Щоденник: Чи є життя без Facebook? День 2

Чи відчуваю я порожнечу і жаль за Facebook? Скоріше ні, аніж так.

За один день пропустила кілька Facebook-розбірок.

Здивував так званий "релігійний скандал" у Львові. Здивував міський голова Садовий.

Вирішила все ж таки заглянути в Facebook, щоб бути в курсі останніх тенденцій. Заглянула. Почала прокручувати стрічку. Якесь революційне шаленство. Прогнозовані звинувачення і суцільне з’ясовування стосунків. Побачила лінк про сім гарних підвіконь – пішла за лінком. Принаймні, з естетичної точки зору приємніше.

Десь по обіді вирішила запостити картинку. Знову прокрутила новинну стрічку Facebook. Щось лайкнула, щось прокоментувала. Нудно. Вийшла. Facebook-хронометраж – 7 хвилин.

Вперше в кафе ПРОСТО ПИЛА КАВУ І РОЗМОВЛЯЛА. Але тричі брала до рук айфон. Просто так. М’язова пам’ять, певне:)

Подругу попросила заховати свій телефон в сумку. Було незвично. Але смачно і спокійно.

Подруга все-таки поривалась показати мені смішні картинки з передвиборчою агітацією кандидатів на пост одеського міського голови, які постять фани в різних Facebook-групах. Потім ми вирішили, що все одно нічого нового не побачимо. Все – треш і біль.

Ще кілька днів тому ввечері я гарячково відповідала на чужі коментарі, коментувала сама, писала якісь тексти, банила тих, кого треба було банити, лаялась, іронізувала, саркастично відповідала на репліки. Сьогодні телефон вимкнула. Зовсім. Вперше за пару років.

Натомість знайшла хороший американський фільм – і через півтори години заснула. Не о 4 ранку, як останні місяці.