Як Трамп завдяки "теорії божевільного" змінює світ під себе (і в нього виходить)

Минулого місяця Дональда Трампа запитали, чи планує він атакувати Іран разом з Ізраїлем, і президент США відповів: "Можливо, я це зроблю, а можливо, і ні. Ніхто не знає, що я робитиму".

Він дав зрозуміти, що погодився на двотижневу паузу, щоб дозволити Ірану відновити переговори, а потім завдав удару.

Вимальовується певний шаблон: найпередбачуваніше в Трампі – це його непередбачуваність. Він змінює свою думку. Суперечить сам собі. Він непослідовний.

"[Трамп] вибудував дуже централізовану систему рішень, можливо, максимально централізовану - принаймні у зовнішній політиці - з часів Річарда Ніксона, - каже Пітер Трубовіц, професор міжнародних відносин Лондонської школи економіки. - А це робить політичні рішення залежними від характеру Трампа, його уподобань, його темпераменту".

Трамп використав цю свою якість у політичних цілях: він перетворив власну непередбачуваність на ключовий стратегічний та політичний актив. Він звів непередбачуваність у ранг доктрини. І тепер особистісна риса, з якою він прийшов у Білий дім, визначає зовнішню та оборонну політику.

Це змінює світовий порядок.

Політологи називають це "теорією божевільного" (Madman Theory), коли лідер світової держави, щоб досягти поступок, намагається переконати супротивника в тому, що він через свій темперамент здатний на все.

При правильному застосуванні це може стати інструментом примусу, і Трамп вважає, що це дає плоди, і він змушує союзників діяти так, як він хоче.

Але чи може такий підхід спрацювати проти ворогів? І чи не буде це слабким місцем: замість того, щоб використати цей тонкий трюк для обману супротивників, Трамп демонструє усталені й відомі риси свого характеру, а його поведінка стає більш передбачуваною?

Нападки на союзників і симпатії до Путіна

Трамп почав свій другий термін з вияву прихильності до президента Росії Володимира Путіна і нападів на союзників. Він образив Канаду, заявивши, що вона має стати 51-м штатом США.

Він заявив, що готовий розглянути застосування військової сили для анексії Гренландії, автономної території Данії, союзника США. Він також заявив, що США мають повернути собі право власності та контроль над Панамським каналом.

П'ята стаття Північноатлантичного договору зобов'язує кожного члена НАТО стати на захист усіх інших. Трамп поставив під сумнів прихильність США колективній обороні.

"Я думаю, що п'ята стаття зараз на апараті життєзабезпечення", - заявив колишній британський міністр оборони Бен Воллес.

Колишній генпрокурор Домінік Грив висловився ще жорсткіше: "На цей момент трансатлантичному альянсу настав кінець".

Витік з чату адміністрації Трампа показав, з якою зневагою вони ставляться до європейських союзників.

"Я повністю поділяю вашу огиду до нахлібництва європейців, — написав міністр оборони США Піт Гегсет своїм колегам, додавши: "ЖАЛЮГІДНІ".

На початку цього року на безпековій конференції в Мюнхені віцепрезидент США Джей Ді Венс заявив, що Вашингтон більше не буде гарантом європейської безпеки.

По суті, це поставило крапку у 80-річній історії трансатлантичної солідарності.

"Те, що зробив Трамп, викликає серйозні сумніви та питання щодо надійності міжнародних зобов'язань Америки", - каже професор Трубовіц.

"Які б домовленості не мали ці країни [у Європі] зі Сполученими Штатами щодо безпеки, економіки й інших питань, тепер їх можуть переглянути у будь-який момент".

"Гадаю, більшість людей в орбіті Дональда Трампа вважають, що непередбачуваність — це добре, бо вона дозволяє Трампу використати вплив Америки для отримання максимальної вигоди… Це один з висновків, який він зробив, ведучи переговори у сфері нерухомості".

Підхід Трампа дійсно дає плоди. Чотири місяці тому британський прем'єр-міністр Кір Стармер заявив у Палаті громад, що Британія збільшить витрати на оборону та безпеку з 2,3% до 2,5% ВВП.

Минулого місяця на саміті НАТО ця цифра збільшилася вже до 5% — колосальний показник, якого тепер прагнуть решта членів альянсу.

Передбачуваність непередбачуваності

Трамп - не перший американський президент, який застосовує "доктрину непередбачуваності".

У 1968 році, коли президент США Річард Ніксон намагався закінчити війну у В'єтнамі, він побачив, що з Північчю важко домовитись.

У якийсь момент Ніксон сказав своєму раднику з національної безпеки Генрі Кісінджеру: "Скажіть північнов'єтнамським перемовникам, що Ніксон - божевільний, і ви не знаєте, що він збирається робити, тому вам краще дійти згоди, поки не почалося справжнє божевілля, - розповідає Майкл Деш, професор міжнародних відносин в університеті Нотр-Дам. - Це і є теорія божевільного".

Джулі Норман, професорка політології в Університетському коледжі Лондона, погоджується з тим, що сьогодні дійсно існує "доктрина непередбачуваності".

"Дуже важко визначити, що буде завтра, - каже вона. - І це завжди був підхід Трампа".

Трампу вдалося ефективно використати свою репутацію непостійної людини, щоб змінити характер трансатлантичної оборонної співпраці. Деякі європейські лідери - імовірно, щоб зберегти прихильність Трампа - почали лестити та загравати.

Червневий саміт НАТО в Гаазі перетворився на показовий прояв улесливості. Генсек НАТО Марк Рютте надіслав перед самітом "дорогому Дональду" текстове повідомлення, яке сам Трамп згодом оприлюднив.

"Вітаю та дякую вам за рішучі дії в Ірані, це було дійсно неймовірно", — написав він.

Щодо заяви про те, що всі члени НАТО погодилися збільшити витрати на оборону до 5% від ВВП, він сказав: "Ви зробите те, що не зміг жоден президент за останні десятиліття".

Ентоні Скарамуччі, який був директором з комунікацій Трампа під час його першого терміну, сказав: "Пане Рютте, він намагається поставити вас у незручне становище. Він буквально сидить на борту Air Force One і кепкує".

І в цьому може бути слабке місце "доктрини непередбачуваності" Трампа: дії інших можуть ґрунтуватися на припущенні, що Трамп жадає лестощів. Чи що він шукає швидких перемог, нехтуючи тривалими та складними процесами.

Якщо це так і їхнє припущення правильне, то це обмежує здатність Трампа обманювати супротивників, - імовірніше, він має добре відомі та чітко задокументовані риси характеру, про які вони чудово знають.

Хто не сприймає чарівність та погрози

Постає питання: чи може "доктрина непередбачуваності" або "теорія божевільного" спрацювати щодо супротивників?

Президент України Володимир Зеленський - союзник, якому Трамп і Венс дали прочухана в Овальному кабінеті - згодом погодився на вигідні для США умови на розробку українських мінеральних ресурсів.

З іншого боку, Володимир Путін, вочевидь, залишається байдужим як до чарівності, так і до погроз Трампа. Після чергової телефонної розмови Трамп заявив, що "розчарований" тим, що Путін не готовий припинити війну проти України.

А Іран? Трамп обіцяв виборцям припинити участь США в нескінченних війнах на Близькому Сході. Однак його рішення вдарити по ядерних об'єктах Ірану стало, мабуть, найбільш непередбачуваним політичним кроком його другого терміну. Питання в тому, чи дасть це бажаний ефект.

Колишній міністр закордонних справ Великої Британії Вільям Гейг вважає, що це призведе до протилежного результату і змусить Іран з більшою, а не меншою імовірністю прагнути до розробки ядерної зброї.

Професор Деш погоджується з цим.

"Вкрай імовірно, що зараз Іран ухвалить рішення про створення ядерної зброї, - каже він. - Тож не здивуюся, якщо вони зачаїлися і зроблять усе можливе, щоб завершити повний цикл і провести випробування".

"Я думаю, що інші диктатори, яким довелося зіткнутися із США і загрозою зміни режиму, засвоїли уроки Саддама Хусейна і Муаммара Каддафі. Тому іранці будуть відчайдушно прагнути до володіння критичним засобом стримування і дивитимуться на Саддама і Каддафі як на негативні приклади, а на Кім Чен Ина з Північної Кореї - як на позитивний".

Один з імовірних сценаріїв — зміцнення Ісламської Республіки, вважає Мохсен Мілані, професор політики в університеті Південної Флориди та автор книги "Сходження Ірану та суперництво з США на Близькому Сході".

"У 1980 році, коли Саддам Хусейн напав на Іран, його метою був крах Ісламської Республіки, — каже він. — Сталося протилежне".

"Ізраїльтяни та американці думали: якщо ми позбавимося верхівки, то Іран швидко здасться або вся система впаде".

Втрата довіри до переговорів?

Дивлячись уперед, можна припустити, що непередбачуваність, можливо, і не подіє на ворогів, але неясно, чи вдасться зберегти ті зміни, які вона принесла союзникам останнім часом.

Це імпульсивний процес, і є побоювання, що США почнуть сприймати як ненадійного партнера.

"Люди не захочуть вести бізнес із США, якщо вони не довіряють їм у переговорах, якщо вони не впевнені, що США підтримають їх у питаннях оборони та безпеки, - стверджує професор Норман. - Тому ізоляція, якої прагнуть багато хто у світі MAGA, думаю, обернеться проти них".

Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, наприклад, заявив, що Європі тепер необхідно стати оперативно незалежною від США.

"Це - важливо, бо цим канцлер визнає, що стратегічні пріоритети США змінюються, - каже професор Трубовіц. - Те, що існувало до вступу Трампа на посаду, вже змінилося".

"Тому так, Європі доведеться стати більш незалежною в оперативному плані".

Європейським країнам доведеться значно збільшити оборонну промисловість, щоб отримати обладнання й потужності, які на цей час мають лише США, припускає професор Деш.

Наприклад, Європа має свою високотехнологічну глобальну розвідку, але більшу частину потужностей надають США.

"Якщо Європі доведеться діяти самостійно, вона має значно наростити виробництво зброї, - веде далі він. - Є також проблеми із чисельністю військ. Західній Європі доведеться орієнтуватися на Польщу, щоб зрозуміти, армії яких масштабів їм потрібно досягти".

На все це підуть роки.

Чи дійсно європейці настільки налякані непередбачуваністю Трампа, що пішли на наймасштабнішу зміну безпекової архітектури на Заході з часів холодної війни?

"Це відіграло свою роль, – вважає професор Трубовіц. — Але що ще важливіше, Трамп розкрив дещо істотне… Політика США змінилася. Пріоритети змінились. Для коаліції MAGA Китай є більшою загрозою, ніж Росія. Для європейців це, мабуть, не так".

На думку професора Мілані, Трамп намагається зміцнити позиції США у глобальному світопорядку: "Дуже малоймовірно, що він збирається змінити той світовий порядок, який встановився після Другої світової війни. Він хоче закріпити у ньому лідерство Америки, бо саме Китай кидає виклик цьому становищу США".

Все це означає, що завдання США та Європи в галузі оборони й безпеки дедалі більше розходяться.

Можливо, європейські союзники вважають, що за допомогою лестощів і реальних політичних поступок їм вдалося утримати Трампа на своєму боці: зрештою, він підтвердив свою прихильність до п'ятої статті на останньому саміті НАТО.

Але непередбачуваність означає, що це не можна сприймати як гарантію — і, виглядає, в Європі більше не можуть покладатися на те, що США виконають свої історичні зобов'язання з оборони континенту.

І в цьому сенсі, навіть якщо "доктрина непередбачуваності" ґрунтується на поєднанні стратегії та характеру Трампа, - вона працює. Принаймні для декого.