Що може змусити Путіна припинити війну в Україні

Володимир Путін відомий багатьом як безжалісний автократ та майстер маніпуляцій на міжнародній арені. Але у російського президента є одна слабкість — він не вміє приховувати емоції.

Покійний сенатор США Джон Маккейн жартував, що, заглядаючи Путіну в очі, він бачить три літери: "К", "Д", "Б" (Комітет державної безпеки СРСР - Ред.) — натяк на минуле президента в радянських спецслужбах.

Такі ж думки виникають, коли дивишся кадри зустрічі Путіна з американськими посланцями в Кремлі. Він не приховує емоцій і випромінює абсолютну впевненість. Президент Росії вважає, що дипломатичний вітер дме йому в спину: відносини із США покращуються, а на полі бою є успіхи.

На думку аналітиків, у Путіна немає стимулу поступатися: він вимагає, щоб Україна віддала останні 20% Донеччини, визнала всі окуповані території російськими, скоротила армію до "імпотентного" стану і назавжди відмовилася від членства в НАТО.

Тут є кілька можливих сценаріїв.

Один з них — президент США Дональд Трамп може спробувати нав'язати Україні перемир'я на умовах, неприємних для українців: з територіальними поступками та без достатніх гарантій безпеки.

Якщо Україна і Росія не дійдуть згоди, Трамп натякав, що може "відійти вбік" і дозволити конфлікту йти своїм шляхом.

Він також може позбавити Україну критично важливих розвідувальних даних, необхідних для виявлення російських дронів і ударів по енергетичній інфраструктурі.

Інший варіант — війна триватиме із повільним просуванням російських військ на сході.

У новій національній стратегії США Росія вже не розглядається як "екзистенційна загроза", а американцям радять "відновити стратегічну стабільність" з Москвою.

Отже, якщо підтримка США під питанням, що — якщо взагалі щось — може змінити позицію Путіна? Що ще можуть зробити Україна, Європа чи навіть Китай?

Європа: більше ніж спостерігач

Якщо США не готові збільшувати військову допомогу, чи може це зробити Європа?

Нині континент готується до можливого перемир'я.

Під прапором "коаліції охочих" створюється міжнародний контингент для стримування можливого нового вторгнення РФ, паралельно готується фінансова підтримка для відновлення України.

Водночас деякі європейські чиновники вважають, що варто готуватися до затяжної війни з РФ. Україні потрібна не лише допомога "сьогодні", а й довгострокова підтримка на 15–20 років.

Європа могла б посилити захист українського неба від дронів і ракет, наприклад, розширивши проєкт "Небесний щит Європи" (European Sky Shield Initiative) для західної України.

Інші пропонують направити європейські війська до західних регіонів для патрулювання кордонів, звільняючи українських солдатів для фронту.

"Єдине, що дійсно зупинить російську агресію, — це сильні західні сили там, де Росія хоче атакувати, і рішучість їх застосувати", — наголошує британський аналітик Кір Джайлз.

Звісно, така стратегія пов'язана з величезними політичними труднощами — деякі виборці у Західній Європі не готові ризикувати конфліктом із Росією.

Однак, мало хто з аналітиків очікує, що Україна зможе переломити ситуацію та повернути значну частину своїх територій.

Провівши кілька тижнів в Україні, я не почув жодного слова про весняний наступ: усі розмови зводилися до одного — сповільнити просування Росії та підвищити ціну, яку вона платить кров'ю та ресурсами.

Деякі західні дипломати твердять, що російські генерали брешуть президенту, створюючи ілюзію, що на фронті все йде краще, ніж насправді. На їхню думку, це частина свідомої стратегії: перебільшувати успіхи Росії, щоб створити враження, що Україна ослаблена і змушена шукати миру.

За даними американського політолога Томаса Грема, цього року Росія захопила лише 1% української території, при цьому її втрати перевищили 200 тисяч убитих і поранених.

Фіона Гілл з Центру з вивчення США та Європи при інституті Брукінгса, яка працювала в Раді національної безпеки США за часів першого терміну Трампа, зазначає, що головне, що грає на руку Путіну, — це поширена думка, нібито Україна програє.

"Усі говорять, що Україна програє, хоча зараз у неї найпотужніша армія в Європі", — каже Гілл.

"Просто подумайте, що вони зробили з Росією. Вражає, що Україна тримається так довго, фактично борючись однією рукою".

Санкції та економіка Росії

Є ще один серйозний важіль впливу — санкції.

Без сумніву, економіка Росії страждає: інфляція — 8%, відсоткові ставки — 16%, темпи зростання сповільнилися, дефіцит бюджету зростає, реальні доходи падають, а податки для населення підвищуються.

Звіт для дослідницької платформи Peace and Conflict Resolution Evidence Platform попереджає: "воєнна економіка Росії вичерпує свій ресурс".

"РФ сьогодні значно менше здатна фінансувати війну, ніж на початку конфлікту у 2022 році", — зазначають автори.

Проте поки це мало впливає на позиції Кремля. Частково тому, що бізнес знаходить шляхи обходу обмежень — наприклад, транспортує нафту на незареєстрованих суднах.

Том Кітінг з Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень зазначає: західні "сигнали" щодо санкцій надто заплутані та містять багато лазівок.

За його словами, Росія обійде нові американські санкції проти двох нафтових гігантів — "Лукойл" і "Роснефть", — просто перенаправивши поставки й оформивши їх як нафту від компаній, на які санкції не поширюються.

Кітінг наголошує: якщо Захід справді хоче вдарити по воєнній економіці Росії, необхідно ввести повне ембарго на російську нафту та застосувати вторинні санкції до країн, які її ще купують.

"Потрібно перестати хитрувати й вводити повне ембарго, — каже він. - Санкції треба виконувати так само серйозно, як Кремль обходить ці обмеження".

Теоретично санкції можуть впливати й на громадську думку в Росії.

У жовтні опитування Всеросійського центру вивчення громадської думки показало, що 56% респондентів "дуже втомлені" від війни — порівняно з 47% торік.

Проте більшість експертів вважають, що значна частина росіян досі підтримує стратегію Путіна.

Європейський Союз може погодити використання близько 200 млрд євро заморожених російських активів для створення так званого "репараційного кредиту" Україні. Остання пропозиція Європейської комісії — зібрати 90 млрд євро протягом двох років.

У Києві вже розраховують на ці гроші. Проте ЄС досі вагається. Бельгія, де зберігається більшість російських активів, побоюється позовів з боку Росії і заявляє, що не погодиться на кредит, поки юридичні та фінансові ризики не будуть розподілені більш чітко між країнами ЄС.

Франція також висловлює занепокоєння через власні борги та побоюється, що використання заморожених активів може підірвати стабільність єврозони.

Лідери ЄС спробують домовитися на зустрічі в Брюсселі 18 грудня, на останньому саміті перед Різдвом. Проте дипломати попереджають — успіх не гарантований.

Крім того, існують розбіжності щодо того, на що мають піти ці кошти: на підтримку поточної фінансової стабільності України чи на відновлення країни після війни.

Складнощі всередині України

Україна теж стикається з викликами.

Її армія залишається другою за чисельністю та найбільш технічно оснащеною в Європі, але оборона понад тисячі кілометрів фронту виснажує сили.

Солдати втомлюються, зростає рівень дезертирства.

До війська призивають лише чоловіків віком 25–60 років — це продумана стратегія, щоб зберегти майбутніх батьків для демографії країни.

Дехто з західних військових дивується: "Україна — одна з небагатьох країн в історії, яка, стикаючись із екзистенційною загрозою, не кинула в бій своїх двадцятирічних".

Фіона Гілл пояснює це історичним уроком: Україна враховує руйнівний вплив Першої світової війни на європейські країни XX століття, які занепали, не зумівши відновити демографічне зростання, що забезпечувало їх економічний розвиток.

"Україна просто думає про своє демографічне майбутнє", — каже Гілл.

Удари, дипломатія і Трамп

Якби Україна могла закуповувати та виробляти більше ракет великої дальності, це дало б змогу завдавати по Росії точніших і потужніших ударів у глибину її території.

Цього року Київ помітно активізував повітряні атаки — як по окупованих територіях, так і по об'єктах на території самої Росії.

Українські військові повідомили "Радіо Свобода", що за осінь знищили понад 50 об'єктів паливної та військово-промислової інфраструктури РФ.

Олександр Габуєв, директор Берлінського центру Карнегі, зазначає, що деякі росіяни зіткнулися з дефіцитом пального ще на початку року.

"До кінця жовтня українські дрони хоча б один раз вразили понад половину з 38 найбільших російських нафтопереробних заводів. Перебої у виробництві поширилися на кілька регіонів, а на деяких заправках почали обмежувати видачу пального".

Але чи зможуть такі удари вглиб Росії справді змінити ситуацію, якщо Кремль і російська громадська думка, судячи з усього, залишаються до них байдужими?

Мік Раян, колишній генерал-майор австралійської армії, а нині науковий співробітник Центру стратегічних і міжнародних досліджень, наголошує, що удари вглиб Росії — не "срібна куля".

"Це надзвичайно важливий військовий інструмент, але його недостатньо ні для того, щоб змусити Путіна сісти за стіл переговорів, ні для того, щоб виграти війну", — каже він.

З ним погоджується військовий аналітик Сідхарт Каушал. За його словами, розширення таких ударів дійсно завдало б серйозної шкоди російській енергетичній та військовій інфраструктурі, а також прискорило б виснаження запасів ракет ППО.

Проте він попереджає про можливий зворотний ефект.

"Це може посилити аргументацію російського керівництва про те, що незалежна Україна становить масштабну військову загрозу", — зазначає Каушал.

Існує й дипломатичний шлях, хоча він залишається вкрай складним.

Деякі експерти вважають: якщо Путіну запропонувати "вихід" із війни, він може скористатися цією можливістю.

Суть ідеї проста: знайти рішення, яке дозволить обом сторонам "зберегти обличчя". Наприклад, припинення вогню вздовж лінії фронту, демілітаризація окремих районів, відсутність офіційного визнання територій, сильна українська армія для захисту кордонів, можливий вступ до ЄС, але членство в НАТО відкладається. Компроміси для всіх сторін.

При цьому США мають активно долучитися до переговорів: сформувати команди, вести діалог із Москвою та використати свій вплив для досягнення угоди.

"Сполучені Штати… повинні застосувати свій потужний психологічний вплив на Росію, — зазначає Томас Грем. — Неможливо недооцінити роль США — і особисто Трампа — у визнанні Росії великою державою та Путіна - світовим лідером".

Китайський козир

"Джокер" у цій партії — Китай. Президент Сі Цзіньпін — один з небагатьох світових лідерів, до кого Путін справді прислухається.

Раніше, коли Сі попередив Москву про неприпустимість загроз застосування ядерної зброї, Кремль швидко відреагував.

Військова машина Росії також сильно залежить від поставок із Китаю — електроніки, обладнання та інших товарів подвійного призначення, які можна використовувати як у цивільних, так і в військових цілях.

Якщо Пекін вирішить, що продовження війни суперечить його інтересам, він зможе серйозно вплинути на рішення Кремля.

Наразі США не роблять жодних спроб змусити Китай тиснути на Москву. Питання лише в тому, чи готовий Сі діяти самостійно.

Зараз Китай, здається, задоволений тим, що США зосереджені на інших викликах, трансатлантичні союзники роз'єднані, а решта світу сприймає Пекін як джерело стабільності.

Втім, якщо російське вторгнення в Україну посилиться, світові ринки можуть зазнати серйозних потрясінь, а США — запровадити вторинні санкції проти Китаю за закупівлю дешевих російських енергоносіїв. У такому разі позиція Пекіна може змінитися.

Зараз Путін вважає себе у виграші. Чим довше триває війна, тим нижчим, на думку аналітиків, стає моральний дух України, тим глибшими — розбіжності серед її союзників і тим більше територій Росія може захопити.

"Або ми звільняємо ці території силою, або українські війська залишають їх", — заявив Путін минулого тижня.

"Ніщо не змінить його позиції, — каже Фіона Гілл. — Хіба що він сам піде з політичної сцени. Зараз Путін робить ставку на те, що час працюватиме на його користь".