Олексій Коган: джаз - це класика ХХІ століття
Український джаз починає виходити на рівень світових стандартів - про це в інтерв'ю ВВС Україна розповів Олексій Коган, радіоведучий, організатор, куратор Волошинської сцени на джаз-фестивалі, який триває у кримському селищі Коктебель.
ВВС Україна: Чий виступ ви найбільше очікували цього року?
Олексій Коган: Ви знаєте, це провокація. Я люблю абсолютно усіх музикантів. Перший постулат мого життя: кожен грає як вміє. А другий: немає поганої музики, є погані музиканти. Є ансамблі, яких я ніколи не чув. Але для мене не є якоюсь аксіомою переглянути одне-два відео на Youtube. Концертний виступ - це зовсім інша річ. І є деякі колективи, які я слухаю вперше на Волошинській сцені. Ця сцена, як сказав виконавчий директор фестивалю Кирило Млінарич, є окремою реальністю. І як би там не було, кожного року музика тут співзвучна настроєві.
Для мене джазовий фестиваль - це величезна піцца, де кожен шматочок складається із різних інгридієнтів. Ви щось знаєте - взяли і скуштували. Ви ніколи не куштували, але хтось вам порадив це - ви з'їли. Можна проявити суто національну рису і понадкушувати все - ви також маєте на це право. Можна підвестися і піти - не твоє.
Тож мені здається, що будь-яка музика має право на існування.
ВВС Україна: За понад 10 років фестивалю рамки поняття "джазова музика" добряче розмилися на його сцені. Цього року, приміром, є сильний ухил в електронну музику. Це загальні тенденції, чи данина українській публіці.
Олексій Коган: Якщо читати провідні музичні видання, то всі вважають, що музика ХХІ століття - за еклектикою у найкращому розумінні, коли поєднуються різні стилі.
Знаєте, як у нас люди іноді трактують фразу Тараса Шевченка "І чужого навчайтеся, і свого не цурайтеся"? Використовуються лише першу або другу частину. А воно не звучить. Так і тут.
Взагалі це фестиваль джазової і сучасної музики - а це вже велика різниця.
ВВС Україна: Джаз - це вільна музика. Коли він зароджувався, поціновувачі класичної музики сварили цей стиль. А тепер у рамки дехто намагається вкласти вже сам джаз. Наскільки важливо дотримуватися канонів у цій музиці?
Олексій Коган: Є ще третій варіант. Тому що сама природа джазу полягає у вислові Чарлі Паркера: спершу ти повинен вивчити свій інструмент, потім прослухати все, що було зроблене на тому інструменті до тебе, а потім ти мусиш забути перше і друге та просто грати.
Якщо хтось хоче якихось рамок - будь ласка, є й таке. Якщо хтось хоче необмеженої свободи - також будь ласка. Але є ще варіант, коли існує інтеграція. Приміром, коли джазове тріо грає у супроводі симфонічного оркестру, коли джазове тріо виконує твори Шопена або Баха. Коли рок-музиканти, джаз-музиканти грають із народними музикантами.
Мені здається, що музика, загнана у будь-які рамки, є приреченою. Тобто мусить бути перетікання одного в інше.
Щодо джазової музики - то ви не забувайте, що вона народилася не в найкращих районах, а потім з'явилися музиканти у краватках і смокінгах. А нині - мають рацію люди, які кажуть, що джаз - це класична музика ХХІ століття. Я сторонник саме такої думки.
Все залежить від музиканта, його особи, не від того, що ти граєш, а від того, як ти це робиш. У будь-якому концертному виступі є свої сильні і свої слабкі сторони. Але у цьому і неповторність. Чому я завжди закликаю людей ходити на живі концерти? Тому що Youtube, ця дірочка - вона не дає того ефекту, коли ти бачиш погляд, коли ти помічаєш, як барабанщик показує вокалістові, що треба взяти гру на себе, коли музикант бере якусь ноту і сам у захваті від того, що він зробив. Коли він зробив щось погане і ховає очі від своїх приятелів, які вже як коршуни дивляться на нього. Таке може бути тільки на концертному виступі.
Джазову музику я люблю за несподіванку, за непередбачуваність. Перегляньте лайн-ап відомих поп-виконавців, які гастролюють світом - Мадонна, Rolling Stones, Стінг - у них 70% джазових музикантів. Вони більш обізнані - за великим рахунком, джазовому музикантові не складно зіграти рок-соло. Хоча, ви ж розумієте, я джазова жаба - я вихвалятиму своє болото, джазове.
Втім, навіщо далеко ходити - подивіться на інcтрументальний склад гурту "ВІА Гра" - там грають Кращі джазові музиканти. Подивіться, хто грає у Ані Лорак, подивіться, хто грає у Таїсії Повалій. Там грають джазмени.
ВВС Україна: А цим людям не ніяково переходити на значно простійший рівень, ніж той, до якого вони звикли?
Олексій Коган: А за що їм їсти, утримувати свої родини? Це спосіб підтримувати штани, вибачте. Це робота. Музикант - це така ж робота як лікар, журналіст чи слюсар. Він має отримувати за свою роботу гроші.
Джаз - надбання української незалежності
ВВС Україна: Експеримент під назвою "джаз" триває вже багато десятиліть. Який внесок у цей процес роблять українські музиканти?
Олексій Коган: Гарне запитання, бо воно комплексне. В Україні все відбувається крок за кроком. Спершу треба було вивчити американські джазові стандарти, тобто школу. Музиканти це зробили. Потім треба було спробувати скласти конкуренцію, створити ансамбль із сильними музикантами - зробили. Потім треба було спробувати, аби твою музику заграли відомі музиканти - зробили. Потім треба було складати - і я прихильник таких речей - так-звані united projects. Ми завжди робимо це на фестивалі Jazz In Kyiv: беремо дуже відомих західних музикантів і даємо їм грати разом із нашими. Приміром, було в нас, коли троє американів у квінтеті грали музику двох українців.
Що залишилося тепер? Скільки можна грати стандарти? Зрозуміло, що час писати свою музику. Для мене українська незалежність полягає у тому, що на першому її році для того, аби відпрацювати в ефірі радіостанції "Промінь", мені потрібно було шукати - щоб не було соромно за те, що я даю в ефір; а нині я можу працювати хоч тиждень у цілодобовому ефірі і мені не буде соромно за жоден трек.
Саме це для мене є надбанням незалежності. Із кожних десяти дисків, які нині видають українські музиканти дев'ять є авторською музикою і обробками народної, що мене тішить. Ти купуєш диск Сергія Овсянникова, Наталії Лебедєвої, Кості Іоненка, Олександра Павлова, Павла Шепети, Юрія Шепети, Валерія Волкова, Юлія Роми, Аліка Фантаєва, Андрія Арнаутова, Юхима Чупахіна, донецьких музикантів, львівських музикантів - це на 90% авторська музика.
А тепер треба створити таку музику, яка у майбутньому стане джазовим стандартом, тобто музику, яку виконуватимуть інші. Чи є у нас такі музиканти? Мало, але є. Приміром, Сергій Овсянников як композитор уже створив багато цікавого. Кілька років тому його балада "Сині сукні" потрапила до десятки пісень, які найчастіше трансювали на радіо у Брюсселі.
Далі - Ігор Закус, "Пісня для коханої", "Ukrainian bass song" - це вже хіти! До речі, і ВВС крутить українських виконаців, я надсилаю записи. І на радіо у Вашингтоні, на українському радіо у Нью-Йорку, у Польщі. Але все зараз крок за кроком. У джазі нічого не можна робити навмисно.
ВВС Україна: Часто буває, що люди в Україні можуть слухати музику і навіть не здогадуватися, що це зробили українці...
Олексій Коган: Так буває. Хто слухає Валентина Сильвестрова в Україні? А він виходить перед публікою де завгодно. Мені з одного боку шкода, що не слухають тут, а з іншого боку приємно, коли приїздять німці, американці - як правило, це зірки зі світовими іменами - і коли вони взнають, що Валенти Сильвестров із Києва, то перепитують: Валік з цього міста?! І просять повечеряти з ним разом. "Це для нас бог, це ікона сучасної музики", - кажуть вони. Видається у Німеччині, Швейцарії. Тільки не в Україні. Це проблема.
Чим більше - тим краще
ВВС Україна: Це трохи дивно, враховуючи те, що останнім часом в Україні з'являється дедалі більше джазових фестивалів - Київ, Львів, тепер і менші міста як Рівне, Луцьк. Чому так відбувається?
Олексій Коган: Людина повинна виростати із масової музики, із поп-музики, як дитина виростає із коротких штанців. Мені здється, що це гарно. Чим більше фестивалів на мапі України - тим краще для вільних людей. Art Jazz Cooperatoin, Луцьк-Рівне - шикарний фестиваль. Jazz Bezz - україно-польський фестиваль нової музики, де може лунати дуже радикальна музика. Alfa Jazz Fest, "Джаз Коктебель", Jazz in Kyiv - новий фестиваль, моя дитина.
ВВС Україна: Чому, на вашу думку, за такої кількості фестивалів у багатьох містах немає пристойних муніципальних оркестрів, чи джазових оркестрів?
Олексій Коган: Буває. Мені здається, що відсутність у київській консерваторії джазового відділення - це жлобство. Ми європейська держава - і немає джазового відділення. Хоча є вищий факультет у музичному училищі.
Я не хочу говорити про когось. Зараз можете наді мною сміятися, але якби люди у нашій країні ставилися до своєї роботи так само, як і я, нам би жилося краще. Я знаю, що я роблю. Я викладаю вже третій рік на цьому факультеті. Моя лекція починається о десятій ранку в понеділок. І попри те, що молоді музиканти в неділю грають, аби заробити копійчину, вони всі приходять о десятій. І я дуже радий. Ми обмінюємося думками, я бачу і відчуваю.
ВВС Україна: Гарний смак треба виховувати із дитинства. У вас є досвід проведення майстер-класів із джазу для дітей. Як вони реагують?
Олексій Коган: Дитину ніколи не обдуриш. Вона брехню відчуває за десять кілометрів. Можливо, це гени, кров. Моя матуся багато років працювала вихователем у дитячому садочку, викладала музику. Хтось називав її шарлатанкою, але моя мама, світла їй пам'ять, доводила, що в дитини, яка не має музичного слуху, можна його розвинути протягом року-півтора. Мама навіть заради експерименту у садочках набирала, як вона казала, "групу глухонімих дітей" - тих, хто не має слуху. І за місяць вони вже займалися сольфеджіо. Як приклад - Євген Рибчинський, був вихованцем моєї мами, не мав музичного слуху, зараз співає свої пісні під гітару.
Дитину треба зацікавити, але не обдуриш ніколи. Діти не такі як дорослі, але вони такі, якими дорослі мали б бути. Тому мені з ними дуже легко працювати.
ВВС Україна: То чи можна було б джаз зробити елементом національного виховання?
Олексій Коган: Я не Нострадамус, я не знаю, як буде. Аби гірше не було. Нехай держава не допомагає - хоча б не заважає, і це вже буде велика допомога.
Інтерв'ю записав Роман Лебедь.
