Божевільний план підірвати ядерну бомбу на Місяці. Хто і для чого його розробив

Момент, коли астронавт Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця в 1969 році, є одним із найбільш пам’ятних в історії.

Але що було б, якби Місяць, на який ступив Армстронг, був порізаний величезними кратерами та отруєний наслідками ядерного бомбардування?

"Вивчення місячних дослідницьких польотів, том 1" – назва цієї наукової статті виглядає бюрократично та миролюбно. На неї легко не звернути уваги. І в цьому, напевно, й був задум.

Однак погляньте на обкладинку - і ситуація одразу міняється.

У центрі - щит із зображенням атома, ядерної бомби та грибоподібної хмари – емблема Центру спеціального озброєння ВПС на авіабазі Кертленд, штат Нью-Мексико, який відіграв ключову роль у розробці та випробуванні ядерної зброї.

Вказано ім’я автора: Л. Райфель, або Леонард Райфель, один із провідних американських фізиків-ядерників. Він працював з Енріко Фермі, творцем першого ядерного реактора, якого називають "архітектором ядерної бомби".

Проєкт A119 був надсекретною пропозицією підірвати водневу бомбу на Місяці. Водневі бомби були набагато більш руйнівними, ніж атомна, скинута на Хіросіму в 1945 році, і на той час вони були останньою розробкою у сфері зброї.

На прохання старших офіцерів ВПС "прискорити" проєкт Райфель у період з травня 1958 по січень 1959 року підготував багато звітів про можливість здійснення цього плану.

Цікаво, що одним із вчених, який допомагав із розробкою цієї жахливої схеми, був американський астрофізик та популяризатор науки Карл Саган. Насправді про саме існування проєкту стало відомо лише в 1990-х роках, коли Саган згадав про нього під час подачі резюме до елітного університету.

Хоча проєкт A119 міг би допомогти відповісти на деякі базові наукові питання про Місяць, основною його метою була демонстрація сили.

Бомба мала вибухнути на так званому Термінаторі - лінії, що відділяє світлий та темний бік Місяця - і створити яскравий спалах світла, який скрізь - зокрема у Кремлі - можна було б побачити неозброєним оком. Відсутність атмосфери означала, що грибоподібної хмари при цьому не буде.

Існує лише одне переконливе пояснення такого плану – і мотивацією до його здійснення було щось середнє між невпевненістю та відчаєм.

У 1950-х роках не здавалося, що Америка виграє Холодну війну. Серед політиків та суспільства Сполучених Штатів була думка, що Радянський Союз випереджає США за розвитком свого ядерного арсеналу, зокрема за розробкою та кількістю ядерних бомбардувальників і ракет.

У 1952 році США підірвали першу водневу бомбу. Через три роки Радянський Союз шокував Вашингтон, підірвавши власну. У 1957 році вони пішли ще далі й перехопили лідерство у космічних перегонах, запустивши "Спутник-1", перший штучний супутник на орбіті навколо Землі.

Не порадувало американців і те, що "Спутник" запустили на радянській міжконтинентальній балістичній ракеті - хоча й модифікованій - тоді як власна спроба США запустити "штучний місяць" закінчилася величезним вогненним вибухом. Пекло, яке поглинуло їхню ракету Vanguard, зафільмували та показали по всьому світу.

Весь цей час американським школярам показували відомий інформаційний фільм, в якому черепаха Берт учить дітей, що робити у разі ядерної атаки.

Пізніше того ж року американські газети з посиланням на високопоставлене джерело в розвідці повідомили, що "СРСР бомбитиме Місяць водневою зброєю у річницю революції 7 листопада" (The Daily Times, Нью-Філадельфія, штат Огайо), а потім доповнили це повідомленнями про те, що Радянський Союз, можливо, вже планує запустити ядерну ракету по нашому найближчому сусіду.

Як і з іншими чутками часів Холодної війни, їхнє походження важко зрозуміти.

Як не дивно, цей страх також, ймовірно, спонукав Радянський Союз думати далі. Їхній план під кодовою назвою E4 був копією американського, і врешті-решт Радянський Союз відхилив його зі схожих причин – побоювання, що невдалий запуск може призвести до падіння бомби на свою ж землю. Вони описали можливість "дуже небажаного міжнародного інциденту".

Можливо, вони просто зрозуміли, що висадка на Місяць була б більшим досягненням.

Але проєкт А119 міг спрацювати.

У 2000 році Райфель підтвердив, що це "технічно можливо", й що вибух було б видно на Землі.

Втрата незайманого місячного середовища найменше хвилювала ВПС США, попри занепокоєння вчених.

"Проєкт A119 був однією з кількох ідей, які висунули у відповідь на "Спутник", - говорить Алекс Веллерстайн, історик науки та ядерних технологій. - Серед них було збиття "Спутника", що виглядало дуже ворожо. Вони розробляли їх, щоб справити враження на людей".

"Врешті-решт вони створили власний супутник, і на це знадобився деякий час, але вони підійшли до цього серйозно, принаймні до кінця 1950-х років", - додає він.

За його словами, це демонструє мислення американців того часу - конкуренція спонукала їх робити щось вражаюче, а від вражаючого може бути не так далеко до жахливого.

Він не впевнений, що працювати над цим проєктом фізиків-ядерників змусив страх перед антикомуністичним "полюванням на відьом". На його думку, вони мали самі виявити бажання - або принаймні були не проти - це робити.

Можливо, свою роль у цьому також відіграла війна у В’єтнамі.

"Проєкт A119 нагадує мені фрагмент із "Сімпсонів", коли Ліза бачить плакат "Скиньте ядерну бомбу на китів" у Нельсона на стіні, - каже Бледдін Боуен, експерт із міжнародних відносин у космосі. - А він каже: "Ну, треба ж її на щось скинути".

"Це були серйозні дослідження, але вони не отримали серйозного фінансування або уваги, коли вийшли за межі космічної спільноти. Вони були частиною космічної манії кінця 50-х - початку 60-х років, коли ніхто достеменно не знав, який характер матиме космічна ера", - каже він.

"Якщо знову виникне щось схоже на таку місячну істерію, це буде суперечити встановленому міжнародному правопорядку… який підтримує майже кожна держава світу", - додає експерт.

Чи можуть такі плани з’явитися знову - попри міжнародний консенсус?

"Я чув деякі чутки, зокрема про те, що Пентагон розглядає можливість місій Космічних сил США щодо Місяця", - каже Боуен.

Але навіть якщо такі ідеї не знайдуть підтримки у США, це не означає, що вони не можуть стати популярними за кордоном, наприклад, у Китаї.

"Я не здивуюся, якщо зараз у Китаї є спільнота, яка хоче просувати деякі з цих ідей, тому що вони вважають, що Місяць - це круто, і вони працюють в армії", - додає Боуен.

Більшість деталей проєкту A119 досі оповиті таємницею. Багато з них, очевидно, знищені.

Його головний урок, мабуть, полягає в тому, що ми ніколи не повинні оминати увагою дослідницьку статтю з невинною бюрократичною назвою - принаймні не прочитавши її спочатку.