Крижане море, що надихнуло Франкенштейна. Найпохмуріше місце на Землі

Автор фото, Samuel Birmann
- Author, Річард Фішер
- Role, ВВС
Високо у французьких Альпах, біля підніжжя Монблану, колись розкинулося справжнє диво природи — льодовик Мер-де-Глас (фр. "крижане море"), один з найбільших у Європі.
У ХІХ столітті його називали "безмовним, величним і водночас тривожним видовищем". Біло-блакитна безодня, що мерехтіла холодним блиском льоду й бірюзи, нагадувала застиглий океан, де хвилі та вирви ніби спинилися в часі.
Цей крижаний велетень надихав митців різних поколінь — від живописців і фотографів до письменників.
Його малювали Тернер, фотографували асистенти Раскіна, а нині за ним стежать супутники й сучасні художники.

Автор фото, Samuel Birmann
Саме тут, серед крижаних тріщин і сліпучого сяйва, молода Мері Шеллі знайшла натхнення для свого безсмертного творіння — Франкенштейна.
Однак картини митців XIX століття і сучасні супутникові знімки показують, наскільки сильно змінився цей край відтоді, як Шеллі вперше зустрілася з його крижаною величчю.
Народження легенди
1816 року Мері — тоді ще Мері Годвін — вирушила в мандрівку Альпами разом зі своїм коханим Персі Біші Шеллі та зведеною сестрою Клер Клермон. Їхній шлях пролягав до Монблану — туди, де льодовики торкаються хмар.
Вони піднімалися вузькими крутими стежками, де серед сосен дзвеніли струмки талої води. Один із мулів оступився — і мандрівники ледь не зірвалися в прірву. Чим вище вони йшли, тим суворішим ставав краєвид, аж поки перед ними не розкрилося Крижане море — безкрає й сліпуче.
"Це — наймертвіше місце у світі, — писала Мері у своєму щоденнику. — Навколо лише крижані гори, і жодного сліду життя. Розтрісканий лід, що сяє блакиттю, і поверхня — тьмяно-біла".
Персі був не менш вражений. Він назвав побачене "потойбічним дивом" — "долиною, де буря ніби раптом застигла під владою морозу".

Автор фото, Alamy
Та подорож закарбувалася в пам'яті обох. Згодом Персі Шеллі присвятить Альпам поему "Монблан", а Мері перенесе крижану пустку в одну з найсильніших сцен "Франкенштейна".
У десятому розділі роману Віктор Франкенштейн, виснажений почуттям провини, піднімається до льодовика, шукаючи розради:
"Переді мною простягалося море — чи, радше, велика крижана річка, що вилася між горами. Їхні блискучі вершини відбивали сонце крізь хмари. Моє серце, стомлене від смутку, наповнилося чимось подібним до радості".
Та спокій обертається жахом: по кризі до нього стрімко наближається створене ним чудовисько.
Так мертва велич природи стає дзеркалом людського відчаю.

Автор фото, John Coulthart

Автор фото, Elsie Russell
Крижане диво Франції
У ХІХ столітті льодовик Мер-де-Гласбув настільки великий, що майже сягав поселень у долині Шамоні (гірська долина у французьких Альпах, розташована біля підніжжя найвищої вершини Європи, Монблану. А також один із найстаріших та найвідоміших гірськолижних курортів світу, що приймав перші Зимові Олімпійські ігри у 1924 році. - Ред.)
Письменники, художники й мандрівники з усієї Європи — серед них Діккенс, Раскін і Тернер — приїздили сюди, аби побачити це диво природи.
На картинах того часу — велетенські язики льоду, що нависають над долиною, наче застиглі хвилі.

Автор фото, Samuel Birmann/ Swiss National Library
Чарльз Діккенс після свого візиту 1847 року писав:
"Льодовик та інші краєвиди Шамоні перевищують найсміливіші очікування. Я не можу уявити нічого в природі більш величного чи грандіозного. Якби я зараз почав про це писати, я б просто постійно захоплювався — такі враження не залишають байдужим".
Від крижаного моря до пустки
Стежте за BBC News Україна у Viber!
Підписуйтеся на канал тут!
Кінець Viber
Літом 2023 року я вирушив на Мер-де-Глас, щоб пройти слідами Мері Шеллі. Довелося йти пішки через лісисту долину, де струмки талої води прорізали схили, нагадуючи про теперішню крихкість льодовика.
Я знав, що він відступив через зміни клімату, але шокував масштаб цього відступу. Стоячи на тому самому місці, звідки колись Шеллі спостерігала за льодовиком, я дивився в долину, сподіваючись побачити колишній крижаній океан. Та його не було. Переді мною лежала не біла безодня, а пустка: сірий схил, струмки талої води, а десь за вигином гори — вузький, майже зниклий язик льодовика.
На відміну від багатьох льодовиків світу, відступ Мер-де-Гласу документувався не лише науковими методами, а й мистецтвом та літературою.
Порівнюючи старі зображення, можна побачити, що ще сто років тому це було справжнє крижане море.
У 1926 році льодовик займав майже всю долину, на початку XXI століття його язик опустився нижче, тріщини зменшилися. Після 2002 року відступ прискорився.

Автор фото, Alamy
У 2018 році британська художниця Емма Стіббон створила ціанотипію, що перегукується з першим знімком льодовика XIX століття, прагнучи показати зміни краєвиду, який надихав покоління.

Автор фото, Guilhem Vellut
За два століття Мер-де-Глас відступив більш ніж на два з половиною кілометри.
Сьогодні, щоб оглянути льодовик зблизька, потрібна канатна дорога, встановлена лише у 2024 році.
Вчені прогнозують: до 2050 року льодовик відступить ще на 2 км, а в найгіршому випадку — повністю зникне до 2099 року, якщо кліматичні зміни залишатимуться надзвичайно негативними.

Автор фото, Richard Fisher
Якби Мері Шеллі побачила Мер-де-Глас сьогодні, її чекала б зовсім інша картина: крижаного моря вже немає, натомість — деформований, антропогенно змінений ландшафт, що наочно демонструє наслідки кліматичних змін.











