Сергій Притула: "Є запити від армії, про які я ніколи не розповім". Інтервʼю ВВС

"Народний супутник", на який збирав кошти волонтерський фонд Сергія Притули, передали українським розвідникам. Ті використали його для зйомок військових об'єктів у глибині РФ.

Цей проєкт став одним із символів того, що і волонтери, і українське суспільство після вторгнення Росії були готові робити практично неможливе, щоб підтримати свою армію.

На четвертому році війни гарантувати допомогу на такому ж рівні складніше через багато причин.

В інтервʼю ВВС Україна Сергій Притула розповів, що нині волонтерські ініціативи і фонди фактично втрачають свою потужність, хоч і далі потрібні війську. Приміром, вони здатні виконувати масштабні проєкти для десятків бригад та навіть цілих корпусів. Вони також беруться за секретні заявки від військових.

У розмові Притула також відповів, чому підтримав протести молоді за незалежність антикорорганів та чи готовий повернутися після війни в політику або на телебачення.

До широкомасштабного вторгнення він багато років працював телеведучим та продюсером розважальних програм .

У липні 2020 року заснував благодійний фонд, який увійшов до трійки найбільших волонтерських проєктів з підтримки Сил оборони.

Того ж року Сергій Притула балотувався на виборах міського голови Києва та до парламенту від партії "Голос", але не виграв їх і до Верховної Ради не пройшов. У червні 2021-го вийшов із партії "Голос" через конфлікт з її керівництвом.

Відтоді він зосередився на допомозі армії і громадській діяльності.

За кілька днів після запису цього інтерв'ю в Сергія Притули народився син, якого назвали Марком. Це четверта дитина у його родині.

Повне інтерв'ю ВВС Україна із Сергієм Притулою дивіться на нашому YouTube.

Про протести та молодь

ВВС: Коли українська влада спробувала обмежити незалежність САП та НАБУ, ви записали відео, в якому просили президента не підписувати відповідного законопроєкту. Чому для вас було важливо зайняти таку позицію?

Сергій Притула: Для мене є дуже важливими речі, які стосуються євроінтеграції України. Коли ми командою фонду на запрошення тих чи інших державних або недержавних інституцій відвідуємо Вашингтон, Торонто, Берлін, Лондон, ми зустрічаємося з людьми, які ухвалюють ті чи інші рішення. Ми намагаємося дотримуватися one voice policy (говорити узгоджено з курсом держави - Ред.) і паралельно з державою лобіювати інтереси країни в євроінтеграційних процесах.

І тут на горизонті з'являється законопроєкт, ухвалення якого ставить під загрозу всі ці процеси євроінтеграції. Адже ті вимагають від України незалежних антикорорганів. Подібні вимоги прописані також як умови для вступу України в НАТО. А неухильний рух до Євросоюзу та НАТО закріплені в Конституції. Відповідно, якщо щось ставить під загрозу євроінтеграцію, потрібно запитати: для чого ви це робите?

З українським суспільством, особливо в часі війни, потрібно говорити як з дорослими людьми.

Навіщо було робити прецедент - голосувати за це нахрапом у Верховній Раді і збурювати суспільство? Законопроєкт № 12414, в який були внесені правки по НАБУ і САП, початково мав полегшити життя родичам безвісти зниклих людей. Скажіть, а якою має бути вершина цинізму, щоб в такий законопроєкт "запхати" правки, які б'ють по НАБУ і САП? Я маю глибоке відчуття, що парламент, як державний інститут, втратив суб'єктність. В руках цих несуб'єктних людей - доля держави. Це сильно лякає.

Коли вулиця вийшла, коли громадянське суспільство не змовчало, президент сказав, що підготують інший законопроєкт. Ці ж депутати почали наввипередки один перед одним казати: вибачте, помилилися, не розібралися. Я був обурений і розчарований. Натомість, прийшовши до театру Франка, був дуже потішений (на площі біля театру відбулися протести на підтримку САП та НАБУ - Ред.).

BBC: Деякі коментатори говорили, що діти й молодь не можуть зрозуміти складність питання щодо НАБУ та САП. Ви їздите на зустрічі з молоддю і дітьми в університети й школи, спілкуєтеся з ними. Що можете відповісти на таку критику?

Сергій Притула: Я вважаю, що це вершина цинізму. В суспільстві є такий меседж: "Як швидко подорослішали наші діти, як війна змінила їх". І ось українська молодь каже своїм голосом: "Нам це не подобається". І всі в цей же момент: "Та ні, вони нічого не смислять". Діти розуміють, чого вони туди виходять. Не можна недооцінювати цю молоду кров, яка бурлить. У мене було враження, що ті, хто раніше міг вивести людей на акції, нині або воюють в лавах Сил оборони. Або, на жаль, як Паша Петриченко, як Рома Ратушний, вже загинули.

Виявляється, за три з половиною роки підросли хлопці та дівчата, які мають сміливість взяти на себе відповідальність за власне майбутнє.

Крім того, дуже страшно, неприємно, що була спущена методичка для соцмереж, де в коментарях пробували провести паралелі між Майданами й цими акціями протесту. Це засадничо не відповідає дійсності. Майдани були в Україні як широкомасштабні акції, які мали на меті зміну влади в країні. Зараз це була справедлива вимога суспільства не чіпати законодавство, яке обслуговує антикорупційну інфраструктуру.

Звичайно, є претензії до ефективності НАБУ і САП.

Але ми зараз говоримо не про ефективність, а навіть про підставу номінальну, через яку почали бити по цих антикорупційних органах. Це звучало, як "унеможливлення російського впливу на НАБУ" А там пачками "кротів" ловили? А давайте порівняльну таблицю виведемо, скільки було затримано "кротів" в яких структурах. Потім подивимося, чи змінювали законодавство, яке їх регулює.

ВВС: Молодь на цих на протестах говорила про те, що це їхній свідомий вибір залишитися жити в Україні під час війни. Ви спілкуєтеся з молодими людьми на різних зустрічах. За вашою оцінкою, яка частина з них хоче поїхати з України?

Сергій Притула: Половина.

ВВС: Що ви їм кажете, коли чуєте про це?

Сергій Притула: Мене запросили на зустріч в одну громаду на Київщині, де були старшокласники: дев'ятий, десятий та одинадцятий класи. Громадська організація, яка запросила, запропонувала поспілкуватися мотиваційно з підлітками. Згідно з їхніми опитуваннями, половина з них не бачить свого майбутнього в Україні.

Насамперед я розказав їм про перспективи повоєнної України. Один з основних моїх меседжів до них: не так важливо, де ви будете вчитися, важливо, де ви будете жити і працювати. Я жив за кордоном, коли мені було 18-19 років. Я бачив, як мої друзі, які залишилися в Лондоні, витратили десятиліття на те, щоб мати бажане для них життя.

З України виїхало дуже багато людей, більшість з яких не повернеться. Брак людей зменшить конкуренцію за робочі місця. Роботодавцям уже сьогодні складно знаходити кадри. І тому, якщо ці молоді люди матимуть належну освіту, практичний досвід, знання англійської чи іншої мови міжнародного спілкування, вони отримують конкурентні переваги над тими, хто цього не має. Я закликаю їх поєднувати навчання та роботу. Після війни в контексті розбудови України буде шалений попит на фахівців в різних галузях.

Про відносини з владою та роль волонтерів

ВВС: Як складається ваша співпраця з Генштабом, особливо з Силами логістики?

Сергій Притула: Вона зараз не в такій активній фазі, як це було у 2022-му чи 2023-му. Станом на 2025 рік фонду вже не потрібно так часто спілкуватися з людьми з високих кабінетів Генштабу чи Міноборони, чи командування Сил логістики. Комунікація залишається - все окей, проте вона не щоденна.

Ми просто інституційно вже достатньо давно відбулися, зрозуміли, де ми точно перетинаємося з державою, а тому потребуємо певного погодження дій. А де ми можемо працювати автономно. Автономного режиму що далі, то більше.

Остання зустріч, яка в нас була на такому рівні, - в Міноборони. Кілька великих фондів, флагманів із забезпечення Сил оборони певною номенклатурою, зустрілися з міністром оборони Денисом Шмигалем та з віце-прем'єром, міністром цифрової трансформації Михайлом Федоровим. Говорили про розвиток антишахедних технологій. Маємо розуміння спільного руху держави і волонтерських ініціатив.

У подробиці вдаватися не хочеться. Будь-яке зайве слово може впливати на цілі напрямки роботи.

ВВС: Чи доводилося вам спілкуватися з президентом Зеленським під час широкомасштабного вторгнення? Чи є у вас якісь контакти з ОП?

Сергій Притула: Ні. Останній раз з президентом ми спілкувалися ще в 2020 році. Відтоді у мене не було з ним розмов.

ВВС: Чи доводиться вам досі стикатися з тим, що конкретні командувачі на різних рівнях забороняють своїм підрозділам співпрацювати з волонтерськими ініціативами? Можливо, конкретно з вашим фондом, можливо, загалом з волонтерами. Які наслідки це має для підрозділів?

Сергій Притула: Я так бачу, ви в темі. На жаль, подібна практика мала місце. Я спілкувався неодноразово з командирами різних підрозділів, які з сумом повідомляли, що не можуть подати заявку на наш фонд щодо отримання допомоги через певні деструктивні вказівки зверху. Меншою мірою це стосується ЗСУ, більшою - тих, які йдуть по вертикалі іншого міністерства.

Часом це нівелювалося, часом знову чомусь виникало. Мені не зрозуміла ця гойдалка нагорі, тому що нічого хорошого від цього не відбувається. Але, на жаль, подібний деструктив був.

ВВС: Був? Тобто зараз це не системне явище?

Сергій Притула: Я не готовий говорити просто за весь цех. Я говорю за наш фонд.

ВВС: Наскільки відповідає дійсності те, що співпраця волонтерів і підрозділів Сил оборони змінюється суттєво? Тобто що тепер для підрозділу не є такою проблемою знайти фонд, як раніше, який допоможе закрити збір. Але потрібно зробити це якісно й ефективно – заповнити заявки, спланувати все. З сьогодні на завтра вже неможливо замовляти?

Сергій Притула: Абсолютно можливо. Все залежить від того, наскільки якісно побудована робота всередині структури. Насправді, для військових різних підрозділів досі є великою проблемою отримати допомогу від волонтерських ініціатив. Спроможність волонтерського руху, на жаль, з кожним роком зменшується.

У нас на складах нічого не залежується. Кожного разу, коли приходить якась партія обладнання, вона вже розписана відсотків на 90. 10 відсотків запасу ми могли тримати раніше в Краматорську, у своєму хабі. Ми його вивезли, бо там почали крити КАБами. У мене була група хлопців швидкого реагування. На якійсь ділянці фронту загострення – ми стрибнули в бус та завезли туди, що їм треба.

Водночас, є випадки, які просто жахають мене рівнем своєї некомпетентності. Наприклад, ми сформували посилку на підрозділ однієї з новостворених бригад. Зрештою довелося її розформувати, тому що у цілому штабі не знайшлось людини, котра б знала, як волонтерську допомогу поставити на баланс.

Тобто цим штабним хлопцям було легше відмовитись від цієї допомоги, аніж заморочитися з юридичною стороною її оформлення на бригаду. Таких людей потрібно прибирати з посад.

ВВС: Яку частину потреб українського війська у військовому обладнанні та зброї закривають волонтери, а яку держава? Це можливо оцінити?

Сергій Притула: Ми зайдемо в розмову, яка може знецінити старання українського волонтерського руху. Можливості держави і союзників, які надають нам допомогу, з одного боку, та можливості українського волонтерського руху, з іншого, – це незрівнянні позиції. Всі волонтери разом взяті в Україні за рік акумулюють мільйони чи мільярди гривень допомоги війську. Держава оперує трильйонами.

Водночас, мені було приємно почути від пана Шмигаля, що хоч держава закуповує в багато разів більше, ніж волонтери, швидкість ухвалення рішень, закупівель і логістики у волонтерів вища. Українські волонтери – це історія гасіння пожеж.

ВВС: Але це ваші слова в одному з інтерв'ю, що, можливо, за певними видами обладнання чи спорядження ваш фонд за весь час широкомасштабного вторгнення надав більше допомоги армії, ніж деякі країни НАТО.

Сергій Притула: Це стосувалося бронетехніки, яку фонд передав на фронт. Одним із напрямків нашої роботи є ремонт та відновлення трофейної бронетехніки. Це російські танки, БТРи, БМП, МТЛБ, які були затрофеєні українськими військовими. Вони мали той чи інший ступінь ураження. Ми їх відновлювали і передавали. Потім ми почали їх не просто відновлювати, а й додавати броню, щоб захистити від мін та FPV. Ми додавали РЕБи, РЕР, Starlink, камери, монітори. І так ми передали на фронт 60 одиниць бронетехніки. Включно з дев'ятьма танками Т-72.

Це максимально вигідно робити, тому що ми відновили всю техніку за один мільйон євро. Тобто це 99% дисконту, якщо зважити на її реальну вартість. Ми це зробили швидше, ніж державні підприємства. Крім цього, наш фонд придбав 191 одиницю бронетехніки у Британії. І це все ми зробили за людські гроші. Приміром, у липні цього року наш фонд акумулював 243 мільйони гривень. З них близько 20 відсотків – це донати фізосіб, 80 відсотків – це юрособи.

Про національних виробників і роботів

ВВС: Але ви зауважили, що спроможність волонтерських проєктів допомагати армії падає. Що відбувається з донатами?

Сергій Притула: По-перше, порівняно з 2022 роком, у 2025-му середньостатистичний донат перейшов від великих системних фондів на збори самими підрозділами. Десятки тисяч людей мобілізуються кожного місяця. Відповідно, десятки тисяч родин припиняють донатити фондам, а віддають кошти на потребу підрозділу, куди пішов служити брат, батько, син, донька. Щоправда, навіть великі бригади, маючи таку підтримку, іноді не можуть самостійно реалізувати якісь проєкти. Тоді на допомогу приходять великі фонди. Їм обов'язково треба далі донатити. Фонди можуть закривати масштабні заявки із забезпечення десятків бригад чи цілого корпусу, який взяли під опіку.

По-друге, бізнеси, які підтримували великі фонди у 2022-2023 роках, станом на 2024-й почали допомагати напряму конкретним підрозділам. Тобто взяли бригаду під опіку і "пакують" її. По-третє, з'явилися фонди при бригадах, які почали працювати в інтересах виключно цих підрозділів. Всі ці речі не сприяли тому, щоб у великих фондів донати лишилися на тому ж рівні.

Я весь 2024 рік і початок 2025-го від'їздив по всій Україні з публічними звітами перед громадами про роботу фонду, тобто у нас донори є по всій Україні й за кордоном. За кордоном спілкуюся з представниками бізнесів, які тримають українці. Друга історія – це краудфандингові кампанії за межами України, які ми посилили.

Військовий не знає, в тебе успішний місяць по зборах чи ні. Він має потребу. І все, що є на фронті, – це розхідний матеріал. Наш антирекорд - це коли медичні комплекти, які ми завезли в один з підрозділів, були спалені через 18 годин.

ВВС: Багато говорять про те, що вже під час цієї війни будуть застосовуватися роботизовані системи, якими керує штучний інтелект. Чи ви контрактуєте такі види озброєнь, чи є конкретні запити від військових? На Заході цієї зброї побоюються, як "новітніх машин для вбивств".

Сергій Притула: Розмови про те, як штучний інтелект змінить ситуацію на полі бою, я вже слухаю майже два роки. Але ситуацію на полі бою змінює конкретна людина. Що в неї в цей момент в руках: автомат чи пульт? Це вже інше питання.

Будь-який робот – це купа заліза, якщо немає людини, яка знає, як його правильно й ефективно застосувати в бою. Чи у нас виробляється зараз в Україні багато наземних роботизованих комплексів? Дуже багато. Чи всі знають, як ними користуватися? Ні.

Підрозділи просять нас придбати наземні роботизовані комплекси для логістики та евакуації. Буває таке, що звертається підрозділ і просить купити певний засіб. Ми кажемо: "Дайте контакт керівника вашого технічного департаменту чи керівника взводу механіків". Відповідають: "У нас такого немає". Завтра якась гайка відлетить, але в них немає людини, яка швидко це пофіксить. Це означає, що засіб вартістю сотні тисяч гривень буде валятися на складі. Ми не можемо в такий спосіб працювати з коштами наших жертводавців.

Тому я вітаю низові ініціативи військовослужбовців. Приміром, телефонує мій друг. Він воює в одному підрозділі. Їм дали гармату. Але у них немає нікого, хто знає, як з цією гарматою поводитися. Я знаю інший підрозділ, в якого давно є ці гармати. Відповідно, я контактую двох командирів. Один відправляє своїх до іншого й вони обмінюються знаннями. Командир повинен продумувати наперед, які кроки треба зробити, щоб його підрозділ воював ефективно і зберегти життя особового складу.

ВВС: Як ви з позиції волонтерського фонду оцінюєте співпрацю з національними виробниками зброї? Що є найбільшими викликами для цієї співпраці і для їхньої роботи безпосередньо? Чи це те, що вони не можуть експортувати озброєння? Чи щось інше?

Сергій Притула: Єдине, що не дозволяє розвиватися масштабніше і швидше – це брак грошей. Тобто грошей, які акумулює держава завдяки податкам, недостатньо для завантаження української оборонки на 100 відсотків. Ми можемо виробляти більше. Гроші, які нам дають західні партнери, приміром, за данською моделлю, – це круто, але і цього теж недостатньо. Кошти, які акумулює всередині країни волонтерське середовище, витрачаються переважно на транспорт, аптечки, FPV, Mavic, рації, Starlink.

Українські виробники довго стукалися в різні кабінети, щоб дозволити експорт частини своєї продукції. Це дало б кошти, які можна реінвестувати у виробництво. І ми свій голос подавали за це. Як пояснити українському суспільству, що ми продаємо щось за кордон під час війни, коли всім селом збираємо на FPV? І як західним урядам пояснити, що вони можуть купувати в України військові товари, коли вона сама просить дати їй зброю та обладнання? Це дуже важко.

Крім того, в лютому цього року була проблема з роботою Агенцією оборонних закупівель. Два місяці відбувалися рокіровки керівництва, тривав конфлікт тодішнього міністра Рустема Умєрова, колишньої керівниці агенції Марини Безрукової та керівника Державного оператора тилу Арсена Жумаділова. Стався розрив у контрактуванні важливої номенклатури. Ми зайшли зі своїм проєктом з купівлі розвідувальних БПЛА та баражуючих боєприпасів, щоб цей розрив хоча б трохи перекрити. Бюджет цього проєкту зріс з 200 до 300 мільйонів гривень.

Про тиск на волонтерів

ВВС: До питання про вплив російської пропаганди на українських волонтерів. Українська волонтерка Марія Берлінська говорила, що російська пропаганда б'є по тих, хто є ефективним в Україні. І поширює брехню для того, щоб цих людей в Україні, за словами Марії, ненавиділи та розпинали, а не допомагали їм. І, власне кажучи, чи відчуваєте ви на собі такий тиск?

Сергій Притула: Це стосується всіх, хто показує результат. У росіян незмінне завдання з 2014 року. Це підрив довіри до волонтерського середовища. З 2014-го по 2022 рік з цією задачею працювали, наприклад, медведчуківські канали. У їхніх новинах ніколи не говорили, що "в Житомирі дантист побив когось" або "в Запоріжжі бухгалтер вчинив ДТП". Але завжди наголошували: "атошник когось побив" чи "волонтер когось переїхав". Це робилося, щоб підірвати довіру до двох соціальних груп, які мали завжди найвищий рівень довіри, – це військові і волонтери.

Після того, як їх розігнали, частково пересадили, а хтось втік, вони все одно залазять тут в інфопростір в той чи інший спосіб, накидаючи якісь абсолютно дикі речі. Частина з них є під санкціями РНБО або мають підозру від СБУ. По нашому фонду працювали, працюють і будуть працювати в різний спосіб. Є минулорічні дослідження агенції приватної розвідки Molfar, які показали, що робота по нашому фонду, по фонду "Повернись живим", по UNITED24 проводиться не тільки ззовні, але і зсередини певними колами осіб, пов'язаними з конкретною політичною фігурою.

Я завжди прошу людей, щоб вони дивилися на першоджерело, коли читають гучні заголовки чи новини. Тобто або ми в часі війни довіряємо офіційним структурам, як-от: СБУ, ГУР, - або ми довіряємо тим, хто втекли з країни і працюють на російську пропаганду.

ВВС: Важливе також питання підзвітності та прозорості. Ще один меседж, який поширюється, - це те, що гроші зі зборів витрачаються не на потреби армії, а на щось інше.

Сергій Притула: Я маю на це завжди один простий аргумент – "покажіть конкретно". Ну, ви кажете, наприклад, якісь гроші кудись не пішли.

Покажіть, які саме гроші, куди не пішли. У великих фондів і організацій немає проблем зі звітністю. Вона у нас є в різній формі. Хочеш фото- чи відеофіксацію? Будь ласка. Кожна посилка, яка віддається, фотографується.

Хочете звіт із цифрами, платіжками, зайдіть на сайт і почитайте. Це, до речі, корисно іноді робити тим, хто кричить, що купили щось "втричі дорожче". Є всі проплати та платіжки.

Про супутник та інші нестандартні запити

ВВС: Як склалася доля супутника для військових розвідників, на який ви оголошували збір коштів? Чи плануєте розширювати права на зйомки для нього чи купувати ще супутники?

Сергій Притула: Не можу нічого робити із супутником, тому що він належить ГУР. Це те саме, як ми купили рацію і віддали підрозділу.

Востаннє я отримував якісь дані щодо його роботи в березні цього року, коли ми разом із ГУР, представництвом фінської компанії ICEYE, у якої ми купили супутник, керівництвом Національного музею історії України і секретарем посольства Німеччини в Україні відкрили виставку "Народний супутник". Всі стіни там заліплені супутниковими знімками російських аеродромів, портів, доків, військових баз, по яких були нанесені удари Силами оборони. Це понад 5200 фотознімків. Переді мною ГУР не звітує в щоденному режимі, і це, мабуть, нормально.

Німецьке посольство мало представництво на відкритті цієї експозиції, тому що восени 2024 року німецькі колеги підхопили нашу ініціативу і за кошт свого уряду збільшили спроможності ГУР з доступу до супутникових знімків. Зрештою, торік ICEYE підписали меморандум про співпрацю з Міноборони України. Не буду вдаватися в подробиці, що саме планується зробити, але якщо вдасться - буду плескати стоячи.

Міноборони опублікувало цікаву статтю про те, що росіяни мають супутникове угрупування кількістю 200 супутників, яке обслуговують 150 тисяч військового персоналу. Україна на противагу їм має один. Його звати "народний супутник". Чи могли ми в якийсь спосіб наростити супутникове сузір'я, яке б належало Україні? Підозрюю, що так.

В чому різниця між "народним супутником" і тим, що дають наші західні колеги? Швидкість отримання інформації від моменту, коли зроблено знімок, до передачі його в бригадну розвідку, приміром. Власний супутник дає можливість сфотографувати те, що ми хочемо. А не отримувати те, що нам вирішили дати.

ВВС: Який найбільш нестандартний запит від військових вам доводилося опрацьовувати?

Сергій Притула: В березні 2022 року від роти розвідки однієї з механізованих бригад прийшов запит на ударний БПЛА "Байрактар". І я просто сидів у фонді і думав: "Ну, ви знущаєтеся. Зі всією повагою, але…" А потім ми запустили збір на "Байрактар". Я зрозумію, що немає нічого неможливого, якщо ми беремося до справи всі разом. Всі – це українці, які живуть в Україні, та ті, хто підтримує нас за кордоном, бізнес, діти, діаспора тощо.

Я розумію, що якщо щось просять, значить треба. Інша справа, що іноді ти бачиш по запиту, що люди знають, що їм щось треба. Але не до кінця розуміють технічних характеристик того, що їм треба.

ВВС: А якщо оцінювати запити з точки зору складності виконання? Який був найскладніший запит?

Сергій Притула: Це був не публічний запит. Ми про цей проєкт не розповідаємо принаймні доти, доки він не стане сюрпризом для наших ворогів. Виконання цього проєкту потребувало закупівлі однієї цікавої номенклатури, яку цивільним зазвичай не продають. У нас є досвід, як цьому зарадити.

Раніше ми виходили на певну структуру, щоб купити бронетехніку. Нам спочатку відповідали, що не продадуть, бо ми - благодійний фонд. А ми відповідали, що купили вже супутник. І нам дозволяли купувати бронетехніку і так далі.

І тут ми прийшли до одних французів і перерахували, що ми вже й те, й те купували. А вони нам відповіли: "Ну, і що?" Схема поламалася. Тоді ми заручились підтримкою певних структурних підрозділів українських спецслужб, щоб все-таки завезти в Україну те, що нам було потрібно. Були іноді запити, про виконання яких я, можливо, колись, через тривалий час після завершення війни, розкажу. А можливо, і не розкажу ніколи. Але це було фантастично й, головне, з користю для Сил оборони - з неймовірно знаковими ураженнями ворога глибоко на його території.

Про ТБ, політику та оптимізм під час війни

ВВС: Чи змогли б ви колись повернутися в царину розважальних програм?

Сергій Притула: Як глядач – радше так. Хоча зараз розважальне телебачення не дивлюся. По-перше, не дуже є настрій це дивитися. По-друге, в мене така проблема, яка перегукується з настроями мільйонів українців. Існування "Національного марафону" призвело, окрім всіляких інших моментів, ще до того, що нема сенсу клацати по каналах. На них усіх те саме. Тому ти навіть не мандруєш телесвітом в пошуку свого контенту.

Повернення в царину креативної індустрії ведучим чи продюсером – це, взагалі, неймовірно. Я часом дивлюся на ті статуетки "Телетріумф", які стоять у мене в кабінеті. Вони з'явилися як нагорода за мою роботу і визнання її людьми з нашого телецеху. Не в останню чергу, тому що я завжди був щирий зі своїм глядачем, працюючи в кадрі.

Я не зможу працювати в тому емоційному контексті, в якому мені було комфортно до повномасштабного вторгнення. Ти з поваги до глядача ніколи не переносиш свої проблеми в кадр. Але накопиченого болю за останні три з половиною роки стало в рази більше, ніж за вісім років до цього. І він відверто випалює зсередини і не залишає тобі місця для повернення до минулого. Я люблю дивитися за горизонт і бачу там виклики, яких, можливо, частина суспільства і, на жаль, влади сьогодні не усвідомлює або намагається відтягнути момент прийняття цих проблем.

ВВС: Сергію, чи розглядаєте ви для себе можливість після війни займатися політикою?

Сергій Притула: Я після війни розглядаю багато різних можливостей. Але мені треба дожити до кінця війни.

Я не на передовій, але пам'ятаю останній заїзд транзитом у Покровськ. Ми їхали південніше від міста з конвоєм допомоги. КАБ прилетів у сусідній квартал. Нам дуже пощастило, тому що міг туди, де були ми. Над моїм будинком проносяться десятки шахедів під час атак по Києву. Я знаю, що таке звук крилатої ракети, яка прилітає по заводу "Артема". Невеличка хиба – і може прилетіти в мій дім. Не знаю, чи підземний паркінг буде територією порятунку. Є різні види загроз, з якими ми справляємося.

Мій горизонт планування зараз, якщо я скажу місяць наперед, то це дуже оптимістично. У Бога завжди є свої плани на твої плани. І я вважаю, що під час війни зайві розмови про політику тільки шкодять. І розхолоджують суспільство, яке має бути зосереджене на найважливішому, а саме – щоденна турбота про Сили оборони і збереження єдності в суспільстві. Росіяни б'ють по нас ракетами, КАБами і шахедами, але найболючіші удари завдаються по єдності українського суспільства. Якщо вони досягнуть успіху своїми руками чи руками корисних ідіотів, їм далі нічого робити не треба буде. Ми самі все зробимо за них.

Але я оптимістично дивлюся в майбутнє, яким би воно не було.

ВВС: Що додає цього оптимізму вам?

Сергій Прибула: Неймовірні, фантастичні люди. Я часто зустрічаюся під час поїздок на схід, на Запоріжжя, на Херсонщину з людьми, які воюють з 2014-го. Я їх пам'ятаю чи командирами взводів, чи замкомандира взводу, чи просто солдатами-стрільцями. А зараз вони або комбриги, або начальники штабів. Круто, коли великими підрозділами командують такі люди. Вони мають бойовий досвід, пройшли полон, знають, що таке ближній і стрілецький бій. Вони ніколи не кидатимуть бездумно когось в штурми, не пропрацювавши заздалегідь цю історію.

Надихає величезна кількість людей, яких я бачив на акціях протесту проти законопроєкту, що ліквідував незалежність САП і НАБУ.

Мене надихають українські діти. Нещодавно до фонду прийшла дівчина Ангеліна й принесла донат, приблизно 25 тисяч гривень, який вона назбирала на останньому дзвонику чи на випускному. І ще показала мені свій спіч перед батьками, школярами та випускниками. І він був неймовірним.

Дівчинка подивилася сюжет про звільнених з полону українських військових. І вирішила, що вже достатньо доросла, щоб щось робити для війська. Вона сказала мені таку фразу: "Жадібних не можна пробачати під час війни". Це дуже глибоко, як для юної леді.