета".

"В екзилі"

В одному з перших номерів "Народної газети" новий редактор і засновник Володимир Аверін виклав своє бачення зміни керівництва. За його словами, це сталося на прохання "бійців народного ополчення" та покинутого колективу. Це керівництво, писав Володимир Аверін у редакторській колонці, не зуміло "зрозуміти всієї гостроти поточного моменту історії".

Галина Разпутько "народногазетний" період провела на дачі, її син і головний редактор взагалі виїхав з Костянтинівки. Галина жартує, що період без газети вчилася жити на соціальну пенсію: "Виявляється, можна. Не відмовляла собі у каві і сигаретах. ... А чого ви не спитали мене про мій імідж? Я постриглася наголо".

"Була атмосфера страху. Мені через співробітників було сказано не наближатися до редакції. Тому мої улюблені маки відцвіли без мене", - каже засновниця газети, але зізнається, що почуття страху та небезпеки тримали її весь час в тонусі.

Галина займалася дачею, позичала саджанці у друзів, бігала, займалася йогою. За старою пам'яттю, молочні продукти у борг їй приносив прихильник ДНР, сестра якого загинула на початку травня в Одесі.

До редакції вона повернулася лише, коли бойовики поїхали до Донецька: витримала паузу, потім викопала захований комплект ключів і прийшла. Зустріла нового редактора.

"Пригнічений, втомлений. Питає: А вам що? Що ви тут? Кажу: Володю, мені завтра на роботу. Він каже: ну, заходьте", - розповідає засновниця газети.

"Взагалі він вчинив порядно. Тут нічого не зачіпали. Навіть дрібні особисті речі, які могли просто сподобатись комусь. В мене тут тібетські дзвоники дуже гарненькі. От я чогось за дзвоники переживала (сміється. - Ред.). ... Я йому кажу: "Володю, ти молодець, ти свого пацанячого слова дотримався. Ти обіцяв будівлю зберегти, ти її зберіг". Він мені тут крисятництво по бухгалтерії допоміг виявити. Я йому від душі вдячна. Ми навіть обійнялися, він мене обійняв, як годиться джентельмену. Викликав таксі і сів на Донецьк".

Не вся редакція повернулася до "Провінції", хтось поїхав до Росії, хтось ще досі судиться з новою-старою власницею за багатотисячний зарплатний борг. Одна журналістка звільнилася після того, як "Народна газета" стала "Провінцією", ідеологічно попередня версія була їй ближчою: "Вона дала зрозуміти, що внутрішньо вона не хоче з нами працювати".

"Минуле ми все намагаємося спалити, все погане, і забути. Але спершу треба кинути до багаття", - каже Галина Разпутько і з цими словами кидає до комину роздруковані візитівки екс-співробітниці.

Газеті всі ці зміни курсу далися взнаки: наклади зменшилися, і тепер доводиться виплачувати українські податки та відсотки по кредитах, які попередні власники періоду "ДНР" ігнорували. Друкують "Провінцію" тепер у Харкові, про контрольовану Ігорем Безлером Горлівку, де була попередня типографія, довелося забути.

Втім, не лише фінансові та логістичні проблеми позначаються на накладі.

"Відчувається, що ось якось внутрішньо люди нас ще не хочуть. Багато хто повертається. ... Але багато хто, я кажу прямо, бойкотують", - визнає засновниця газети.

Костянтинівці розповідають, що на докорінні зміни в газеті містяни реагували по-різному: хтось просив пошту не приносити "Народну газету", поки вона знову не стане "Провінцією", а хтось, навпаки, - прикипів душею до версії часів так званої "ДНР" та вимагає повернути її, а поки - читають "Народну газету" в інтернеті.

І досі Галині Разпутько приходять листи від таких читачів: "Є в одному селі бабуся, я зберегла цей пакет, як вона мені писала, - і листа для Гіркіна передайте, і листа для Пушиліна передайте: синочки, рідні, тримайтеся. Вірю у вас".