Мільярди під ліжком: як стара валіза розкрила багатство родини, вкрадене нацистами

Усе почалося зі звичайної старої валізи.

2009 рік. У Ентоні Істона помер батько — Пітер. Розбираючи його речі у тісній квартирі в Лімінгтоні, невеликому містечку на півдні Англії, Ентоні натрапив на коричневу шкіряну валізу, заховану під ліжком.

Він відкрив її — і ніби відчинив двері в минуле.

Всередині лежали охайно складені німецькі банкноти, старі фотоальбоми, конверти із записами про події далеких років і свідоцтво про народження.

"Я відчув, ніби до мене простягнулася рука з минулого", — згадує Ентоні.

Батько завжди був стриманим, суворим, подекуди запальним. Про своє дитинство він мовчав, а на запитання про легкий німецький акцент лише відмахувався.

"Я завжди відчував, що в ньому є щось приховане. Якась тінь, що супроводжувала його все життя", — каже Ентоні.

Батько, якого він не знав

Пітер Родерік Істон, який пишався своїм англійським прізвищем, виявився зовсім не тим, ким здавався.

Насправді він народився у довоєнному Берліні під іменем Петер Ганс Рудольф Айснер — спадкоємець однієї з найбагатших єврейських родин Німеччини.

Усе, що зберігалося у валізі, пролило світло на життя батька, про яке Ентоні майже нічого не знав.

Ця знахідка стала початком десятирічного розслідування, яке привело його до історії про втрату, зраду та дивовижний порятунок.

Він дізнався, що його предки володіли промисловою імперією, статки якої сьогодні сягали б мільярдів. А потім прийшли нацисти — і все зникло.

Фотографії з валізи відкривали цілий світ: маєтки з мармуровими сходами, розкішні вітальні, прислуга в уніформі, автомобілі з шоферами.

На одному знімку — маленький Пітер Айснер, усміхнений хлопчик на тлі прапора зі свастикою.

Імперія сталі

Наступна підказка прийшла з картини.

У документах неодноразово згадувалася назва Hahn'sche Werke. За допомогою подруги, яка вільно володіла німецькою, Ентоні з'ясував, що це - компанія, яка належала родині Айснерів.

Невдовзі вони знайшли репродукцію картини художника Ганса Балушека — Eisenwalzwerk ("Прокатний стан", 1910). На ній — палаючий метал і зосереджені робітники біля розпечених машин — символ індустріальної могутності Німеччини початку ХХ століття.

Ця картина колись висіла в домі Генріха Айснера, прадіда Ентоні.

Генріх Айснер, перетворив сімейну справу на промислову імперію: заводи в Німеччині, Польщі, Росії — сталеві труби, машини, контракти з армією.

У Берліні Айснери мешкали у шестиповерховому будинку з мармуровими підлогами, кришталевими люстрами й білим фасадом, що блищав на сонці.

На старих сімейних портретах Генріх — статний чоловік у чорному костюмі; поруч — його дружина Ольга, з діамантовою тіарою на голові й спокійною, впевненою усмішкою.

Коли він помер у 1918 році, усе перейшло до його сина Рудольфа. Він продовжив справу батька і навіть витримав післявоєнні кризи.

Коли прийшли нацисти

У 1930-х над Німеччиною згустилися хмари.

Із записів, знайдених у валізі, Ентоні дізнався, як маленький Пітер чув нічні розмови батьків — шепіт про нові небезпечні закони, страх і загрозу.

Рудольф сподівався вберегти сім'ю, співпрацюючи з режимом — постачаючи сталь армії. Але 1938 року нацисти змусили його продати завод за безцінь концерну Mannesmann.

"Підрахувати, скільки багатств було відібрано у євреїв і якої вони вартості сьогодні, просто неможливо", — пише історик Девід де Йонг, автор книги "Нацистські мільярдери", у якій він простежує, як Третій Рейх привласнював єврейські підприємства.

У 2000 році Mannesmann поглинула корпорація Vodafone, і частина колишньої власності Айснерів опинилася у складі угоди століття — на понад 100 мільярдів доларів.

Угода під примусом

Євреї, які залишали Німеччину, мали віддати державі 92% свого майна — такий був "податок на втечу". Айснери ризикували втратити все.

Тоді з'явився Мартін Хартіг, економіст і давній друг сім'ї. Не єврей, він запропонував "врятувати" їхні активи: тимчасово оформити їх на себе, щоб оминути закони. Айснери йому повірили.

Але Хартіг нічого не повернув. Усі будинки, колекції, картини й меблі залишилися йому.

Пізніше журналісти BBC знайшли копії тих самих договорів у федеральних архівах Німеччини та показали їх трьом незалежним експертам.

Усі троє дійшли одного висновку: це був "вимушений договір" — типовий приклад того, як у нацистській Німеччині євреї втрачали своє майно під прикриттям "законної угоди".

Втеча і порятунок

І все ж, попри втрату багатства, яке їхня родина накопичувала поколіннями, дідусь, бабуся та батько Ентоні змогли втекти.

У 1938 році їм вдалося залишити Німеччину.

Збережені квитки та бірки з валіз допомогли Ентоні відтворити їхній шлях: Чехословаччина, Польща — і нарешті корабель до Англії.

Вони врятувалися. Але більшість родичів були депортовані й загинули в концтаборах.

Рудольф помер 1945 року, провівши війну у британському таборі для інтернованих на острові Мен. Його дружина і син почали нове життя — під англійськими іменами.

Сліди вкраденого

Через багато років Ентоні почав шукати, що стало з вкраденим майном і самим Мартіном Хартігом.

Приватна детективка Яна Славова знайшла документи, картини, описи маєтків.

Картина "Прокатний стан" виявилася у музеї Брехана у Берліні.

Пошуки привели Ентоні та Яну до доньки Хартіга — літньої жінки, що мешкала в затишному будинку. Вона зустріла гостей із чаєм і пирогом, під портретом батька у строгому чорному костюмі.

Жінка запевняла, що її батько був другом родини Айснерів, противником нацистів, допомагав їм утекти й навіть таємно вивозив їхні картини, ховаючи полотна серед одягу.

"Він завжди казав: "Їдьте. Їдьте до Лондона. Тут вам не місце"", — згадувала вона.

Однак не всі в родині Хартігів поділяли її впевненість.

Правнук Мартіна, двадцятирічний тесля Вінсент, зізнався:

"Іноді я думаю — звідки в нас цей дім? І за яких обставин він дістався нашій родині?"

Повернення пам'яті

Юридично Ентоні не може повернути втрачені маєтки — занадто багато часу минуло.

А от із картинами — інша історія: музей Брехана уже повідомив про намір повернути "Прокатний стан" спадкоємцям Генріха Айснера.

Ще одне полотно нещодавно передав Ізраїльський музей у Єрусалимі, третє — досі в розшуку.

"Для мене це не про гроші й не про власність, — каже Ентоні. — Це про людей. Про те, ким вони були і як жили".

Він повернув своїй родині не багатство, а історію. Історію, що знову заговорила.

У серпні 2024 року в його племінниці народився син. Його назвали Каспіан Айснер — на честь того, чиє ім'я колись намагалися стерти з життя.

"Поки живе Каспіан, — каже Ентоні, — живе й ім'я Айснер. І коли хтось спитає, чому в нього таке незвичне ім'я, у нас буде історія, яку варто розповісти".