Британський глухий глядач про українське "Плем'я"

Фільм, який виходить у прокат цієї п'ятниці у Великій Британії, змінює ваше сприйняття про німі фільми, пише Чарлі Свінборн.

Фільм "Плем'я" режисера Мирослав Слабошпицького розповідає про школу-інтернат для глухих дітей, де всі спілкуються мовою жестів.

Коли новий хлопець потрапляє в школу, він долучається до групи юнаків, яка промишляє злочинністю та проституцією. Але коли він ламає неписані правила племені, його майбутнє опиняється у небезпеці.

Гра акторів дуже природна та невимушена. Впродовж багатьох хвилин камера залишається нерухомою.

Дивишся "Плем'я" і неначе потрапляєш в альтернативну реальність - світ зі своїми турботами, де глухі учні самі чинять правосуддя.

У фільмі немає жодних субтитрів чи позакадрової озвучки. Від глядача вимагають розуміти фільм через жести акторів - неначе ви дивитесь німе кіно. Оскільки мова жестів відрізняється в кожній країні, то британські глухі глядачі можуть зрозуміти стільки ж, скільки й інші глядачі.

Спершу почуваєшся доволі некомфортно. Після перших десяти хвилин я навіть почав замислюватись, чи можу я додивитись цей фільм далі. Я режисер і сценарист, і слова важливі для мене. Я сам глухий, і я також хотів точно знати, що актори казали один одному, і що взагалі відбувається на екрані, що за сюжет. Я сам зі своїми фільмами годинами мучусь, додаючи субтитри і закадрову озвучку, і тут мене взагалі цікавило, чи саме таким був задум творців.

Тоді я почав поступово розуміти стосунки героїв, їхні зміни в настроях і все інше.

Без субтитрів автори змусили глядача краще зрозуміти сутність героїв, помітити кожен жест, не пропустити жодну міміку. Не заперечую, мені до певної міри імпонувало те, що звичайні люди на деякий час фактично опинялись на місці таких людей, як я - глухих, коли ми намагаємось зрозуміти, що відбувається і про що мова.

Ще один фактор, який виокремлює цей фільм серед інших, - це його жорсткий сюжет і світ, який він зображує. Більшість програм та фільмів для глухих стикаються з багатьма обмеженнями, оскільки їх переважно показують вдень, коли зазвичай використовують сурдопереклади, тобто у Британії фільми для дорослих йдуть на ТБ десь після 22:00. Тому рідко у фільмах, де головними є глухі персонажі, центральними є дорослі теми. На мій погляд, у "Племені" такі теми не просто експлуатують, вони є виправданими.

Багато глухих людей, яких я знаю, позитивно відреагували на фільм, в тому числі і відомий глухий кінематографіст Тед Еванс.

"Це неймовірно унікальний і оригінальний фільм, який показує, що люди [зі слухом. - Ред.] можуть дивитись фільм на мові жестів навіть без субтитрів чи озвучки діалогів, за умови, що стрічка має зрозумілий сюжет і загалом він знятий на високому рівні", - каже пан Еванс.

Але не всім глухим сподобалось. Американський письменник та кінематографіст Реймонд Лужак написав блог із критикою стрічки, назвавши його "фільмом-експлуатацією, знятим кінематографістами зі слухом", та звинувативши режисера у зображенні глухих учнів дикунами.

Фільм сподобається далеко не всім - не всім глухим глядачам і не всім глядачам зі слухом. Але як на мене, він досяг певної мети, і я з надією дивлюсь у майбутнє. Після того як фільм, в якому знялись глухі актори, які говорили мовою жестів, показали на багатьох міжнародних фестивалях і він попав в міжнародний мейнстрімівський прокат, це відкриває двері багатьом глухим кінематографістам розповідати свої історії на значно більшій арені і на значному вищому рівні.