Чому деякі норвежці відчувають провину, і до чого тут Україна

Багато норвежців відчувають провину, розповідає вчена з університету Осло Елізабет Оксфельдт. Професорка скандинавської літератури Оксфельдт каже, що заможні норвежці все частіше порівнюють своє комфортне життя з життям людей, які перебувають у скрутному становищі, особливо за кордоном.

"Ми спостерігаємо виникнення наративу провини за привілейоване життя у світі, де інші страждають", – каже вона.

Завдяки значним запасам нафти, найбільшим у Європі після Росії, Норвегія є однією з найбагатших країн світу.

ВВП Норвегії на душу населення майже вдвічі перевищує економіку Великої Британії й навіть випереджає економіку США.

Норвегія має навіть бюджетний профіцит, тобто її національний дохід перевищує витрати. Це разюче контрастує з більшістю інших країн світу, де уряди змушені брати позики для покриття своїх бюджетних дефіцитів.

Професорка Оксфельдт досліджує, як скандинавські книги, фільми та телевізійні серіали відображають культуру свого часу.

Вона каже, що дедалі частіше бачить там відчуття провини за багатство Норвегії: "Вивчаючи сучасну літературу, фільми та телесеріали, я виявила, що контраст між щасливим, успішним або привілейованим собою та стражденним "іншим" викликає почуття провини, занепокоєння, дискомфорту або сорому".

За її словами, такі відчуття мають не всі, однак багато хто. Професорка Оксфельдт запровадила термін "скандинавська провина".

У нинішніх норвезьких драмах сюжети часто розповідають про людей, "які насолоджуються життям", бо користуються послугами мігрантів, які, наприклад, проживають у підвалах.

Або там йдеться про жінок, які усвідомлюють, що досягли гендерної рівності на робочому місці, бо спираються на допомогу інших жінок. Жінок, переважно із бідних країн, які отримують низьку зарплатню, коли доглядають за їхніми дітьми, каже професорка Оксфельдт. Це так звана програма аu рair - домашня робота і догляд за дітьми.

Життя часто наслідує мистецтво. У березні уряд Норвегії заявив, що припиняє видачу дозволів на роботу для аu рair із країн, що розвиваються. Таблоїдна газета VG назвала цю практику "Захід покінчує з рабством".

Почуття провини норвежців також підживлюється різними людьми та організаціями, які прагнуть поставити під сумнів те, чи ґрунтується багатство Норвегії на етичних практиках.

У січні цього року Financial Times опублікувала спеціальний звіт, де йдеться, що риб'ячий жир, зроблений з риб, виловлених біля узбережжя Мавританії в Африці, використовували як корм для норвезьких лососевих ферм.

Норвезька риба, яку вирощують на фермах і продають по всій Європі, "шкодить продовольчій безпеці в західній Африці", зазначила газета.

Екологічна група Feedback Global наполягала, що "ненаситний апетит норвезької лососевої індустрії до дикої риби призводить до втрати засобів до існування та недоїдання у Західній Африці й створює новий тип продовольчого колоніалізму".

Уряд Норвегії відповів, що працює над збільшенням використання місцевої та більш екологічної сировини.

Справді, Норвегія заявляє, що прагне перейти до зеленої економіки. І розвиток екологічного аквакультурного господарства важливий, оскільки нафтова галузь скорочується.

Це має вивільнити фінанси, технології та робочу силу для, можливо, більш перспективної економіки моря, наприклад, на виробництво сонячної та вітрової енергії, виробництво водоростей для харчових продуктів і ліків.

Але, принаймні поки що, цього недостатньо, щоб гучні критики норвезької прибуткової нафтової промисловості замовкли.

Кліматичні активісти виступають проти продовження видобутку нафти і газу. Інші критики стверджують, що Норвегія надто залежить від своїх нафтових доходів.

З одного боку, завдяки багатству, отриманому з нафти та газу, робочі години в Норвегії, як правило, коротші, ніж у більшості успішних країнах, права працівників сильніші, а система соціального забезпечення більш щедра.

Невипадково Норвегія давно є однією з найщасливіших країн світу, згідно зі звітом World Happiness Report. Наразі вона посідає сьоме місце.

Але, з іншого боку, вважає інвестор і бізнесмен на пенсії Бьорре Тостеруд, "абсолютна залежність Норвегії від нафтових доходів" призвела до надмірно великого бюджету, роздутого державного сектору та нестачі робочої сили для приватного бізнесу.

"Це недовготривала ситуація", – наполягає він.

Норвегія завжди шукала підтримки у моря. Впродовж століть море було джерелом їжі, енергії, багатства для норвежців. А ще їхнім місцем роботи.

Проте лише в кінці 1960-х років відкриття нафти та газу допомогло змінити долю цієї раніше відносно нерозвиненої країни.

Відтоді більша частина величезних нафтових доходів Норвегії інвестувала на міжнародному рівні компанія Norges Bank Investment Management, що є частиною центрального банку Норвегії.

Її основний інвестиційний фонд, Government Pension Fund Global, також відомий як "нафтовий фонд", має активи на суму близько 1,719 мільярдів доларів США.

Доходи від експорту нафти в Норвегії зросли після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року.

Критики стверджували, що країна наживається на війні, або принаймні не ділиться достатньо своїм раптовим прибутком з жертвами агресії.

Прем’єр країни Йонас Ґар Стьоре відкинув такі звинувачення, відповівши, що Норвегія змогла забезпечити Європу необхідною енергією під час кризи.

Він також зазначає, що Норвегія є одним із найбільших фінансових спонсорів України, тоді як її населення становить лише 5,5 мільйонів.

Ян Людвіг Андреассен, головний економіст альянсу незалежних норвезьких банків Eika, каже, що норвежці "стали набагато багатшими, ніж очікувалося".

Проте, зауважує він, після періоду високих процентних ставок і болючої інфляції (частково спричиненої слабкою кроною, яка робить імпортні товари та послуги дорогими) звичайні норвежці не почуваються багатими.

Норвегія також є світовим лідером у наданні гуманітарної допомоги за кордоном.

"Я думаю, що норвежці щедро роблять внески в добрі справи", – зауважує професорка Оксфельдт.

Однак, вказуючи на додатковий експорт нафти з Норвегії у зв'язку з війною в Україні, Андреассен каже: благодійні пожертвування Норвегії "незначні порівняно з додатковими заробітками, отриманими від війни та страждань".

Цю думку повторює і Тостеруд. Але чи погоджуються вони з професоркою Оксфельдт, що багато норвежців відчувають провину?

"Не зовсім, хіба що, можливо, у деяких колах, таких як екологічний рух", – вважає пан Андреассен.

Пан Тостеруд погоджується: "Я не відчуваю жодної провини, і не думаю, що це поширене явище у Норвегії".