''Працювати на Великдень неможливо було уявити''

З наближенням Великодня люди згадують про багато традицій, пов’язаних з цим святом. Наприклад, чому в цей день не можна працювати.

Етнограф з Інституту мистецтвознавства та фолькльористики Ганна Бондаренко каже, традиція, яка стала народною, була порушена за радянських часів.

Г. Бондаренко: Великдень – це канон церковний, але це стало традицією і в народному житті. Порушувалася ця традиція лише за необхідності, адже обов’язковою була у пасхальну неділю турбота про тварин, яких потрібно було напоїти і нагодувати.

Воскресіння Бога – це особисте переживання, коли люди ходили до церкви, коли вітали один одного зі святом, коли спілкувалися родиною, коли радів увесь світ, то працювати в цей час – ми не говоримо про селянське життя, коли деякі люди наважувалися копати город, чи виконувати ще якісь господарські роботи – в 19 столітті це уявити було неможливо.

За радянської влади церква була відділена від держави, вони закривалися, а люди отримали два вихідні дні. У понеділок треба було бігти на роботу. Не випадало часу щось зробити для власного господарства, отож це змушувало людей братися за ту ж саму лопату.

Але, як свідчать мої власні спостереження, людина, яка порушила канони, в той час як весь світ торжествує, іде його оновлення, ця людина йшла проти всіх, проти загального настрою. Мені показували городи, які копалися на Великдень – на них нічого не вродило.

Бі-Бі-Сі: Це якість язичницькі коріння...

Г. Бондаренко: Це не поганські коріння. Я думаю, що та людина, яка це робила, у глибині душі була переконана, що робить це неправильно.

У багатьох селах східної України, де церкви були порушені, в перший день Великодня люди не йшли до церкви, бо її не було, але й не йшли в поле. Це стало можливим на другий день Великодня. Людина – істота колективна. Коли вона йде проти загального настрою, то на рівні свідомості - це якийсь опір і це відбивається і на плодах її праці. Тут жодних забобонів. Все матеріально.