Чому Байден відмовився від боротьби і не став популярним

Обрання Джо Байдена президентом у 2020 році мало повернути стабільність у Вашингтон після політичного театру Дональда Трампа. Але за чотири роки за стабільністю виборці стали бачити слабкість від хаотичного виведення військ з Афганістану до кризи на кордоні з Мексикою. Щойно слабкість став виявляти сам президент, його партія повернулась проти нього.

Байдену довелося зійти з дистанції попри неодноразові обіцянки брати участь у виборах 2024 року.

Які головні помилки Байдена і чому він відмовився від політичної боротьби?

Наймолодший сенатор, найстаріший президент

Американські газети заговорили про Джо Байдена як майбутнього президента ще у 1970-х, коли він втратив дружину та дочку в автокатастрофі й залишився один із двома синами. Як наймолодший член Сенату США він інтригував трагічною історією, що приваблювала пресу та виборців. Враховуючи ірландське походження та католицьку віру, паралелі з Джоном Кеннеді були неминучими. Жіночі видання називали його "найзавиднішим холостяком у Вашингтоні".

Тоді, розмірковуючи про перспективи висування в президенти, 31-річний Байден наголошував: на результат виборів впливає враження, яке кандидат справляє на виборців, а не політична платформа.

Позиція кандидата з різних питань — "лише засіб продемонструвати виборцям свої інтелектуальні здібності", говорив молодий сенатор 1974 року в інтерв'ю Washingtonian.

Через п'ятдесят років провальний виступ Байдена, який став найстаршим президентом США в історії, на теледебатах з Дональдом Трампом поставило під сумнів саме когнітивні здібності президента.

Наступні спроби Байдена та його прихильників переконати виборців, що дебати були разовою помилкою, затьмарили регулярні ляпи: за один день він примудрився переплутати президента України Володимира Зеленського з Володимиром Путіним, а свого віцепрезидента Камалу Гарріс — із Трампом.

Підозра в слабкості

Проблеми Байдена розпочалися задовго до провального виступу на дебатах. У 2020 році він переміг на виборах частково завдяки тому, що переконав колишніх виборців Трампа підтримати його, обіцяючи єдність, стабільність та повернення гідності у політику.

Після штурму Капітолію прихильниками експрезидента, блокування його в соцмережах та купи кримінальних справ здавалося, що політична кар'єра нью-йоркського бізнесмена закінчилася. Але чотири роки адміністрації Байдена не лише відродили кандидатуру Трампа, а й зробили її привабливою для частини поміркованих виборців центристських поглядів.

Відразу після перемоги Байдена на виборах почав зростати потік мігрантів із Центральної Америки, які перетинають південний кордон без документів. Багато хто з них був натхненний обіцянками більш гуманної міграційної політики від Байдена. Все це призвело до кризи на кордоні — кількість незаконних перетинів кордону досягла рекордних показників і майже вдвічі перевищила показники за часів правління Трампа.

Одним із ефектів міграційної кризи стало політичне протистояння між демократичними та республіканськими штатами, інструментом якого стали живі люди. Губернатори Техасу та Флориди садили десятки тисяч мігрантів на автобуси та відправляли їх до Нью-Йорка та інших ліберальних частин країни. Зрештою, напередодні нових виборів Байден відмовився від своїх колишніх принципів і почав повертати жорсткі заходи Трампа.

Багато виборців розчарувалися й у здібностях Байдена захистити країну від зовнішніх загроз та зберегти її престиж на міжнародній арені. Хоча виведення американських військ з Афганістану було в планах Трампа, раптове рішення Байдена прискорити цей процес без консультації з союзниками призвело до трагедій та хаосу.

Коли 2022-го Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, багато критиків праворуч і ліворуч — від Трампа до Карла Більдта, експрем'єр міністра Швеції — спекулювали про те, що евакуація з Кабула була сприйнята Кремлем як ознака слабкості і вплинула на рішення напасти на Київ.

Після повномасштабного вторгнення адміністрація Байдена зуміла поступово наростити допомогу Україні та уникнула прямого зіткнення з Росією. Гроші виділялися насамперед на купівлю зброї та техніки в американських виробників і залишалися в Америці. Але критики ліворуч і праворуч, такі як кандидат у віцепрезиденти від республіканців Дж. Д. Венс, називали підтримку Києва приреченою на провал черговою військовою авантюрою за рахунок платників податків.

І навіть якщо більшість американців не згодні з цією оцінкою, опоненти наголошують, що Байден прийшов до влади в момент, коли Америка не брала участі в масштабних війнах за кордоном, а залишила наступнику країну, яка опосередковано залучена до двох найскладніших конфліктів.

На відміну від війни в Україні, війна Ізраїлю проти ХАМАС викликала болісне протистояння в американському суспільстві. І найбільше вона розколола саме електорат демократів.

Беззастережна підтримка Ізраїлю адміністрацією Байдена в перші місяці війни в Газі викликала глибоке розчарування у багатьох лівих та ліволіберальних демократів, а також представників арабських та мусульманських громад по всій країні. В очах деяких демократів Білий дім у Конгресі "схвалює різанину палестинців".

І хоча останніми місяцями Байден критикував деякі дії ізраїльської армії в Газі, прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху його критику проігнорував, підкинувши ще один аргумент тим, хто говорить про слабкість американського президента.

Факти проти відчуттів

Байден інакше оцінює результати свого правління.

"Я людина, яка сформулювала мирний план для Близького Сходу. Я також людина, яка розширила НАТО. Я людина, за якої економіка виросла", — говорив він в інтерв'ю телеканалу ABC на захист свого плану переобиратися на другий термін.

У приватних розмовах він малює свої заслуги у ще більш рожевому світлі.

"Я об'єднав НАТО. Назвіть лідера іноземної держави, який би вважав, що я не найефективніший лідер у світі щодо зовнішньої політики...", — сказав Байден на відеодзвінку з конгресменами-демократами, запис якого потрапив у ЗМІ. На цей виклик конгресмен із Колорадо відповів, що у виборців не виникає такого відчуття.

Суб'єктивні відчуття виборців взагалі були слабкою стороною адміністрації Байдена — їй не вдавалося доносити інформацію про свої успіхи.

Наприклад, з погляду формальних показників, Байден правий — американська економіка справді зростала останніми роками; інфляція після постпандемічного стрибка впала, безробіття було рекордно низьким, створювалися нові робочі місця. Проте соцопитування показують, що в питаннях економіки американці довіряють Трампу більше, ніж Байдену.

Те саме відбувається зі сприйняттям злочинності. Американців все більше непокоїть це питання, і більшості здається, що злочинність зростає. При цьому статистика показує, що рівень правопорушень значно впав — і після різкого стрибка кількості вбивств та інших тяжких злочинів під час пандемії, зараз знову спостерігають спад цих показників.

Спадок без культу особи

Можливо, головна слабкість Байдена — це не його вік і не провали його адміністрації. Його попередники, Барак Обама та Дональд Трамп, приймали набагато радикальніші рішення, які викликали справжню ненависть в опонентів.

Байден мало в кого викликає таку сильну ворожість. Але, на відміну від обох, він не зміг завоювати народної любові.

І Трамп, і Обама уособлюють для мільйонів американців їхні найглибші сподівання, і в них бачать своїх особистих захисників від несправедливого світу та надію на краще життя. Обидва змогли зберегти армію шанувальників після виходу з Білого дому.

Харизми Байдена вистачило на один президентський термін наприкінці його кар'єри. Але за пів століття на вершині американської політики — у Сенаті та Білому домі — він так і не перетворився на месіанську фігуру, якою був для демократів Обама і яку республіканці знайшли в Трампі.

Коли 1973 року Байден став сенатором від штату Делавер, він говорив, що головним у його кампанії було переконати виборців, що він розумна і чесна людина.

Через п'ятдесят років цього виявилося недостатньо.

Вимога відставки з посту президента

Після відмови від участі у президентських перегонах Джо Байден заявив, що зосередить усі сили на виконанні обов'язків президента до кінця свого терміну. У відповідь конкуренти почали вимагати негайної відставки з посту президента.

"Якщо Джо Байден не в змозі балотуватися на пост президента, то він не годиться і для того, щоб обіймати посаду президента. Він має негайно піти у відставку. До п'ятого листопада ще надто довго", - заявив спікер Палати представників республіканець Майк Джонсон у соцмережі X.

Дональд Трамп у телефонній розмові з телекомпанією CNN назвав свого давнього співрозмовника "гіршим президентом в історії країни", додавши при цьому, що перемогти нинішню віцепрезидентку Камалу Гарріс, якщо вона стане кандидатом від демократів, буде "значно легше".

Що передувало рішенню

Сумніви у здатності 81-річного Джо Байдена виграти президентські перегони та відпрацювати ще один чотирирічний термін у Білому домі з'явилися вже давно, але лише наприкінці червня вони переросли у тривогу, що межує з панікою у таборі демократів.

Ось основні події останніх тижнів, які прискорили рішення Байдена відмовитися від участі у виборах у листопаді.

27 червня: Америка спостерігає за дебатами Джо Байдена та Дональда Трампа на каналі CNN, у ході яких часто непослідовні та невиразні відповіді Байдена неприємно вражають його прихильників і змушують багатьох задуматися про його придатність.

28 червня: Байден сподівається покласти край сумнівам, що з'явилися передвиборчою промовою в Північній Кароліні, в якій він заявляє: "Я кажу не так гарно, як раніше. Я не так добре дебатую як раніше. Але я знаю те, що знаю: я знаю, як казати правду". Проте такі виправдання президента, м'яко кажучи, не додають йому харизми.

2 липня: конгресмен від Остіна Ллойд Доггетт стає першим представником Демократичної партії, який відкрито закликав Байдена піти у відставку, і незабаром до нього приєднуються інші.

5 липня: в інтерв'ю Джорджу Стефанопулосу (телеканал ABC) Байден заявляє, що лише серйозна хвороба чи "Господь Всемогутній" можуть переконати його піти у відставку. Але його невпевнена промова та заява про те, що не проходитиме когнітивний тест, лише збільшують тривогу в його партії.

8 липня: у Демократичній партії вже неприховані розбіжності щодо його кандидатури. Тим часом непохитний Байден заявляє у новинному шоу Morning Joe: "Я нікуди не піду". Він надсилає демократам великий лист із закликом до єдності.

10 липня: колишній спікер палати представників Ненсі Пелосі заявляє у шоу Morning Joe, що "президент має вирішити, чи буде він балотуватися", давши зрозуміти, що питання ще далеко не вирішене. Відомий актор і прихильник Байдена Джордж Клуні закликає його піти у відставку у своїй статті, а Пітер Велч стає першим сенатором-демократом, який вимагає його відходу.

11 липня: Байден виступає на саміті НАТО у Вашингтоні, виглядає бадьоріше, але називає президента України Володимира Зеленського "президентом Путіним", а свого віцепрезидента Камалу Харріс — Трампом.

13 липня: вся увага Америки та світу — не на Байдені, а на його супернику Дональді Трампі, який пережив невдалу спробу замаху. Фотографії закривавленого Трампа з піднятим кулаком, який закликає своїх прихильників боротися на перших сторінках усіх світових ЗМІ.

17 липня: Байден хворіє на ковід і скасовує всі свої передвиборчі заходи та зустрічі. Найвпливовіший демократ Адам Шифф закликає Байдена "передати смолоскип". Інші законодавці підхоплюють цей обіг. Вони побоюються, що якщо Байден не зійде з дистанції, вони можуть втратити не лише президентство, а й обидві палати Конгресу.

18 липня: вірусним стає кліп, у якому Байден забуває в інтерв'ю ім'я міністра оборони Ллойда Остіна. З'являються розмови лідерів Конгресу, що просочилися в пресу і розповідають про перевагу виходу Байдена з перегонів. До спільного хору скептиків приєднується й надзвичайно впливовий серед демократів колишній президент Барак Обама, який заявив, що шанси Байдена на перемогу низькі. З'являються перші передбачення, що Байден зійде з дистанції у вихідні.

19 липня: Байден оголошує, що повернеться до виборчої кампанії наступного тижня. Число демократів у Палаті представників, які вимагають його відмови від участі у виборах, сягає 30. Найбільші спонсори підливають олії у вогонь, заморожуючи свої багатомільйонні пожертвування на передвиборчу агітацію Байдена. При тому, що днями Ілон Маск обіцяв жертвувати на кампанію Дональда Трампа близько 45 млн доларів щомісяця.

20 липня: Дональд Трамп глузує з демократів, зазначаючи, що вони навіть не знають, хто їхній кандидат.

21 липня: Джо Байден публікує заяву, в якій відмовляється від продовження боротьби за президентське крісло. У своєму листі він особливо дякує та підтримує віцепрезидентку Камалу Гарріс, яка стає головним претендентом на номінацію від Демократичної партії.