Блог історика: Городецький - найхимерніший київський архітектор

155 років тому - 4 червня 1863-го - народився найвідоміший київський архітектор Владислав Городецький, автор і власник чудернацького будинку на вулиці Банковій, що його зазвичай звуть "Будинком з химерами".

Городецький не був лише диваком і романтиком, яким його зазвичай подають.

Він, швидше, прагматик з ексцентричною вдачею. І підприємець, бо мав будівельну фірму, завод вуглекислоти, був співвласником цементного заводу.

Він також умів "влаштовувати справи", що не раз допомагало йому в житті.

Під криміналом

20 серпня 1904 року газета "Киевлянин" надрукувала статтю "Катастрофа в садибі нового костелу" - про те, що 18-річний робітник Яків Кєвліч, який працював на спорудженні костелу св. Миколая, впав з риштування і розбився на смерть.

Зодчим, який наглядав за будівництвом, був Владислав Городецький. Проти нього порушили кримінальну справу.

Слідчий взяв з архітектора підписку про невиїзд і призначив експертизу.

Експерт А. Феокрітов дійшов висновку: в смерті робітника винен архітектор. Докази навів у документі, долученому до матеріалів справи.

Городецькому світила "стаття".

Він наполіг на проведенні повторної експертизи. Зумів включити до експертної комісії своїх знайомих: губернського інженера Володимира Безсмертного та архітекторів Олександра Кобелєва і Едуарда Брадтмана.

З Брадтманом він в 1895-1901 роках успішно "освоїв" забудову величезної садиби професора Федора Мерінга в самісінькому центрі Києва. А з Безсмертним і Кобелєвим засідав у будівельній комісії Київської сільськогосподарської та промислової виставки.

Експертна комісія виправдала Городецького. Провину за смерть поклала на самого загиблого - мовляв, акуратніше мусив поводитися з лебідкою.

Кримінальну справу закрили.

Повернути втрачений комфорт

Подібно до інших вихідців із заможних сімей, що розорилися, Городецький все життя прагнув реваншу.

Шляхтич, народжений у Шолудьках (нині Немирівський район на Вінниччині), він провів дитинство в іншому родинному маєтку - Жабокричі. Запам'ятав палац, цегельню, млин, чотиримісну карету з кучером, четвірку конячок сірої масті для упряжі, коня для верхової їзди, стайню, фортепіано віденської фабрики Зейтнера...

Все це батькам довелося продати за борги. Хлопчику тоді було 10 років. Сім'я повернулася в скромніші Шолудьки, де й доростав Владислав.

Середню освіту отримав у Одесі, вищу - в Петербурзі.

До Києва приїхав 1889-го. Відчайдушно намагався повернути втрачений життєвий комфорт.

Одружився з Корнелією Марр, дочкою купця І гільдії, власника двох дріжджово-винокурних заводів на Куренівці. Шлюб виявився міцним - з Корнелією прожив усе життя. Подружжя мало дочку Гелену.

Віддавши дочку за збіднілого шляхтича, Йосип Марр істотно підвищив її статус - Корнелія стала дворянкою (мрія більшості купецьких родин). А наречений дістав чималий посаг.

Власник фірми

Статус зятя Марра дозволив стати "своєю людиною" у вищих колах київських підприємців.

Невипадково "залізничний король" Рудольф Штейнгель обрав саме Городецького - початківця, який не мав жодних реалізованих проектів у Києві - для спорудження сімейної усипальниці на кладовищі біля Аскольдової могили.

А Київське акціонерне товариство каналізації 1894 року замовило Владиславові сантехнічні роботи. Він зареєстрував "Будівельну контору домової каналізації архітектора В. В. Городецького", заявивши про себе не тільки як про зодчого, але й про підприємця, власника фірми.

Новоспечений бізнесмен проектував і будував дворові туалети. І підключав ці дерев'яні "будиночки" до системи міської каналізації.

"Туалетна історія" довела, що Городецький - відмінний професіонал.

Наступного року був запрошений до складу Домобудівельного товариства, що володіло монополією на забудову ласого об'єкту - колишньої садиби професора Мерінга.

Йшлося про значну територію навпроти Міської думи - від Хрещатика до Банкової.

До цих робіт Домобудівельне товариство допустило лише четвірку "своїх": Георгій Шлейфер, він же директор-розпорядник цього товариства, Едуард Брадтман, Мартин Клуг і Владислав Городецький.

Саме Городецькому доручили опрацювати мапу терену і запроектувати розташування вулиць - одна з них носить нині його ім'я.

У колишній професорській садибі зводили об'єкти еліт-класу - наприклад, готель "Континенталь", найдорожчий у Києві.

Городецький заробив чималі гроші. Саме вони дозволили йому стати акціонером Київського цементного заводу "Фор".

Технологія Страуса

Обставини придбання земельної ділянки на Банковій, 10 і зведення шестиповерхового житлового будинку характеризують Городецького як надзвичайно прагматичну людину.

Йдеться про так званий Будинок з химерами.

Вартість землі і будівельних робіт становила 133 тис. рублів. Значна сума: кіло картоплі коштувало на базарі 3 копійки, солі - 2, відро помідорів - 8 копійок.

Але пан Владислав примудрився реалізувати цей коштовний проект, не витративши жодної копійки!

Річ у тім, що Домобудівельне товариство, придбавши колишню садибу Мерінга, поділило її на 18 ділянок. Дві з них - на крутому схилі Банкової вулиці - не мали попиту. Там неможливо будувати.

Зодчий знав професійний секрет: будувати можна - на бетонних палях за новітньою технологією авторства київського інженера Антона Страуса. Городецький уже мав досвід такого будівництва.

Натомість купувати землю не поспішав - вичікував.

Коли вартість ділянки, поступово знижуючись, впала до мінімуму - нарешті придбав. Але! Домовився з директором-розпорядником Домобудівельного товариства Георгієм Шлейфером, що купує у борг - розрахується пізніше, коли зведе будинок і здасть мешкання орендарям.

Отже, купчу підписали, а грошей на цьому етапі сплачувати не довелося.

Проект будинку архітектор розробив власноруч. Звичайному забудовнику це обійшлося б у круглу суму, але Городецький і цей етап оминув без витрат.

Відтак звернувся до Товариства взаємного кредиту - під заставу земельної ділянки отримав гроші на будівництво першого поверху. Потім, заклавши перший поверх, взяв кредит на другий, а заклавши другий - на третій...

За цією схемою звів усі шість поверхів і дах протягом одного будівельного сезону - з весни до осені 1901-го.

Звідки дельфіни з русалками

Далі вибухнула економічна криза - оздоблювальні роботи призупинили. Попит на оренду житла впав.

Городецький вирішив: його будинок кардинально відрізнятиметься від інших, щоб орендарі обрали саме його. Ухвалив прикрасити фасади африканськими тваринами, рибами, дельфінами, жабами, русалками тощо.

В початковому проекті цього не було.

Найкращий матеріал для прикрас - цемент. Городецький скористався статусом акціонера цементного заводу "Фор", що розташовувався на Куренівці: взяв дивіденди не грошима, а продукцією.

Скульптурне оздоблення - славетні "химери" (в лапках, бо насправді на будинку нема химер!) - виконав італієць Еліо Саля.

Навесні 1903-го архітектор відсвяткував новосілля в "будинку-дивогляді" (так пізніше про цю споруду відгукнувся Максим Рильський).

Тепер мав розрахуватися за землю з Домобудівним товариством і повернути борги Товариству взаємних кредитів з урахуванням 7% річних.

Для цього здав у оренду шість квартир (у сьомій замешкав сам з родиною): двокімнатну - за 420 рублів на рік, трикімнатну - за 540, шестикімнатну - за 1200, восьмикімнатну - за 2000, дев'ятикімнатну - за 2750, а десятикімнатну - за 3500 рублів.

Конвеєр істуканів

Архітектор не гребував кон'юнктурою для заробітку.

1911-го, наприклад, "клепав" один за одним монументи Олександрові II - охоче освоював бюджетні кошти, виділені до 50-річчя скасування кріпосного права.

Навряд чи Городецький симпатизував імператору, реформи якого розорили його сім'ю. Але ювілейні істукани добре оплачувалися - маестро "прикрасив" ними чи не всі сільські управління і волості Київської губернії.

Займався також справами, далекими від мистецтва. Наприклад, придбав завод вуглекислоти і штучного льоду в Сімферополі.

Піонер-автолюбитель

Ділова хватка Городецького дивним чином поєднувалася з ексцентричністю натури.

Він стильно й зі смаком одягався.

Був серед київських піонерів-автолюбителів - гасав містом на "залізному коні", лякаючи коней, запряжених у фаетони.

Цікавився авіацією, товаришував з авіаконструктором Ігорем Сікорським. Став першим у Києві зодчим, який літав на аероплані.

Їздив полювати в далекі краї, привозив звідти численні трофеї. Зокрема, подарував київським музеям опудала 179 екзотичних птахів і 25 тварин.

Творець київських архітектурних шедеврів емігрував навесні 1920-го - жити під більшовиками не схотів.

Останні десять років прожив на чужині.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.