Зустріч Алієва та Пашиняна у США: як Трамп перехопив у Путіна ініціативу

Зустріч Ільхама Алієва та Нікола Пашиняна у п'ятницю у Вашингтоні дозволяє зробити щонайменше один важливий висновок: Росія хотіла бути єдиним арбітром у конфлікті між Вірменією та Азербайджаном довкола Нагірного Карабаху, але вторгнення в Україну підірвало позиції Москви в регіоні, і тепер лідери обох країн хочуть бачити на її місці Америку.

І президент Азербайджану, і вірменський прем'єр-міністр не змогли домогтися зустрічі з Дональдом Трампом під час його першого президентського терміну. Південний Кавказ не став пріоритетом і для його другої адміністрації, яка мала амбітніші завдання — примирити Росію з Україною та зупинити війну в Газі.

І лише коли основні миротворчі плани Трампа не дали плодів, він звернув увагу на вірменсько-азербайджанський конфлікт, де бойові дії давно закінчилися і навіть текст мирного договору вже складений та узгоджений — залишилося лише підписати.

У четвер Трамп заявив, що з нетерпінням чекає на візит до Вашингтона президентів Азербайджану та Вірменії для участі в "історичному мирному саміті".

"Ці дві країни багато років воюють, що призвело до загибелі тисяч людей. Багато лідерів безуспішно намагалися зупинити цю війну, і лише "ТРАМПУ" це вдалося. Моя адміністрація підтримувала зв'язок з обома сторонами протягом значного часу", - написав президент США у своїй соцмережі.

Проте, крім символічної заяви про витіснення Росії з планів повоєнного устрою, практична користь зустрічі у Вашингтоні не очевидна. Алієв, як і раніше, наполягає на зміні конституції Вірменії перед підписанням мирного договору.

У деяких ЗМІ з'явилася інформація, що сторони досягли компромісу щодо відкриття дороги між Азербайджаном та його ексклавом, Нахічеванською Автономною Республікою — і замість "Зангезурського коридору" дорога залишиться під контролем Вірменії, але нею керуватиме американська компанія.

У п'ятницю у Вашингтоні очікується лише підписання спільної заяви про прагнення укласти мир. І Алієв, і Пашинян уже багато разів говорили про таке прагнення — і деякі експерти побоюються, що активна інтервенція США в мирний процес, з якого зовсім недавно були виключені посередники, може лише нашкодити.

Літо суверенітету

Республіканці називають зустріч у Вашингтоні продуктом миротворчого генія Трампа, але насправді за нею стоїть розлад Баку з Москвою.

Загибель двох азербайджанців від рук російських правоохоронців на початку липня призвела до найбільшого дипломатичного загострення між країнами, які формально є союзниками.

"Демарш" Баку, як його назвали в Кремлі, став для російської влади повною несподіванкою, і вона досі не знайшла, що на це відповісти.

Натомість він став гарною новиною для іншого номінального союзника РФ, Вірменії, де посередницька роль Росії сприймалася як гра на боці Азербайджану. Паралельно вірменська влада заарештувала двох єпископів Вірменської церкви та кількох лідерів опозиції, звинувативши їх у спробі перевороту. Оточення Пашиняна натякає, що за змовниками стояла Москва.

Але окремі процеси — смерть азербайджанців у Росії, арешти опозиціонерів у Вірменії — лише винесли на поверхню невдоволення та недовіру, що накопичувалися роками. Попри всі відмінності між ними, еліти в обох країнах Південного Кавказу однаково тяжіли до покровительського ставлення Москви.

Повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році загострило це почуття і нагадало їм про власну історію русифікації останніх століть, про придушення національних рухів і про роль СРСР і РФ у карабаському конфлікті, яку кожна зі сторін вважає деструктивною і негативною. У Єревані вважають, що залежність від Москви привела їхню країну на межу катастрофи, і ставлять собі за мету відновлення суверенітету. У Баку хочуть, щоб Росія усвідомила: Азербайджан став регіональною державою з найсильнішою армією на Південному Кавказі і більше не є однією з країн "близького зарубіжжя".

Кульмінацією зближення на ґрунті віддалення від Москви став саміт Алієва і Пашиняна в Абу-Дабі — перша в історії їхня зустріч без посередників і не на полях інших заходів. Вона стала результатом роботи делегацій з обох сторін, які місяцями обговорювали спірні питання в двосторонньому форматі безпосередньо. На зустрічі були присутні радники та дипломати, які перебували в постійному контакті, і вона дозволила їм вільно обговорити широкий спектр питань. Головна цінність такої зустрічі — що кожна сторона дізнається реальні позиції іншої, а не додумує їх, говорили джерела, близькі до обох делегацій.

Напередодні зустрічі тон близьких до влади азербайджанських ЗМІ на адресу Вірменії став помітно шанобливішим: погрози та ультиматуми раптово змінилися закликами перегорнути сторінку історії та укласти мир. Цей тон зберігся і після саміту, а вірменські політики перестали попереджати про ризик нової військової ескалації з боку сусіда.

Але історична зустріч також показала, що одного роздратування колишньою метрополією недостатньо, щоб подолати десятиліття ворожнечі та ненависті. Азербайджан продовжує наполягати на зміні конституції Вірменії як передумові підписання мирного договору. Це означає необхідність референдуму з непередбачуваним результатом і відкладає укладення миру як мінімум до літа 2026 року.

Немає швидкого вирішення і суперечки про контроль над залізницею між основною територією Азербайджану та Нахічеванню, його ексклавом. Алієв наполягає на коридорі без митних перевірок. Пашинян відкидає цей план як такий, що порушує суверенітет Вірменії. Як компромісний варіант обговорюється аутсорсинг митних перевірок західній компанії — таким чином, азербайджанцям не доведеться мати справу з вірменськими прикордонниками, але Вірменія матиме контроль над вантажами, що проходять її територією.

На цю роль претендувала швейцарська компанія, і її представники прилітали до Баку і Єревана на переговори, розповіли BBC джерела, близькі до влади обох країн. Але пропозиції швейцарців не влаштували обидві сторони і були відхилені.

Ще в липні здавалося, що цю роль може зіграти Америка, але після передчасного витоку інформації та необережних коментарів призначенців Трампа вірменська влада назвала пропозицію США неприйнятною для себе.

Напередодні зустрічі у Вашингтоні нові статті з анонімними джерелами стверджують, що США змогли запропонувати формулу, яка влаштовує всіх, але до офіційного схвалення плану з обох сторін ризик зриву цих планів залишається високим.

За два роки прямого двостороннього діалогу сторони домоглися більшого зближення позицій, ніж змогли великі держави за тридцять років, що вони намагалися їх примирити, пишуть регіональні експерти Філіп Гамагелян і Заур Ширієв у статті, що вийшла перед самітом у Вашингтоні.

"У Баку і Єревані спостерігався реальний рух у напрямку встановлення відносин між суверенними державами — довгоочікуваний розрив з колоніальною залежністю", — нагадують вони і попереджають: вступ у процес третього гравця в особі світової наддержави ризикує підірвати цю динаміку.

Нобелівські амбіції Трампа

В історії Америки не було такого президента-миротворця, як Дональд Трамп — він уже примирив Демократичну Республіку Конго з Руандою, Таїланд з Камбоджею, а Пакистан з Індією, заявив конгресмен-республіканець Джо Вілсон у понеділок.

"Наступні — Азербайджан та Вірменія. Він заслуговує на Нобелівську премію миру!!!" — додав конгресмен.

"Головний миротворець!" — відгукнувся акаунт фракції республіканців у Конгресі.

Єреван робив ставку саме на амбіцію Трампа отримати Нобелівську премію із самого початку його другого терміну, розповідав навесні високопоставлений вірменський дипломат, коментуючи ситуацію на умовах анонімності. Тоді вірменсько-азербайджанський мирний процес вкотре зайшов у глухий кут, і було вирішено спробувати залучити до нього Америку, щоб зрушити справу з мертвої точки.

При цьому вірменська дипломатія усвідомлювала, що американського лідера Південний Кавказ не цікавить — але коректно передбачала, що він не зможе швидко зупинити війни в Україні та в Газі, і в цьому випадку може стати в пригоді інший привід оголосити себе видатним миротворцем.

В Азербайджані питання про роль США мало більш суперечливий вигляд. Баку домігся своєї давньої мети — з переговорів із Вірменією виключили всіх посередників і вони стали виключно двосторонніми. Запрошувати Трампа в арбітри суперечило б цій найважливішій умові. Але водночас у Баку хотіли б побудувати тісніші відносини з Вашингтоном і розуміли, що нобелівські амбіції Трампа і контекст мирного процесу з Вірменією — найкращий шанс заручитися зустріччю з ним.

З огляду на те, що найбільший апетит адміністрація Трампа має саме до бізнесу й угод, обидві сторони вступили в переговори про те, щоб вантажі через територію Вірменії перевіряла американська приватна компанія. Але ці плани потрапили в ЗМІ на ранньому етапі обговорення, коли вони не були детально опрацьовані й сторони не встигли домовитися про формулу, яка влаштує всіх.

Ще більше шкоди завдав коментар Томаса Баррака, посла США в Туреччині та спецпосланця по Сирії. У середині липня він заявив, що Америка може взяти дорогу до Нахічеваня під свій контроль на умовах 100-річної оренди цієї ділянки вірменської території.

Баррак — фінансист і бізнесмен без досвіду дипломатичної служби — назвав розбіжності між Вірменією та Азербайджаном "племінними" і натякнув, що вважає їх менш розвиненими суспільствами.

За кілька днів уже сам Трамп сказав, що з його допомогою Азербайджан і Вірменія наблизилися до мирного договору. Але коментар Баррака засмутив вірменську владу, яка заявила, що не обговорює оренду землі й не розглядає проєкти, що порушують суверенітет їхньої країни. Вірменський закон дозволяє таку оренду тільки під сільське господарство.

Через відсутність інтересу до деталей і необхідного дипломатичного досвіду, а також бажання швидше оголосити про успіхи, Америка зрештою може нашкодити, а не допомогти переговорам про транспортний коридор до Нахічеваня, вважає джерело, яке добре розуміє логіку дій азербайджанського уряду. Воно описало в розмові з BBC песимістичний сценарій, у якому потенційно прийнятна для обох сторін ідея про митні перевірки приватної компанії може бути відхилена через фіаско з американською участю.

"Будь-яке відновлення участі Заходу навряд чи буде подарунком; найімовірніше, це буде спроба замінити вплив Москви впливом Вашингтона, що загрожує зворотною реакцією, нестабільністю і, зрештою, відступом", — пишуть Ширієв і Гамагелян.