Кіноблог: 10 фільмів, які "зупинили" ядерну війну

Холодна війна тривала між Сполученими Штатами Америки та Радянським Союзом практично від закінчення Другої світової війни і до розпаду СРСР. "Полями бою" були і шахова дошка, і простори космосу, вже не кажучи про Берлін, Кубу та Корею, а одним з найзагрозливіших аргументів з обох боків була ядерна зброя.

Кінематограф, у першу чергу американський, оперативно реагував на політичні та суспільні настрої - інструктуючи, виправдовуючи, попереджаючи, пропагуючи.

Холодна війна стала одним з найвпливовіших стимуляторів світової літературної та кінофантастики, її відголоски досі можна побачити на кіноекранах. Так лише в 2014-2015 роках, вийшли продовження та версії "Термінатора", "Скаженого Макса", "Планети мавп", "Зоряних воєн", "Годзили" та нові пригоди Джеймса Бонда, чиї попередники тісно пов’язані з ядерною загрозою.

І хоча очевидність деяких зв’язків з роками стерлася, сучасна політична реальність потурбувалася, аби перелічені та інші фільми "не втратили актуальності". Попри абсурдність самої ідеї використання подібної зброї, "ядерний аргумент" досі не вийшов з політичного дискурсу.

"День, коли Земля зупинилася"

У Вашингтоні на бейсбольний майданчик приземляється космічний човен. Інопланетний делегат з іменем Клаату одразу повідомляє, що прибув з миром і намагається зустрітися з представниками всіх націй, оскільки має призначене для всіх землян послання. Та політичні недовіра, впертість та інтриганство, простонародна дурість та заляканість заважають косміту виконати його місію.

Інопланетянина вбивають, але він воскресає, востаннє звертається до землян і летить в небо. Біблійні паралелі напрошуються самі собою. Проте цього разу, останнє слово ультимативне: вгамуйтеся, або Землю знищать задля спокою у Всесвіті.

Фільм отримав Золотий глобус як "найкращий фільм, який пропагує міжнародне порозуміння" та увійшов до класики американської фантастики.

А більш ніж через півстоліття - в 2008 році, Клаату, тепер з зовнішністю Кіану Рівза, ще раз повернеться на Землю. Знову попередить та знову дасть "останній шанс змінитися".

"Діти Хіросіми"

Юна дівчина повертається в Хіросіму через кілька років після трагедії. До бомбардування вона була вихователькою у дитячому садку і тепер хоче побачити тих зі своїх дітей, які залишилися живими. Героїня проводить там кілька днів, відвідує знайомих, учнів, а також могилу батьків.

В основу фільму лягли історії з книги "Діти ядерної бомби", в яку увійшло більше сотні спогадів дітей, що пережили бомбардування. Режисер не обирав найбільш трагічні історії, але й того виявилося достатньо, аби застерегти про наслідки.

Картину показали на Каннському кінофестивалі в 1953 році, через рік вона отримала премію Миру на фестивалі у Карлових Варах, а в 1956 – <link type="page"><caption> нагороду Об’єднаних Націй</caption><url href="http://awards.bafta.org/keyword-search?keywords=United%20Nations%20Award" platform="highweb"/></link>, яку вручала Британська кіноакадемія.

Ще через кілька років був створений головний шедевр про трагедію – "Хіросіма, любов моя" Алена Рене, спільного виробництва Франції та Японії. Автор використав деякі рішення з "Дітей Хіросіми" та навіть вмонтував до свого фільму кілька кадрів з попередника.

"На березі"

Один із ранніх представників постапокаліптичного кіно, де ядерна війна все ж відбулася. Більша частина планети стала непридатна для життя. Американська субмарина тимчасово зупиняється на австралійській морській базі, проте команда, знаючи про небезпеку, вирішує повернутися у рідну країну. Фільм закінчується кадром із спустошеними вулицями й транспарантом "Все ще є час...". Світ повільно помирає.

Стрічка також отримала нагороду Об’єднаних Націй на Бафті, а на показах у всьому світі були присутні високі політичні гості.

Радянський фантаст Борис Стругацький згадує, що ООН вирішила показати "На березі" одночасно у всіх країнах у День Миру. Навіть у Москві був показ, проте лише в одному кінотеатрі: "Фільм нас буквально потряс ... Мені хотілося кожного зустрічного у званні полковника і вище – лупить по мордах з криком "зупиніться ... зупиніться негайно!".

У 2000 році зняли на нього ремейк, в якому ядерна війна розгорнулася між Сполученими Штатами та Китаєм.

"Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав хвилюватися і полюбив бомбу"

Це найтитулованіший фільм з посеред присутніх в цьому переліку, власник премії Об’єднаних Націй та частий гість різних списків "найкращих", неперевершена чорна комедія з чудовими акторськими роботами та незабутньою кінцівкою.

Якщо попередні стрічки не зосереджувалися на тому, як почалася, чи могла б початися ядерна війна, то фільм Кубрика методично розповідає шлях до руйнування світу через божевілля всього людства та одного військового.

Надміру патріотичний генерал вважає, що потрібно "вдарити першим", тому й відправляє бомбардувальник з ядерними боєголовками атакувати СРСР.

І коли американські та радянські політики тільки-но зруйнували цей світ, вони вже планують протистояння і змагання в наступному.

"Система безпеки"

Випадково, через технічний збій, літаки з ядерними боєголовками вилітають у напрямку Москви. Американська влада і військові намагаються виправити ситуацію та не допустити початку Третьої світової війни.

Попри надмірну подібність сюжету з попереднім фільмом, "Система безпеки" демонструє практично повну відсутність почуття гумору. Похмурий наратив з чіткими, часом біблійними, закликами.

Як і "Доктор Стрейнджлав", "Система безпеки" у кінотеатральний прокат потрапив через два роки після Карибської кризи і його жваво сприйняла американська аудиторія та критики. В 2000 році фільм теж отримав ремейк, де зіграли, окрім інших, Гарві Кейтель та Джордж Клуні, які скидають ядерні бомби на Нью-Йорк та Москву, відповідно.

"Воєнна гра"

Короткометражна стрічка, зроблена на замовлення BBC, вдає з себе документальний репортаж, який розповідає від загострення політичної ситуації і до ядерних бомбардувань у Британії та виживання після них: людей евакуйовують, інші намагаються сховатися в себе вдома; зруйновані міста, скалічені та налякані люди; пожежники та цивільна оборона намагаються впоратися з ситуацією.

На відміну від численних інших освітніх фільмів, які пропонують прості інструкції на копил "падай і накривайся", аби врятуватися при ядерному бомбардуванні, "Воєнна гра" робить все, аби переконати в недопустимості використання ядерної зброї. І досягає в цьому більших успіхів, ніж значна частина художніх фільмів на постапокаліптичну тематику.

Через надмірну страхітливість стрічку заборонили. Проте це не завадило, а можливо й посприяло, отримати Оскар за найкращий документальний фільм, Бафту, як короткометражна робота, премію Об’єднаних Націй та спеціальний приз на Венеційському кінофестивалі.

"Атомна кав’ярня"

1980-ті роки відзначилися цілою хвилею якісних та аналітичних документальних фільмів на ядерну тему. Пітер Ваткінс, автор згаданої "Воєнної гри", повернувся до питання і зафільмував "Подорож" з негуманним хронометражем в більше ніж 14 годин.

Видатний американський документаліст Фредерік Вісеман зробив свої "Ракети". Японський режисер Сумуту Гані завершив своє глибоко вражаюче "Пророцтво". Кілька інших стрічок відповідної тематики номінували та нагородили преміями Оскар в документальній категорії.

Проте "Атомна кав’ярня" особливо цікава тим, що повністю зроблена з архівних відеоматеріалів, освітніх та пропагандистських фільмів, документальних фіксацій, експериментів, новинних випусків. Стрічка починається з бомбардування Хіросіми та Нагасакі, а потім поступово передає всю атмосферу подальшого ядерного божевілля та міжнародної загрози, які, здається, не закінчаться ніколи. І робить це з неабияким почуттям іронії та чорного гумору, хоча стрічка часом більше схожа на фільм жахів, ніж на комедію.

"На наступний день"

Загострення міжнародної ситуації на початку 80-х років підштовхнуло не лише документальне кіно, а й постапокаліптичні фільми, які стали ще більш похмурими й песимістичними.

Окрім фільму Майєра, у цей само період, вийшло ще кілька важливих робіт: того ж року "Заповіт" Лінни Літтман та "Воєнні ігри" Джона Бадгама, а в 1984 – "Нитки" Міка Джексона - ще один фільм виробництва BBC, який вирізнявся натуралізмом і переконливістю зображуваного, за що й отримав доволі обмежену авдиторію.

"На наступний день", на відміну від "Ниток", не лише мав серйозний успіх в американських телеглядачів (кажуть, подивилося більше 100 мільйонів), а й транслювався в період "перестройки" на радянському телебаченні та викликав неабиякий резонанс.

"Листи мертвого чоловіка"

Звісно, дехто може розгледіти антиядерний символізм у "нехитрій комедії з життя в комуналці", де конфлікт між мешканцями символізує міжнародну політичну ситуацію. Але, зрозуміло, в Радянському Союзі говорити на такі гострі теми було далеко не завжди безпечно.

"Листи...", один з перших радянських постапокаліптичних фільмів, розповідає історію кількох працівників музею після ядерної війни.

На відміну від закордонних аналогів, у фільмові практично відсутня героїка і йдеться скоріше про "доживання", ніж про "виживання". Воєнне керівництво, яке залишилось, відбирає здоровіших і молодших, серед яких і музейники, аби разом перечекати в бункері 30-50 років. Проте й вони особливо не вірять в можливість повернутися до нормального життя.

Стрічка потрапила у радянський кінопрокат незадовго після трагедії на Чорнобильській АЕС, через що викликала особливий відгук у глядачів та кінокритиків. Та протягом двох років відвідала ряд світових кінофестивалів.

"Супермен 4: В пошуках миру"

Фільм починається зі сцени на супутникові "Союз", де радянського астронавта збиває у відкритий космос космічний мотлох, який пролітає поряд. Його, як і всю команду, від смерті рятує Супермен. Варто зауважити, що перед цим росіянин співає пісню зі словами: "Порой я был неправ, Я признаю без сожаленья".

Проте політичної напруги це не зменшує, лідери обох країн заявляють про продовження гонки озброєнь. У "Дні, коли Земля зупинилася" один косміт прилетів і попросив бути обережнішими з ядерним арсеналом. Коли через кілька десятків років люди не зупинилися, Супермен, ще один інопланетний гість, виступив в ООН, мовляв, якщо ви самі не можете вирішити цю проблему, то я заберу у вас ядерні іграшки і викину їх у космос. Що він із успіхом і зробив. Люди і політики всього світу – раділи, як діти.

"Супермен 4" єдиний з перелічених тут фільмів, який не претендує змагатися за звання "найкращого на тему" - одверто кажучи, він доволі поганий. Проте важливий у символічному значенні. Супермен, який втрачає сили лише поряд з криптонітом (читай "атомом"), головний американський супергерой, чия біографія щільно сплетена з реаліями холодної війни, каже: "Земля – мій дім теж! І я не можу стояти осторонь і спостерігати за ядерним божевіллям".