Життя. Лайт-версія: рецензія на книгу Наталки Сняданко

Наталка Сняданко. "Фрау Мюллер не налаштована платити більше". Харків, Клуб сімейного дозвілля. – 2013.

Письменники бувають різні: іронічні, романтичні, скептичні, невротичні, істеричні, мазохічні, садистичні, деспотичні, флегматичні – словом, усілякі. Наталка Сняданко – авторка прагматична. Принаймні судячи з її нового роману "Фрау Мюллер не налаштована платити більше".

Мати справу з прагматичним письменником – суцільне задоволення. Він краще за будь-який центр маркетингових досліджень знає, чого саме зараз, у цю конкретну мить потребує читацький загал. Його твори завжди на часі. Вони дивують, подобаються, хвилюють, а головне – розлітаються, мов гарячі пиріжки. А чому? Бо зачіпають найбільш дражливі чи просто модні теми.

"Фрау Мюллер не налаштована платити більше" – досконалий взірець такого підходу до літературної творчості. Тут є все й одразу: хітовий мотив заробітчанства, безпрограшна (хоч і ледь окреслена) кримінальна інтрига, пікантні сцени лесбійського кохання, класичний любовний трикутник у суто жіночому виконанні, психотерапія "для чайників" і, звісно, must have топової вітчизняної прози останніх років – радянізація Західної України з уст очевидців. Розрахунок простий, як і все геніальне. Якщо не спрацює один тригер, то неодмінно вистрілить інший.

Із цього небаченого тематичного розмаїття авторка плете хитромудре павутиння, обплутуючи беззахисного читача, який розгублено блукає лабіринтом хронотопу. Буремні 90-ті – криваві 30-ті – жалобні 40-ві – кінець XIX століття – наш час. Берлін – Львів – Венеція – Краків – безіменне село біля Золочева. Жодних плавних переходів. Із одного дискурсу просто провалюєшся в інший. А отямившись, мов загіпнотизований, ідеш уперед услід за невидимою й усюдисущою Аріадною.

По дорозі щиро насолоджуєшся витонченими алюзіями на Джойса та Пруста, естетськими діалогами про Вагнера й Верді, фрейдистськими екзерсисами й напівфаховими психологічними характеристиками персонажів, маленькими життєвими трагедіями й підслуханими розмовами, влучними художніми фігурами, розлогими філософськими сентенціями й колоритним діалектним мовленням.

Заворожено продовжуєш мандрувати текстом, захоплюєшся – і раптом кінець, остання сторінка. Відкритий фінал.

Жодних тобі відповідей, висновків, відкриттів. Із лабіринту виходиш без скарбів. І навіть без голови Мінотавра.

Зате з відчуттям, що протягом усього шляху (довжиною в 300 сторінок) тебе водили за носа.

Бо якщо розібратися й відкинути всі "позахудожні" приманки, отримуємо звичайну собі мелодраму з претензією на інтелектуальність і мистецьку глибину. На зразок поп-філософських романів Паоло Коельйо чи фантасмагоричних бестселерів Люко Дашвар.

Фабула нудотно ординарна. Христина, 40-річна спадкова інтелігентка з дитячими комплексами й сапфічними уподобаннями, не те, щоб знічев’я, але й без крайньої необхідності вирушає за кордон шукати кращої долі (це кліше давно пора заборонити). Не доїхавши до місця призначення, колишня вчителька музики, ну зовсім випадково, зустрічає ту саму долю в особі освіченої, заможної й прогресивної німкені Еви. Панянки поволі будують стосунки, разом подорожують Європою, а у вільний від роботи час кохаються й бавляться саморефлексією.

Але ж історія не може існувати без конфлікту. І полягає він у тому, що бідолашній раціональній Христині доводиться між взаєминами з Евою та неусвідомленими почуттями до Соломії – давньої подруги й колеги (а за сумісництвом ще й матері-одиначки з комплексом Електри). Однак проблема вибору досить просто (утім, не надто елегантно) розв’язується за допомогою примітивного deus ex machina. І хоч авторка лишає простір для фантазії, твір очевидно запрограмований на гепіенд.

От і все. Решта – родинні драми, принизливі черги до посольства, невдячна праця до сьомого поту, артриту чи нервового виснаження, шлюби заради громадянства, самотня старість на чужині, неприйняття власного єства, глухота рідних одне до одного, історичні екскурси, занедбаність покоління "заробітчанських" дітей – лише резонансне обрамлення інакшого, бутафорського вигаданого світу, в якому живуть герої Наталки Сняданко. У ньому й радість, і смуток полегшені, мов знежирений йогурт. Тільки низькокалорійні емоції. Без надриву й голосіння. Без крайнощів і екстремумів. Без визначеності й однозначності.

А отже, нема чого ображатися. Ніхто й не обіцяв відповідей, висновків й відкриттів. Цей роман узагалі про інше. Письменниця пропонує нам літературний драйв, екстремальну екскурсію "природними заповідниками та химерними оранжереями" власної уяви в обмін на кілька годин читацької уваги. Прагматично? Можливо. Зате жодній зі сторін не доводиться платити більше, ніж належить. Фрау Мюллер би сподобалося.

Анотація книги Наталки Сняданко "Фрау Мюллер не налаштована платити більше".