Жіночий блог: феміністка - не чортиця з рогами

Як на мене, більшість українських жінок насправді поділяють базові принципи фемінізму.

Ми прагнемо гідно заробляти, мати захист від домашнього насильства та розподіляти хатні обов'язки зі своїми чоловіками.

Але, попри це, чимало жінок усе ще вороже ставляться до феміністок.

Вітаю, ти - феміністка!

Кілька місяців тому ми сиділи зі знайомою в кафе та обговорювали акцію #metoo, що наробила чимало галасу в соцмережах.

Спогади про підліткові враження від нав'язливих залицянь у громадському транспорті перейшли на розмови про роботу та сімейні обставини (знайома скаржилася на чоловіка, який навіть тарілку після себе не хоче помити).

І тут прозвучала ця сакраментальна фраза.

- Ні, я, звісно ж, не феміністка, але….

А далі вона озвучила кілька основних феміністичних постулатів.

Виявилося, що вона - за рівну оплату праці, та була б зовсім не проти, якби чоловік хоча б іноді готував вечерю, її бісить, коли колеги жартують про білявок за кермом.

Але страшне слово "феміністка" її лякало. У фемінізму, як суспільного руху, не надто хороший імідж в Україні.

Тому я вважаю за потрібне "на пальцях" пояснити, що феміністки - то не якісь чортиці з рогами, що мріють загнати усіх чоловіків у гетто.

Феміністки - це більшість із нас.

Право на гідну зарплату

Рівна оплата праці - це те, з чого починався фемінізм у середині XIX століття. Минуло 150 років, а віз і нині там.

Українка заробляє на 27% менше, ніж українець. За даними Держстату, впродовж першої половини 2017 працівник-чоловік в Україні в середньому заробляв 7779 гривень на місяць, а жінка - лише 6243 гривні.

Але ж чому коїться така несправедливість? Прихильники патріархату кажуть, ніби ми самі не хочемо працювати більше, а натомість прагнемо приділяти час сім'ї.

Подивимося на цифри. За даними Бюро гендерних стратегій та бюджетування, що посилаються на дослідження Держстату 2016 року, середній робочий день чоловіка триває 7 годин 48 хвилин, робочий день жінки - 8 годин 39 хвилин.

Я не знаю жодної людини - чоловіка чи жінки - яка, бувши при здоровому глузді, обрала б такий варіант: працювати більше й заробляти менше.

Просто жінкам набагато важче знайти роботу. Якщо ви жінка, то, напевне, як і я, хоча б раз чули від роботодавця питання на кшталт: "А коли в декрет?".

Їх можна зрозуміти. Діти в Україні - це, переважно, клопіт жінок. Якби в нас, як у Швеції, декретну відпустку обов'язково поділяли б між батьком та матір'ю, таких питань просто не виникало б, жінок охоче призначали б на високі посади.

А так виходить, що жінки, зневірившись у можливості знайти нормальну зарплату, погоджуються на гірші умови.

У грудні минулого року у своєму акаунті в Twitter міністр юстиції Павло Петренко навів такі цифри: три мільйони дітей виховуються в неповних сім'ях, переважно - материнських. 600 тисяч з них не завжди отримують аліменти вчасно.

Зараз неможливо порахувати точно, скількох саме дітей виховують мами, скількох - лише тата, а скількох - бабусі з дідусями, бо останній перепис населення в Україні проводився у 2001 році. Тоді материнських сімей налічувалося 76,3 % від усіх неповних, батьківських - 2%, інші діти з неповних сімей виховувались з іншими родичами.

Тож немає нічого незвичайного, що жінка, яка не має чим годувати своє дитя, погодиться на будь-яку зарплату та умови праці.

Якщо вас така ситуація обурює, вітаю, ви - феміністка.

Право на відпочинок

Аби отримати гідну зарплату, треба постійно розвиватися в своїй професії та здобувати нові знання, вчити мови, читати професійну літературу. Але чи є у жінок час на такі речі?

За даними того ж таки дослідження Світового банку, українка щодня витрачає майже 5 годин на неоплачувану працю - приготування їжі, прибирання, догляд за дітьми.

Чоловіки приділяють хатнім справам лише півтори години щодня.

Після роботи частина чоловіків сідають до ноутбука ганяти в танки, а жінка стає до плити.

Якщо ви вважаєте це несправедливим, вітаю - ви феміністка.

Усі мої знайомі заміжні жінки з дітьми дуже мало сплять - менше шести годин на добу. Про яке підвищення кваліфікації тут може бути мова?

Уявіть, скільки б ми встигали, аби наші чоловіки взяли на себе, наприклад, прибирання?

Право на життя

Експерти Інститут демографії та соціальних досліджень у роботі "Економічні наслідки насильства щодо жінок в Україні 2017 року" на замовлення Фонду народонаселення ООН, вказують, що в Україні минулого року 600 жінок загинули від наслідків гендерно-зумовленого насильства (це не прямий підрахунок, а статистична оцінка, отримана за допомогою спеціальних обрахунків).

У тому ж дослідженні наводяться і такі дані: понад мільйон українок потерпають від домашнього насильства у тій чи іншій формі, але тільки 10% з них звертаються в поліцію.

І зовсім не тому, що їм просто подобаються стусани. Жертві домашнього насильства просто нікуди йти.

Після візиту поліцейських нещасна жінка залишається у тих самих умовах сам на сам з насильником, або має десь шукати порятунку. А в Ісландії, наприклад, насильника примусово відселяють від жертви.

Якщо вам не подобаються побої, і ви не вважаєте, що жінки та діти самі винні в тому, що їх б'ють, якщо ви підтримуєте створення притулків для жертв сімейного насильства та реальних покарань для насильників - вітаю, ви феміністка.

Отже, якщо ви, як і Конституція України, вважаєте, що у людей "не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками статі", то ви - феміністка або профемініст.

Іншими словами - ви нормальна людина, що поділяє цінності сучасної євроатлантичної цивілізації та прагнете жити за законами і нормами XXI століття, а не Середніх віків.