Американський острів без авто, де всі їздять на конях

Серед "автомобільної столиці світу" є спокійний острів без машин, де мешкають 600 людей, 600 коней і збереглося життя з минулої епохи.

Американський штат Мічиган, батьківщину Детройта, де з'явилися такі компанії, як Ford, General Motors і Chrysler, часто називають "автомобільною столицею світу".

Але біля північного узбережжя штату, на озері Гурон, лежить тихий мальовничий острів, який приваблює мандрівників уже сотні років – і який майже від самого винайдення автомобілів заборонив їхнє використання.

Ласкаво просимо на Макіно-Айленд – острів площею 3,8 кв. км, де мешкає 600 постійних жителів, немає жодного моторизованого транспорту і проходить єдина в США автомагістраль, якою не можна їхати на машині.

Навіть гольф-кари тут заборонені, тож якщо ви почуєте гудок або крик, то це, швидше, гусак чи сова.

Але чому ж тут немає автомобілів?

Як каже Урвана Трейсі Морс, власниця крамниці виробів ручної роботи на головній вулиці острова: "Король тут – кінь".

За місцевими переказами, у 1898 році один автомобіль видав гучний звук вихлопу, налякавши коней поблизу, тож влада села заборонила двигуни внутрішнього згоряння. А через два роки заборону поширили на весь острів. Відтоді місцеві живуть у спокійному, неквапливому ритмі минулого.

Більш як через сто років тут кожного літа працює близько 600 коней. Саме вони тримають життя острова в русі, коли близько 1,2 мільйона туристів прибувають на 20-хвилинному поромі з міста Макіно або Сент-Ігнас на Верхньому півострові Мічигану і з'їжджаються до маленького села (яке теж називається Макіно-Айленд) на південному краю острова.

Там відвідувачі купують знамениту острівну помадку (щось середнє між цукеркою і тістечком), гуляють стежками, що простягаються на понад 100 кілометрів, і насолоджуються цокотом копит, що нагадує про минулі часи.

Восени близько 300 цих чотириногих сезонних працівників повертаються на материк, як і щороку, сповіщаючи про завершення туристичного сезону та наближення зими.

"Коней тут використовують у всьому – від вивезення сміття до доставки посилок FedEx", - каже Морс, яка продає різьблення, картини, прикраси та інші вироби після того, як уперше приїхала сюди студенткою в 1990 році.

"Так ми живемо, такий у нас ритм, це традиція пересуватися пішки, велосипедом або кінним таксі", - додає вона.

Протягом сотень років корінні народи використовували стратегічне розташування острова на злитті озер Гурон і Мічиган як місце для риболовлі та полювання.

Вони вважали, що вапнякові скелі й зелені ліси нагадують гігантську черепаху, що виринає з води, тому назвали його Мішилімакіно – "місце великої черепахи" мовою анішинаабемовін.

Британські війська скоротили назву і в 1780 році збудували на острові оборонний форт. Сьогодні відвідувачі можуть побачити костюмовані реконструкції, почути гарматні постріли й оглянути офіцерські покої в найстарішій будівлі Мічигану.

Але навіть через понад 200 років після того, як США втановили контроль над островом після війни 1812 року, він зберігає своє коріння.

"Острів Макіно – одне з найважливіших і найсвятіших місць в історії та культурі анішинабе", - каже Ерік Хеменвей, представник народу анішинабе, який відіграв ключову роль у відродженні корінної історії острова.

"Народ анішинабе жив на протоках, що з'єднують озера Гурон і Мічиган, з прадавніх часів. І ми досі перебуваємо на землі наших пращурів, на протоках. Води були і залишаються дорогами Середнього Заходу", - додає він.

Як зазначає Хеменвей, на острові виявили велику кількість місць поховань корінних жителів – деяким з них приблизно 3000 років.

"Макіно – одне з наших найсвятіших місць на Великих озерах", - каже він.

Хеменвей також працював над створенням Будинку Біддла, де розміщується Музей корінних американців острова Макіно, що був відкритий у 2021 році.

"Мій найбільший успіх – коли я бачу тут інших представників нашого народу… це наша історія, - каже він. - Острів нині має туристичний імідж, але шари історії тут збереглися".

Наприкінці XIX століття острів Макіно став улюбленим місцем відпочинку для заможних промисловців із Чикаго, Детройта та інших міст колишнього промислового Середнього Заходу, які приїжджали сюди влітку, щоб відпочити біля чистих вод.

Гранд-готель Макіно, якому 138 років, має індивідуально оформлені кімнати й може похвалитися найдовшою в світі верандою; це також один із останніх чинних готелів епохи "Позолоченого віку" індустріальної Америки.

Губернаторка Мічигану Гретхен Вітмер навіть жартома запропонувала острів як місце зйомок четвертого сезону серіалу HBO "Білий лотос".

Хоча це була грайлива ідея, Морс побоюється надмірного туризму.

"Пишаєшся місцем, де живеш, але водночас не хочеш розповідати всім, наскільки тут круто", - каже вона.

Справді, цей маленький острів має чим здивувати. 80% його території займає Державний парк острова Макіно, де відвідувачі можуть гуляти старовинними лісами, милуватися вапняковими скелями, кататися на велосипеді або кінним екіпажем до одного з найвідоміших місць острова – кам'яної арки Арч-Рок, шириною 15 метрів.

Місцеві радять вирушити північніше від села, щоб пройти або проїхати велосипедом 14-кілометровою дорогою, що оперізує острів і відкриває краєвиди на підвісний міст Макіно, а також дає доступ до тихих галькових пляжів і лісів.

Окрім коней, головний засіб пересування тут – 1500 орендних велосипедів, які показують, що мешканці Макіно воліють рухатися у своєму темпі, а не поспіхом, як решта країни.

Життя без автомобілів – одна з головних причин, чому Морс, яка дев'ять місяців на рік їздить велосипедом, вирішила залишатися на острові навіть узимку.

"Мені просто подобається їхати велосипедом крізь дерева до села. Це налаштовує мене на день, - каже вона. - Тут постійно вітаєшся й розмовляєш із людьми".

Хоча велосипед – найзручніший і найпопулярніший транспорт, острів не міг би існувати без коней.

"Без коней це місце не було б тим, чим воно є. Саме вони створюють відчуття, що ти потрапив у минуле, коли сходиш із порома й чуєш це 'цок-цок'", - каже Гантер Хоаглунд із компанії Arnold Freight, яка вже 140 років забезпечує поромне сполучення з островом і щороку навесні доставляє сюди коней із Верхнього півострова Мічигану.

Узимку на острові залишається близько 20–30 коней, щоб вивозити сміття, доставляти посилки й підтримувати роботу острова.

Оточений кришталево чистою водою, Макіно взимку іноді опиняється відрізаним від материка, коли крижини зупиняють поромне сполучення. Але навесні й улітку острів оживає.

У червні тут розквітають десятки бузкових дерев, сповіщаючи про початок 10-денного Фестивалю бузку.

Астрономи вирушають до форту Голмс – найвищої точки острова – або до бару Cupola в готелі Grand, щоб спостерігати за зорями над північним небом Мічигану.

Але для більшості відвідувачів найкращий спосіб завершити день після поїздки навколо острова – це морозиво чи шматочок помадки біля озера.

І все це – без шуму жодного автомобільного двигуна, який би міг зіпсувати спокій.