Блог психолога: як уникнути душевного вигорання

Про те, що існує професійне вигорання, відомо давно. Як і те, що його не слід допускати, якщо робота пов'язана з контактами з людьми. А те, що багато хто з нас живе у стані перманентного емоційного виснаження, навіть коли професія не в "групі ризику", ми можемо не здогадуватися. Як відрізнити звичайну втому від хворобливого стану?

Ця інформація буде не такою корисною людям, які дбають лише про себе. Не піклуються про дітей, літніх батьків, самотніх сусідів, покинутих тварин. Кого не обходять чужі проблеми, не зачіпають сумні новини. Тих, хто любить тільки себе коханих, що можна вважати абсолютною біологічною нормою.

Але ж в більшості з нас живе не лише потреба брати щось від когось, але й віддавати. Ще давні греки вважали справжньою любов'ю прагнення ділитися тим, що тебе переповнює, з кимось. А бажання доповнити себе чимось, чого бракує, взявши це у когось, - усього лише еротичним її відгалуженням.

Сама по собі інтенція допомагати виглядає шляхетно. Допоки нею не починають безсоромно користуватися "безпомічні" родичі, друзі й колеги. Або ж сам благодійник не почуває себе переобтяженим купою зайвих обов'язків. Того, що раніше було приємними дрібничками, ознаками ввічливості.

Ряджена у комплекси підсвідомість

Та не варто одразу звинувачувати байдужих оточуючих у прагненні "поюзати" нашу душевну щедрість.

Щоб запобігти особистісному вигоранню, корисно часом заглибитися у причини такої безвідмовності.

Одна моя клієнтка, до прикладу, часто втрапляла в халепи через те, що їдучи власним авто, не могла не зупинитися, коли при дорозі "голосували" літні жінки, хлопець у військовому однострої, мами з дітьми. Не заради грошей, а, як вона стверджувала, просто хотіла допомогти.

Часто виявлялося, що бабуся насправді була п'яничкою, "військовий" - шахраєм, котрий вимагав грошей. Апофеозом для неї стало, коли ряджений батюшка ледь не викинув її з її ж машини. Справедливості заради скажу, що більшість попутників все ж були нормальними, хоч і невдячними людьми.

Після випадку із псевдосвящеником жінка прийшла до психолога із душевною спустошеністю і зневірою в людях. В ході "слідства", тобто аналізу причин її потреби підхоплювати пасажирів, вона дізналася про себе багато цікавого.

Люди обабіч дороги - то наші страхи?

З'ясувалося, що за запевненнями, ніби вона керувалася простим бажанням допомогти слабшим, стоїть її потреба бути комусь потрібною. Адже відтоді, як померли батьки, вона живе сама, з дорослою донькою не знаходить порозуміння.

Та не лише це. Як виявилося, жінка виросла в бідній родині, сама досягла певного матеріального рівня, яким дуже дорожить і боїться втратити. Її дороге авто є для неї не лише засобом пересування, а й підтвердженням, ознакою забезпеченості.

Люди обабіч дороги - проекція її ж страху втратити добробут і стати такою, як вони, - потрібні їй, щоб похизуватися перед ними, самоствердитися на їхньому фоні. І притлумити страх стати бідною.

Роблячи послугу, про яку її особисто ніхто не просив, клієнтка не лише щиро хотіла когось облагодіяти. Сама зізналася, що відчувала до випадкових попутників жалість, змішану з поблажливістю, а отже - зверхність. Тобто, допомагаючи, вона ніби здійснювала ритуал принесення малої жертви, щоб таким чином заробити "у неба", як вона казала, подальше везіння.

Оскільки ж насправді вона зневажала тих, кого підвозила, її обурювала їхня невдячність. Мовляв вона, така пані, "зійшла" до їхнього рівня, а вони лише буркнули у відповідь "дякую".

Тобою користуються - вмій сказати "ні"

Якщо ми в якийсь час відчуваємо тривогу, спустошеність, відразу до людей, котрі, як нам здається, тільки й хочуть нас використати, давайте проаналізуємо, чи справді безкорисливо ми робимо щось для інших.

Чи може - заробляємо любов і прихильність, тішимо самолюбство, прагнемо бути хорошими для всіх, виконуємо мамине напучування двадцятилітньої давності. Що спочатку треба думати про людей, а потім про себе.

Якщо щось із цього про вас, не поспішайте ображатися на весь світ.

Робіть і віддавайте тільки те, що справді можете, - з радістю. Не вважайте себе зобов'язаними комусь, бо він або ви колись чимось один одному стали в пригоді. Не кидайтеся на допомогу, якщо не в силах або просто не хочете. Не допомагайте, коли вас про це не просять, але ви відчуваєте несвідому провину. Навчіться необразливо відмовляти.

І тоді душевне вигорання вам точно не загрожує.