Помер Том Стоппард. Інтелектуал, який творив голлівудські хіти й писав про Леніна

"Вік - надто велика ціна за зрілість", - це одна із найвідоміших фраз сера Тома Стоппарда, одного з найбличкучіших британських драматургів, який помер у віці 88 років. Його дотепність лише підкреслювала серйозність у всьому - від вторів до участі у філософських та політичних дискусіях. Ще одне його знамените висловлювання: "Голосування - не демократія, а підрахунок голосів".

Том Стоппард поєднував кар'єру дуже затребуваного голлівудського сценариста, і, водночас, складного письменника-інтелектуала, першим тріумфом якого став "Розенкранц і Гільденстерн мертві", на якому Стоппард зробив собі ім'я.

Можливо, його особливі якості як драматурга відображали його походження: частково центральноєвропейський інтелектуал, частково самоіронічний, освічений у приватній школі англієць, який любить крикет.

Він народився Томасом Штрауслером 3 липня 1937 року в тодішній Чехословаччині, де його батько, єврей, працював лікарем у взуттєвій компанії Bata. Його батьки втекли від нацистської окупації, коли він був ще немовлям, і вирушили до Сінгапуру, де його батько помер у японському таборі для військовополонених.

Том, його мати та брат втекли перед японським вторгненням і спочатку поїхали до Австралії, а потім до Індії. Там його мати зустріла та вийшла заміж за англійця, майора Стоппарда.

Про смерть Тома Стоппарда у маєтку в Дорсеті напередодні, в суботу, повідомила його родина.

Інтелектуальна зарозумілість

Стоппард став журналістом, спочатку в газеті Western Daily Press у Брістолі. Перший прорив стався у 1963 році, коли його перша театральна п'єса "Прогулянка по воді" (пізніше перейменована на "Входить вільна людина") транслювалася на ITV.

Але п'єсою, яка справді піднесла його до слави, була "Розенкранц і Гільденстерн мертві", прем'єра якої відбулася на Единбурзькому фестивалі в 1966 році та була перенесена на сцену Лондонського Національного театру в 1967 році.

У ній він поставив двох другорядних персонажів з "Гамлета" Шекспіра у центр сцени, - спантеличених і збентежених, здавалося б, випадковими подіями, що вирувалися навколо них.

Це було блискуче: як Семюел Беккет, але з набагато кращими жартами.

Після цього була низка театральних вистав, які оберталися навколо несподіваних інтелектуальних ідей або дивних зіставлень, та демонстрували блискучі діалоги, каламбури, дотепи, подвійний зміст та непорозуміння.

"Стрибуни" – це п'єса про академічну філософію та гімнастику.

"Традвесті" відбувається в Цюриху під час Першої світової війни, і в ній фігурували Ленін, Джеймс Джойс, дадаїст Трістан Тцара та "Важливість бути серйозним" Оскара Уайльда, з чиїми яскравими та розумними п'єсами іноді порівнювали п'єси самого Стоппарда.

Пізніше у своїй кар'єрі, в подібному ключі, він написав "Хепгуд" – п'єсу про шпигунство та квантову фізику, та "Аркадію" – про математику, термодинаміку, літературу та ландшафтне садівництво.

Він стверджував, що пише п'єси як для того, щоб дізнатися, що він насправді думає, так і для того, щоб дослідити самі ідеї.

Кохання та невірність

З роками твори Стоппарда ставали серйознішими, більш політичними та більш емпатичними (а подекуди й автобіографічними).

"Я поступово зрозумів, що п'єси найкраще працюють, якщо дати їм трохи крові, а не просто бути захопливим обміном дотепними ідеями", — сказав він Джоан Бейквелл у відвертому інтерв'ю 2002 року.

"Саме людяність персонажів дає театру можливість бути великим мистецтвом", - вважав він.

Якщо "Ніч і день" був про журналістику та її цілі, "Справжня річ" була про кохання та невірність, де головну роль виконала Фелісіті Кендал, заради якої Стоппард залишив свою другу дружину, лікарку та телеведучу Міріам.

У "Кожен хороший хлопець заслуговує на прихильність" Стоппард виставив на сцені симфонічний оркестр разом з акторами у жорстокій сатирі-оповіді про тяжке становище радянських дисидентів, ув'язнених у психіатричних лікарнях.

"У мене немає симптомів, у мене є думки", — каже в якийсь момент пацієнт цієї клініки.

"Ваші думки — це ваші симптоми. Ваша хвороба — інакомислення", — відповідає його лікар.

Це був той парадокс, який Стоппард любив досліджувати.

Сценарист

П'єси Стоппарда демонстрували широку ерудицію автора.

"Мені подобаються факти, мені подобаються знання, мені подобається мати широкі інтереси. Є різні способи описати таку людину, - дилетант може бути одним варіантом, а ерудит — іншим", - казав він.

"Щоб взагалі написати п'єсу, мені потрібно опанувати цю міць, цей заряд, цей сік, який виникає, коли я по-справжньому зацікавлений невеликою темою — це може бути в науці, це може бути у філософії, це може бути в історії — але справжнє невимушене, нестримне захоплення чимось, з якого все інше потім стає п'єсою".

Сер Том був успішним сценаристом, а також драматургом. Кілька його п'єс, зокрема "Професійний фол", яка народилася в результаті його співпраці з чеським дисидентським рухом "Хартія 77", спочатку були написані для телебачення.

Він адаптував для телебачення п'єсу Джерома К. Джерома "Троє в човні", став співавтором антиутопічного фентезі Террі Гілліама "Бразилія", написав значну частину діалогів для фільму "Індіана Джонс та останній хрестовий похід" (хоча його ім'я не згадали в титрах) та екранізував Джона Ле Карре, Толстого та Роберта Гарріса. А у 1998 році він розділив "Оскар№ за найкращий сценарій за свій внесок у "Закоханий Шекспір".

Том Стоппард був посвячений у лицарі в 1997 році та нагороджений британським Орденом "За заслуги" в 2000 році.

У 2014 році він одружився зі своєю третьою дружиною, спадкоємицею та телевізійним продюсером Сабріною Гіннесс.

Він стверджував, що з віком процес написання не стає легшим.

"Щоразу, коли я опиняюся в цьому дірявому човні, я повторюю цю безглузду вправу – намагаюся згадати, як я написав останню п'єсу, - розповідав він в одному з інтерв'ю. - І я ніколи не пам'ятаю".

"Але за відсутності чогось, з чого можна було б почати, я просто читаю газети, спілкуюся з людьми, тиняюся і переживаю щодо всього цього перш ніж засну".

Врешті, як він також говорив: "Кожен вихід десь є входом".