“Ми або воюємо, або граємося в хлопчика-дівчинку”. Як це – бути жінкою в ССО

“Мені всі казали: це неможливо. Жінок у Сили спеціальних операцій не беруть. Але я знаю, що неможливого немає”, – розповідає Катерина (ім’я змінено), військова третього полку про свій вступ до ССО.

З Катериною ми познайомилися на злеті ветеранок Жіночого українського руху. Вона сиділа поруч, в цивільному одязі. Ніщо в її зовнішності чи поведінці не видавало військову.

Під час однієї з дискусій Катерина підвелася з місця і закликала жінок наважуватися і ламати стереотипи в армії. Її голос був м'яким, але впевненим.

Мама й аналітикиня в цивільному житті, на час війни вона обрала для себе професію військової третього полку Сил спецоперацій.

“Хотілося служити з найкращими, а такими для мене були ССО”, – розповіла вона мені через кілька тижнів під час інтерв’ю.

Як повідомляє Міноборони, близько 70 тисяч жінок наразі служать у ЗСУ, з них чотири тисячі – безпосередньо на лінії зіткнення.

Досвідом служби в елітних силах та викликами, з якими там стикається жінка, Катерина поділилася з BBC Україна.

Повну версію розмови можна подивитися тут.

Вступ до ССО

Відбір до Сил спеціальних операцій проходить лише 10% охочих. Нормативи для вступу жінок і чоловіків різні, але фізичну і моральну витривалість перевіряють в усіх.

З 2014 року Катерина служила в АТО, а з початком повномасштабного вторгнення – в теробороні. Але до вступу в ССО слід було готуватися заново.

“Якщо порівнювати з нормами для вступу в ССО, фізична форма моя була нікудишня”, – зізнається Катерина.

Вона займалася щодня – попри проблеми зі здоров’ям після АТО: “Я знала, що навіть якщо не потраплю в бойовий загін, то хоча б для себе зроблю крок у фізичній підготовці”.

Згідно з нормативами, для жінок треба відтиснутися хоча б 21 раз, щонайменше 30 раз підняти торс (прес) і пробігти стометрівку за 16 секунд.

“Найважчою для мене була стометрівка, – каже Катерина. – Це було літо. Мені взагалі влітку важко”.

Жінка тренувалася, і постійно нагадувала про себе командуванню, запитувала, чи не з’явилася вакантна посада.

Чергове “ні” у слухавці сприймала як привід займатися далі. Але день, коли її запросили на випробування, таки настав.

Катерина мобілізувалася півтора року тому, а два місяці тому підписала п'ятирічний контракт із силами ССО.

Фемінізм і фемінітиви

“Наше командування – феміністи. Тому що вони за рівні права чоловіків і жінок”, – заявляє Катерина про ССО.

У своєму підрозділі вона – єдина жінка, але жінки служать також в інших підрозділах Сил спецоперацій.

“Більшість жінок у нас все-таки медики. Але ті жінки, які ходять на завдання, виконують таку ж роботу, що й хлопці”, – каже вона.

Саме слово “фемінізм” Катерина вважає тригерним для українського суспільства.

“Тільки ти говориш, що ти феміністка – все, відразу вважають, що ти проти всіх чоловіків, що ти там будеш ходити десь біля пам'ятника оголювати свої груди... У нас надзвичайно спотворені ці поняття”.

До фемінітивів Катерина ставиться позитивно, але у військовій справі вживає їх помірковано.

“Якщо я офіцер, то я не “офіцерка”, немає такого звання “офіцерка” в українській армії. До прикладу, взяти “артилерист/артилеристка” – так, тому що ці слова в українській мові відмінюються. Чи “розвідник/розвідниця”, і так далі”.

Жінки в Силах спецоперацій служили з самого їхнього створення в Україні в 2016 році, але здебільшого виконували небойові завдання.

“У нас є один загін, в якому досі немає жодної жінки, – пояснює Катерина. – Не тому, що це заборонено. Проблема в тому, що дівчата не йдуть”.

Вступ у такі бригади – це не стометрівка за 16 секунд, а марш-кидок на десяток кілометрів з 20 кілограмовим наплічником. Або кілька десятків присідань із такою вагою.

“Досі немає такої жінки, яка б проявила бажання, в якої є стільки сил, щоб заступити на таку службу, – розповідає Катерина. – Там дійсно юні та треновані чоловіки. Важко навіть знайти когось за сорок”.

Сексизм

Між сексизмом і статутним спілкуванням в армії – тонка грань, вважає Катерина. І згадує єдиний неприємний випадок за час служби: “Це не були домагання, але такі жарти, що мені було вже некомфортно”.

Катерина одразу розповіла про випадок своєму безпосередньому командиру, а той провів бесіду з військовим. Проблему вирішили швидко і безболісно.

“Розумієте, це армія, тим більше це та частина, в якій практично не було жінок. Зазвичай в таких бойових загонах жінок немає. І чоловіки не зважали ніколи, ніхто не контролював свої слова”, – пояснює Катерина.

З її досвіду, у війську реагують по-різному на загибель жінки і чоловіка.

“Якою я б не була прогресивною, ми є патріархальною країною. І кожна жінка підтвердить, що в нас чоловіки піклуються про жінок, – продовжує військова. – Вони постараються тобі якусь там цукерку більше принести, каву тобі якусь зігріти, ще щось. І це в характері їхньому. І коли гине жінка, це реально втрата для підрозділу”.

Таку втрату чоловіки-військові переживають гостріше і довше. Часто в емоціях намагаються помститися і гинуть самі.

“Мені пощастило з командирами", – неодноразово повторює Катерина. І згадує про випадки, як в інших родах військ жінок переводять на тилові посади чи роблять інструкторками.

“Так не має бути. Ми або воюємо, або ми граємося в хлопчика-дівчинку”, – заявляє військова.

Жіноча форма

Проблем із забезпеченням у ССО, за словами Катерини, немає. Жіночу форму їй видали навесні 2024 року – після того, як в лютому Міноборони запровадило її в ЗСУ.

“До цього носила чоловічу. Але рух “Ветеранка” відшив жіночу форму за моїми параметрами і подарував”, – пояснює військова.

В АТО Катерина встигла поносити “дубок” – український варінт рядянського камуфляжу. В 2014 році його замінили на український піксель.

“Деякі молоді покоління, на щастя, вже й не знають, що це таке”, – жартує вона.

Чоловічу форму жінкам носити незручно – вона або задовга, або закоротка, заширока в одних місцях і затісна в інших.

Анатомічну плитоноску Катерина придбала сама – від українського виробника.

“Чи забезпечує наша частина жіночими плитоносками? Ні, але я думаю, якщо це питання поставити командиру, що жінкам необхідні плитоноски жіночі, це вирішиться дуже скоренько”, – пояснює військова.

До речі, перший жіночий бронежилет Міноборони сертифікувало ще у грудні 2023 року.

Не менш важливою у війську є і жіноча білизна.

“Уявляєте, дівчина приходить служити, їй дають трусики шортиками. Ну, воно, інколи, в певних ситуаціях незручно. Хоча вони тепленькі, хороші. Закривають тобі половину тебе”, – жартує Катерина.

У жовтні 2023 року Міноборони України розробило і затвердило жіночу білизну, але отримують її не всі і всього два комплекти на рік, пояснюють у Жіночому ветеранському русі.

Загальна мобілізація жінок

Катерина має намір продовжити службу навіть після закінчення війни – якщо “виживе” і якщо “дозволить здоров’я”.

“Я бачу себе в армії, я бачу себе в цій частині”, – наголошує вона.

Парадоксально, але у відпустці в Києві жінка почувається тривожніше, ніж на службі.

“Я не хочу загинути від шахеду в багатоповерхівці. Якщо вже я маю загинути, а це цілком реально, я дуже хочу загинути, забравши з собою ще декілька ворогів”.

Загальну мобілізацію жінок Катерина не підтримує: “Жінки чудово можуть піднімати нашу економіку, до якої так сильно апелюють ті чоловіки, які мали б захищати нашу країну. Точно не кожна жінка має служити”.

“Тільки добровільно”, – наполягає військова.

Кого з жінок уже можуть мобілізувати. Пояснюємо

Материнство

“Я мама”, – відповідає Катерина на питання про дітей. Але з міркувань безпеки не розповідає більше.

“Я могла раніше піти служити, але дочекалася того часу, коли вже можна, – пояснює жінка свій вибір. – Звичайно, що кожна дитина хвилюється як за маму, так і за тата. Важливо донести до дітей, що це треба”.

Катерина розділяє хвилювання рідних і дітей. Адже для неї також найстрашніше – не отримати відповіді на повідомлення від побратима на завданні.

Йдучи в Сили спеціальних операцій, вона вирішила глибоко не здружуватися з людьми – щоб легше пережити ймовірну втрату. Хоча, здається, що це завдання доволі складне.

Катерині часто було непросто на службі в Силах спецоперацій. Жіноча емоційність подекуди брала гору.

“Я плакала неодноразово, мені було дійсно важко спочатку, та й зараз інколи”, – зізнається вона.

А тоді продовжує: “Я дякую долі і богам, що мені вдалося (вступити в ССО – Ред.)”.

Але радити іншим жінкам йти на таку службу не береться: “Треба розуміти, що ти можеш не повернутися”.