Блог з Ріо: про кота-поета, гамаки і безпеку на вулицях

Це, мабуть, перші олімпійські ігри, на яких символи — не просто збірний образ усіх тварин, що зустрічаються у цій країні, але і прототипи справжніх людей.

Наприклад, Вініціус, що трохи схожий на кота, - то прототип знаменитого бразильського поета Вініціуса де Морайса. Символ Паралімпійських ігор, збірний образ усіх бразильських дерев — зелене дерево Том, це прототип відомого композитора цього ж жанру Тома Жовіма.

Жовтий колір Вініціуса символізує флору, а зелений колір Тома — фауну Бразилії. Донині талісмани були якимись вигаданими, як Венлок з Вендевілем у Лондоні, чи міфологічними, як богиня Афіна на літніх іграх 2004 року. А тут кіт-поет та дерево-композитор. Дуже нестандартно.

Логотип ігор символізує гори, сонце і море, що, взявшись за руки, весело зійшлися у танці у кольорах бразильського прапора: синьому, жовтому і зеленому. Саме таку скульптурку дають усім переможцям цих ігор, відмовившись від квітів.

І хоча тут у Ріо, наголошують на винятковому "екологічному" спрямуванні цих ігор, у мене склалося враження, що у них з квітами є певні проблеми. Незважаючи на тропічний клімат, вибір квітів у місцевих магазинчиках не сильно великий.

Окремо можна сказати пару слів про 64 піктограми, що зображують 41 вид спорту, заявлений у Ріо. Треба сказати, що я трохи заплуталась у зображеннях кінного спорту, бо їх аж три - окремо зображені конкур, виїздка та триборство. На велоспорт теж є чотири окремі піктограми замість однієї, як раніше. Тепер є окремо трек, шосейні перегони, маунтін-байк та BMX. Словом, треба ознайомлюватися раніше, аби, побачивши нову піктограму, не вийти не на тій зупинці автобуса, де треба.

Бразильські оселі: гамаки та ціни на гарячу воду

У кожній порядній бразильській оселі є гамак. Причому тут їх вішають не тільки на веранді чи балконі, а й у квартирі. Зроблені вони зі стовідсоткової бавовни та прикрашені мереживом. Виглядає дуже симпатично. Така собі колиска, оторочена мереживом. Нормальний гамак витримує пару дорослих людей, які лежать "валетом". Гамаки підвішують на такі спеціальні гаки, забиті у стіну, а не так, як прийнято у нас - до дерев у саду.

Гамаки бувають найрізноманітніших кольорів і ціною від 1000 гривень і вище. Мене особисто вразили гамаки для немовлят. Такі маленькі люльки-гамачки. Чудесний варіант для економії простору. Повісив коли треба, коли не треба - зняв.

Тут в будинках навіть великої площі є тільки душ, а ванни немає. Бо вода доволі дорога і в такий спосіб люди її економлять. Кухня сполучена з балконом, і вихід з неї прямо на відкритий балкон. Без стіни. У квартирі через це циркулює повітря. На балконі бразильці люблять робити шухаско (чи барбекю).

Проте в нашому готелі стіни між кухнею і балконом побудували, бо після тривог з приводу вірусу Зіка, який розносять комарі, вирішили, що краще убезпечити себе від зайвих з ними контактів. Воду з-під крану тут не рекомендують пити навіть кип'ячену. Кажуть, що, в принципі, не помреш, але краще не пити. Жителі Ріо користуються фільтрами для води.

Раз на тиждень до нашого готелю приїжджає автобус, який продає фрукти. Він заслуговує особливої розповіді. Уявіть собі автобус типу старого радянського ЛАЗу, в якому одна стіна порізана автогеном і перероблена у такі собі двері, які відкриваються догори, так само як у "Феррарі". І ось це місцеве "Феррарі" вщент заповнене ящиками з фруктами. Вони там стоять на всіх сидіннях і аж до стелі. Такий собі "фруктобус" - дуже колоритно.

Самотнім перехожим тут "раді"

Наразі вибачаюсь за брак фотографій. Ходити і клацати скрізь айфоном тут таки не зовсім безпечно. Зараз у Ріо ходить жарт про те, що якщо хочеш, щоб тебе обікрали, то треба стати увечері на розі вулиць і підсвічуючи айфоном, рахувати гроші. Тоді вже стовідсотково.

Однак, жарти жартами, але елементарних правил безпеки ще ніхто не відміняв. І по одному теж краще не вештатись, особливо увечері. У мене кілька днів тому була трохи небезпечна ситуація, коли я вийшла пообідати у сусідній торгівельний центр. Друга година по обіді, кав'ярня на площі центру, столики на вулиці, купа людей. Здавалось би, у чому тут небезпека? Спочатку я помітила, що один із високих чорношкірих чоловіків, що стоїть біля аптеки поруч, за мною нишком спостерігає.

Потім він двічі пройшов біля мого стола, зазираючи на мою сумку. Коли він пішов на третє коло, я вирішила, що треба щось робити. Добре, що за столом зі мною сиділи вболівальники з Угорщини. Я до них заговорила. Виявилось, що вони були в Києві під час Євро-2012, а у одного з них в університеті була дівчина - українка.

Обговоривши також політику Віктора Орбана стосовно України, вони люб'язно посиділи зі мною, поки я доїла свій обід, а потім ще й провели назад до офісу. Один з них, Іштван, кремезний колишній хокеїст, вставши і розправивши свої 190 см зросту, навіть дуже чемно того хлопця запитав, чого він тут ходить. Якраз коли той прийшов на четверте коло повз нашого столика. Той сказав, що він з охоронної компанії і охороняє цю площу. Однак нам здалося, що то була брехня. У будь-якому разі, тепер я сама нікуди не ходжу.

Та і як реагувати після того, як тут у Ріо відібрали гроші навіть у дзюдоїстів з Марокко! Ну таке... "Лукава посмішка капіталізму", як би написали в радянській пресі, або як кажуть американці, "shit happens".

Курйози і волонтери

Ну, про зелений басейн для стрибків у воду, який прозвали тут басейном Шрека, я думаю ви вже чули. Вода у ньому і справді смарагдового кольору і відрізняється від сусіднього блакитного - для синхронного плавання. За басейном для стрибків у воду стоїть велике джакузі, в яке пірнають спортсмени аби полежати у теплій воді і прибрати втому у м'язах одразу після виступів. Нещодавно глядачі аплодували біля того басейну українським синхроністкам, які плавали під композиції на основі українських народних пісень "Чичері" та "Розпрягайте, хлопці, коней".

Дівчата зі збірної з синхронного плавання у жовто-блакитних віночках дуже емоційно вболівали за український дует Лоліти Ананасової та Анни Ромашиної. Українських вболівальників, не пов'язаних з нашою командою, тут практично немає. Так само, як і волонтерів, які б говорили українською мовою.

Серед волонтерів чимало росіян, котрі постійно проживають за кордоном: у Німеччині та Америці. Проте вчора на змаганнях з легкої атлетики я вперше бачила оголошення, в якому йшлося, що у них є україномовні волонтери. Виявилось, що це українці, які мешкають у США.

З іншого боку, трохи дивно, що наших вболівальників мало, адже українська еміграція до Бразилії почалася ще 125 років тому, і тут проживає близько півмільйона українців. Зокрема, у штаті Парана, який має населення в 10 мільйонів людей, 400 тисяч — українці та їх нащадки. Однак цей штат доволі далеко від Ріо - може, тому й вболівальників мало.

Бразильське прогнозування

На іграх серед місцевих волонтерів перекладачами працює багато студентів бразильських університетів. Студентам університету Ріо-де-Жанейро в якомусь сенсі "пощастило", бо через страйк викладачів, які вимагають підвищення зарплати, в університеті вже п'ять місяців немає занять. І це не тільки ситуація в Ріо, таких випадків багато по всій країні. Університетський викладач тут заробляє близько 2000 доларів на місяць.

"Викладачі страйкують, бо хочуть, аби їх більше поважали", - каже Карлос, наш водій. "Хоча якщо чесно, я не розумію, чого їм не вистачає. У них і так платня пристойна", - розчаровано додає він.

Серед жителів Ріо важко знайти людей, які б, скажімо, по десять років працювали в одній компанії. Люди шукають кращого життя, тому переходять на інше місце роботи, де більша заробітна платня. Також, якщо на роботі, скажімо, тебе весь час будуть змушувати залишатися допізна і від цього страждатиме родина, то бразилець скоріше підшукає собі нову роботу, ніж буде віддаватися роботі, забувши про сім'ю.

Часом через це з бразильцями дуже важко про щось домовлятися, бо всі кажуть, що це буде "amanha", тобто "завтра" або пізніше. Однак, якщо кажуть, що це буде "післязавтра", то це значить, що цього не буде ніколи. Отаке от прогнозування.