“Стометрівка крові” і "Пекло на землі". Розповідаємо моторошні деталі про загибель азовців в Оленівці

“Начальник Оленівської колонії “Хазяїн” стояв, дивився, як ми стікали кров’ю, пив каву й посміхався. Ніколи не забуду цю посмішку”, - розповідає азовець Арсен Дмитрик, що був старшим бараку в Оленівській тюрмі, де сталися вибухи 29 липня 2022 року.

Росія, українські прокурори, міжнародні експерти та ООН озвучили свої версії, звідки саме могли бути “прильоти”. Є також надія, що правосуддя в цій справі можливе навіть без доступу до тюрми.

Обережно, деякі фото та опис подій можуть вас засмутити.

“Я заснув. Прокинувся від вибуху за територією ангара. Був яскравий спалах. Це було не дивно, тому що війська РФ мали дуже багато вогневих позицій біля самої Оленівки: і “Градів”, і артилерію 152-мм калібру. Я ще встав і перевірив, чи всі хлопці цілі. Все було добре”.

“Наступний раз я уже прокинувся від того, що мені було жарко і я почав втрачати багато крові. В мене були уламкові поранення всього тіла. На мене падала мінвата, що горіла. Я зістрибнув з ліжка. Ми почали витягувати побратима під самий вихід, потім ще одного, який виявляв ознаки життя. Ти - в крові, він – у крові. А дехто такий обгорілий, що ти береш за руку його – і сам гориш. Я втрачав свідомість. І мене теж витягли на вулицю”.

Так Арсен Дмитрик з позивним “Лемко” розповідає в інтерв’ю ВВС Україна про свої перші хвилини після вибухів. Це сталося близько 11-ої години вечора 28 липня 2022 року в бараку Оленівської тюрми, де Росія тримала в полоні захисників “Азовсталі”. Туди їх відправили після виходу із заводу 16-17 травня 2022 року.

У нашвидкоруч приготовленому для полонених промисловому ангарі за два дні до нападу розмістили 198 азовців. Внаслідок вибухів, що сталися в ангарі в ніч проти 29 липня 2022 року, загинули щонайменше 54 військовополонених, понад 100 отримали поранення.

Рік тому ВВС розслідувала, що могло статися в Оленівській тюрмі. Експерти, свідчення експолонених та інформація з відкритих джерел заперечили російську версію подій. РФ стверджує, що Україна нібито сама вдарила по своїх полонених з допомогою HIMARS. Зробила це, мовляв, для того, щоб ті не свідчили про свої злочини проти цивільних, скоєні за наказом президента Зеленського.

Російську версію також потім заперечив спеціальний звіт ООН.

За час, що минув відтоді, з полону вийшли свідки подій у в'язниці. Якщо охарактеризувати те, що вони описують, одним словом, то це було “пекло на землі”.

ВВС ознайомилася з їхніми детальними свідченнями. Їх зібрала й записала Медійна ініціатива з прав людини (МІПЛ). Вони будуть долучені до справи України проти Росії в Європейському суді з прав людини.

Одним з ключових епізодів, крім самих вибухів, є те, як поранених залишили стікати кров’ю та помирати на асфальті. Без медичної допомоги з боку адміністрації колонії чи медиків швидкої.

Крім того, за понад рік, що минув, відкрилися нові факти про те, хто саме з вищого керівництва Росії домовлявся про вихід з “Азовсталі” й подальший полон. Це російські генерали ГРУ Володимир Алєксєєв та Олександр Зорін. А це важливі обставини, що передували злочину.

За цей час також звузилося коло гіпотез щодо того, з якої зброї і як могли обстріляти барак.

Спираючись на це, ВВС поспілкувалася з п’ятьма правниками та експертами з розслідування міжнародних злочинів. Жоден із них не вважає, що справа Оленівки без доступу до колонії “це глухий кут”.

Вибухи й прильоти: яка зброя і звідки “летіло”

Вранці 29 липня до вигорілого ангара з тілами загиблих військовополонених привели одного з азовців з іншого бараку. Він мав упізнавати своїх побратимів.

В епіцентрі вибуху він знайшов лише один зігнутий уламок, що міг бути частиною артилерійського снаряда, як він розповів в інтерв’ю МІПЛ. Зате побачив, як з мішка представники колонії діставали й акуратно розкладали інші уламки. Їх згодом презентували журналістам як фрагменти ракети HIMARS.

Пошкодження будівлі свідчили про те, що вибух відбувся біля центрального входу в барак. Біля нього була прибудова. Це можна розгледіти також на фото пошкодженого та обгорілого ангара. Влучання було на стику цієї прибудови й бараку. Саме там загинуло найбільше азовців.

“Звичайно, російські спецслужби зробили все можливе, щоб на цьому місці нічого не можна було знайти для встановлення обставин злочину. Всі залишки слідів злочину вони прибрали, всі вирви засипали. Але я вважаю, що все ж таки кваліфіковані спеціалісти за допомогою певного обладнання зможуть знайти певні докази й сліди, хоч скільки часу мине”, - визнав в інтерв’ю ВВС Тарас Семків, заступник начальника департаменту злочинів, вчинених під час війни, Офісу генпрокурора України.

На місці вибухів залишаються якісь речовини, мікрочастини, невеликі об’єкти, які не завжди вдається знищити, щоб приховати злочин.

Це могла бути також комбінована атака: був вибух ізсередини й швидке загоряння, а також один чи два прильоти артилерійського снаряда. Так як багато хто спав чи був у шоковому стані, свідчення щодо часу загоряння та кількості “прильотів” різняться.

Арсен Дмитрик, приміром, чітко чув один голосний вибух за межами ангара, що передував атаці на сам барак.

“Прильоти” по ангару давали Росії підстави звинуватити в обстрілі Україну. Від колонії до лінії фронту тоді було близько 14 км.

“Експерти під час досудового розслідування схиляються більше до того, що це був вибух ізсередини і був використаний термобаричний боєприпас. Саме тому йшлося спочатку про гранатомет “Шмель”. Але таких остаточних та категоричних висновків немає”, - пояснює Тарас Семків.

Радянський гранатомет “Шмель” або його потужніша російська модифікація "Рись" - це однотактна термобарична зброя. Окрім таких гранатометів, є ще двотактна термобарична зброя. Її вибухом можна керувати дистанційно.

“Загорілося все дуже швидко. Вогню було багато. Розповідають, що так загорілося, бо там було масло, мінвата. В мене достатньо досвіду в артилерії, щоб казати про те, що важко так швидко спалити подібний будинок”, - розповідає експолонений Арсен Дмитрик.

За травмами людей, які були в приміщенні, судмедексперти можуть встановити, чи був це постріл з вогнемета, чи підрив його боєприпасу, чи об’ємний підрив зсередини.

“З 43 тіл, повернутих Україні, вилучені металеві уламки. За результатами експертизи наразі не встановлено, що ці осколки є частиною саме якогось боєприпасу. Це узгоджується з висновками про можливе застосування термобаричної зброї”, - зауважує Тарас Семків.

Українське слідство залучило іноземних експертів для вивчення їхнього хімічного вмісту та походження. Це можуть бути частини металевих предметів, які були в бараку й розлетілися під час вибуху.

“Донецькі судмедексперти добре “над ними попрацювали”, - зауважує Костянтин Кожекін, офіцер з роботи з особовим складом “Азову”, що також був в полоні в Оленівці, але в іншому бараку. Він припускає, що вони могли усунути з тіл осколки від зброї.

Особливу вагу в цій історії має звіт управління Верховного комісара ООН з прав людини від 4 жовтня 2023 року.

По-перше, в ньому його експерти чітко вказали: по Оленівській колонії точно вдарив не HIMARS. Навіть одна ракета цієї далекобійної артустановки спричинила б пошкодження та руйнування “значно більшого масштабу й важчі”, ніж те, що всі побачили на фото та відео з Оленівки. Стан стін, стелі, даху, вікон, вирва від снаряда та радіус пошкоджень - це все не відповідає тому, як виглядають наслідки удару з HIMARS.

По-друге, вони звернули увагу на те, що вже опівдні 29 липня Слідчий комітет РФ відкрив провадження щодо обстрілу колонії з українського HIMARS. За такий короткий час з моменту вибухів провести аналіз та зібрати свідчення неможливо, наголосили в ООН.

По-третє, там визнали, що по колонії вдарив артилерійський снаряд, що летів “зі сходу на захід”. Українські війська були західніше колонії.

У офісі Генпрокурора вважають, що приліт стався з боку Донецька-Шахтарська. “Це якщо розкласти на місцевості. Але поки що передчасно робити висновки, яку саме зброю використали”, - озвучує версію українського слідства Тарас Семків.

Для такого прицільного удару по ангару мав би бути використаний снаряд, який влучає з першого пострілу й призводить до концентрованих руйнувань. Саме такі можна побачити на фото й відео обстріляної колонії, на що звертали увагу експерти з озброєнь, опитані ВВС в серпні 2022 року.

В арсеналі російської армії є артилерійські снаряди, які відповідають цим характеристикам, - “Краснополь” 152 мм калібру. Ціль для них можуть підсвітити лазером із землі чи з дрона.

І хоч експерти розглядають версію “Краснополя”, проте офіційно для неї бракує доказів.

Окремо від питання про боєприпаси розслідується те, як поранені азовці стікали кров’ю на асфальті без медичної допомоги.

Без допомоги: як азовці стікали кров’ю

Арсен Дмитрик розповів, що між 11 годиною вечора 28 липня та п’ятою-шостою годинами ранку 29 липня поранені азовці залишались в колонії. Тобто це час між вибухами й пожежею в ангарі й початком евакуації поранених з Оленівки. Весь цей час адміністрація колонії не надавала їм медичної допомоги, твердить свідок.

Ненадання медичної допомоги можна прирівняти до катувань, наголошує Олександра Матвійчук, керівниця Центру громадянських свобод.

Пораненим азовцям, які могли ходити, вдалося розірвати колючу сітку навколо ангару й через дірку в стіні виносити поранених та загиблих.

“Охоронці стріляли з автоматів у повітря з криками “Стояти!” Нам сказали: “Всі на асфальт!” Години півтори ми сиділи на асфальті так званої стометрівки (алея, що веде до ангара – Ред.). Ніхто не надавав нам медичної допомоги. Ми просили, щоб нам дали хоч чимось перемотати рани. Про турнікети навіть не йшлося. Вони кинули якусь одну ковдру – і все. Ми рвали на собі футболки, щоб якось зупинити ними кровотечі. Хлопці вмирали від того, що втрачали кров. За півтори години прийшли на допомогу наші медики, полонені з інших бараків. В них було дуже мало перев’язочних матеріалів”, - розповідає Арсен Дмитрик.

Вони просили про допомогу в старшого охорони та помічника начальника колонії. Написали зеленкою на поранених цифри: один, два, три. Тобто кого потрібно евакуювати в першу чергу, кого в другу, кого в третю. В цей час поранені далі стікали кров’ю. Перша евакуація почалася о п’ятій-шостій ранку.

“Списки на черговість евакуації ми подавали представнику “народної самооборони Донеччини”. Він ішов у приміщення адміністрації з ними. Повертався й нам передавали ноші. Ми, поранені, самі їх брали й несли бійця в КАМАЗ. Але перед цим вони ще перевіряли особи поранених бійців. Обличчя в усіх були обпечені або в крові. Я їм казав, що хай би зробили це в лікарні, бо люди стікали кров’ю. У мене, приміром, усе лице було в запеченій крові. Отакою довгою процедурою вони відправляли понад 100 поранених”, - пригадує азовець.

До ранку асфальтовану стометрівку, що вела до ангара, залила людська кров. Близько 11-ої години 29 липня в колонію привезли журналістів. Ця алея була звичною, протореною дорогою до ангара. На відео та фото з Оленівки практично немає кадрів крові й розкиданих повсюди закривавлених ганчірок. Втім, принаймні один такий кадр є у відео прокремлівської пропаганди.

Кров та саморобні перев’язки могли або прибрати до прибуття більшості медіа, або провести їхніх представників іншим шляхом. Якщо цю “стометрівку крові” не прибрали чи не оминули, то журналісти мали б іти просто по крові.

“Там було дуже багато крові на асфальті. Азовці стікали кровʼю годинами, лежачи на ньому, бо їм не надавали медичної допомоги. В журналістів виникло б питання, що там насправді відбувалося, якби там залишили так багато крові до їхнього приїзду”, - зауважує Костянтин Кожекін.

До лікарні важкопоранених азовців повезли не швидкими, а КАМАЗами. Дорогою померли ще кілька військових.

“Везли нас, як ту скотину. Ходячих і неходячих уперемішку. Ми лежали один на одному. Кричали до водія, щоб не гнав, їхав тихіше. Таке враження, що він навмисно тиснув на газ. Нас підкидало на ямах. Ми коли приїхали в лікарню, кричали: “У нас в КАМАЗі хлопець помирає!” Він уже майже доходив. Мені сказали на це: “Закрий є...ло”. Біля лікарні КАМАЗи чекали ще пів години”, - каже Арсен.

Його свідчення узгоджуються з тим, що розповіли МІПЛ інші поранені азовці, які пережили ту ніч в Оленівці та евакуацію до лікарні.

“Гарантії небезпеки”: як порушили Женевські конвенції

Те, що сталося в Оленівці, виділяється не лише масштабом злочину, на чому раніше наголошувала ООН. Є й інші причини, про які зазвичай не згадують: конкретно цим полоненим надавали гарантії безпеки при виході з “Азовсталі”. Й до цього були залучені топ-посередники, як-от: ООН та Червоний Хрест.

Володимир Зеленський домовлявся про допомогу також із лідерами Туреччини, Франції, Швейцарії та Ізраїлю. Про це він сказав у своєму інтерв’ю ведучим телемарафону в травні 2022 року після виходу військових у полон.

“Далі все залежить від того, що брали на себе ООН, Червоний Хрест, РФ. Що вони всі (українські військові - Ред.) будуть у безпеці й будуть очікувати того чи іншого формату обміну", - наголосив президент.

Місяць тому ВВС звернулася із запитом до Офісу президента щодо подробиць тих домовленостей. Адже вони мають значення й для розслідування Оленівської трагедії. На момент виходу матеріалу відповіді ми не отримали.

У переговорах щодо виходу з “Азовсталі”, де мали домовитися про гарантії безпеки, Україну представляли командир бригади Денис Прокопенко (“Редіс”), заступник начальника ГУР Міноборони Дмитро Усов та народний депутат Олександр Ковальов.

Від імені РФ переговори вели російські генерали ГРУ Володимир Алєксєєв та Олександр Зорін. Їх можна бачити на відео з “Азовсталі”, знятому в травні 2022 року.

ВВС запитала в ГУР та Координаційного штабу щодо військовополонених, що саме малося на увазі під гарантіями безпеки захисникам Маріуполя при виході з "Азовсталі".

“Насамперед ідеться про зобов’язання неухильного виконання Женевських конвенцій і міжнародного гуманітарного права під наглядом Міжнародного комітету Червоного Хреста. На превеликий жаль, змушені констатувати, що держава-агресор у багатьох випадках їх порушила”, - відповів Андрій Юсов, представник ГУР Міноборони.

За цими конвенціями, Росія зобов’язана не лише зберегти життя, але й надавати військовополоненим медичну допомогу, захистити від катувань, забезпечити достатньо їжею. Взяття в полон військових медиків - це також порушення міжнародного права.

“Росія мала це зробити, незалежно від російських генералів, кому б ті не дали гарантії при виході українських військових з “Азовсталі”, - наголошує прокурор Тарас Семків.

І додає, що якщо якихось російських генералів, причетних до воєнних злочинів, не вдасться притягнути до відповідальності в міжнародному трибуналі чи в міжнародних судах, Україна робитиме це в національному суді.

Так, у Міжнародному кримінальному суді передбачена командна відповідальність, коли певний військовий керівник притягується до неї за те, що він не зупинив своїх підлеглих від злочину.

Крім того, в Оленівській колонії, крім її адміністрації з так званої “ДНР”, постійно були присутні офіцери ФСБ та ГРУ.

В умовах окупації справжні винуватці намагаються “розмити” свою відповідальність за воєнні злочини. Для цього використовують поплічників із місцевого населення, як пояснюють розслідувачі воєнних злочинів.

Крім того, справа полонених з “Азовсталі” могла перейти з ГРУ до ФСБ. А остання, як спецслужба, мовляв, гарантій азовцям не давала.

Отже, хто за це відповідатиме?

Відповідальність: чи можливе правосуддя

Нині Україна розслідує напад на Оленівську тюрму як воєнний злочин, що полягав у жорстокому поводженні з військовополоненими та їхньому умисному вбивстві.

Міжнародного кримінального розслідування наразі немає. Комісію ООН, яка мала розслідувати цю справу, закрили через п’ять місяців після її створення. Вона не зробила жодних публічних висновків.

Втім, події в Оленівці можна розглядати як епізод значно більшої історії - це захоплення Росією Маріуполя та розправа над його захисниками.

“Можна говорити, що це була не просто окрема трагедія Оленівки, а все починалося ще в Маріуполі. Там Росія непропорційно застосовувала силу. З усіх випадків використання військових літаків у війні близько половини їхніх бойових вильотів були саме по цьому місту. Після того над азовцями хотіли влаштувати “суд” у клітках, але відмовилися від цього через реакцію світу. Проте сталася Оленівка” - наголошує Андрій Яковлєв, адвокат, керуючий партнер АО “Амбрела” та експерт МІПЛ.

За оцінкою юриста, саме в такому широкому контексті варто ставити питання, чи відповість вище політичне та військове керівництво Росії за Оленівку. Теоретично така справа може розглядатися в МКС. “Настільки якісних доказів, які б могли лягти в основу судового рішення, поки що немає”, - визнає він.

Доступ до колонії є критично важливим для збору доказів, які МКС погодився б розглядати, переконана Таліта Даєс, старша дослідниця Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House. Вона має досвід роботи в секретаріаті МКС.

Але наводить як приклад справу МКС щодо знищення культурної спадщини в місті Тімбукту в Малі. У цьому звинуватили Ахмада Аль Факі Аль Махді, очільника збройного угруповання Ансар Дайн. Весь кейс побудували на основі відкритих джерел: супутникових знімків, фотографій, постів у соцмережах.

“Будь-які представники окупаційної влади чи ГРУ, ФСБ, очевидно, не діяли самостійно. Простежується узгодженість їхніх дій між собою. Там постійно були присутні представники спецслужб РФ”, - відзначає Тарас Семків.

За даними офісу Генпрокурора, цими місцями керували куратори з РФ. А створювали їх на основі рішень і документів вищого військового та політичного керівництва РФ, яке добре знало про ці плани.

За час з липня 2022 року до листопада 2023 року українське слідство не оголошувало підозр у справі щодо подій в Оленівці.

Начальнику дисциплінарного ізолятора Оленівської тюрми на прізвисько “Кірюша” Україна оголосила підозру за катування військовополонених у рамках іншого кримінального провадження. Воно стосується жорстокого поводження з українськими військовими в полоні.

Тим часом родини азовців, що постраждали в Оленівці, об’єдналися в громадську організацію “Спільнота родин Оленівки”. Анна Лобова є однією з її представниць. Її чоловік Олег, захисник Маріуполя, після вибуху в Оленівці опинився і в списках загиблих, і в списках поранених.

Але в грудні 2022 року вона дізналася від звільненого з полону військовослужбовця, що той бачив її чоловіка в донецькій лікарні. Російські медіа також поширили відео, на якому Анна впізнала свого чоловіка. Це все, що їй про нього відомо.

Анна нагадує, що існує ще один міжнародний механізм для збору доказів - це незалежна міжнародна комісія ООН. Вона аналізує докази воєнних злочинів та порушень прав людини в Україні під час війни.

Представники “Спільноти родин Оленівки” разом з Координаційним штабом щодо військовополонених їздили на Генасамблею ООН у вересні цього року, аби переконати цю комісію розслідувати Оленівку.

“Чекаємо на їхні подальші дії”, - підсумовує Анна Лобова надії родин поранених в Оленівці азовців.

У російському полоні залишаються понад 700 азовців. Загалом Росія утримує у полоні 3574 українських військових. Такі дані наводить міністерство реінтеграції України.

У підготовці матеріалу брала участь Ганна Циба.