Архіви 2011-02

Ситуація навколо українських організацій Росії знову загострилась. Тільки якщо раніше причиною цього був тиск російської влади (міліція, Мінюст та суди), то тепер конфлікт перетік у з'ясування стосунків в самому українському таборі.

До заяв про невдоволення методами роботи співголови (а де-факто - керівника) Організації українців Роісії (ОУР) Валерія Семененка, які раніше висловили С.Лавров та МЗС України, тепер відкрито долучились посольство України в Москві, а також члени тієї ж ОУР.

Нагадаю, що у відповідь на звіт Міністра закордонних справ України в Верховній Раді «прес-служба ОУР» у своєму коментарі нівелювала деякі заяви Костянтина Грищенка.

П.с. Тут і далі по тексту термін «прес-служба ОУР» взятий у лапки, оскільки невідомо, що і хто стоїть за цією абревіатурою. Тим більше, в статутних документах ОУР нічого не знайдено про такий орган.

Не вдаючись до детального переказу коментаря, його суть полягає в наступному - міністр оголосив не точну інформацію про ситуацію на основі тих даних, які надає посольство.

Посольство відреагувало і в своєму коментарі В.Семененка звинуватило в:

а) самоуправстві: «зазначений коментар оприлюднений одним зі співголів ОУР В.Семененком без погодження з членами Ради ОУР, у тому числі співголовою ОУР В.Я.Бабенком, і не може розглядатися як такий, що відображає позицію цієї організації».

б) провокації: "Викликає великий жаль, що провокаційні та деструктивні заяви залишаються основним методом діяльності одного з нинішніх керівників Об'єднання українців Росії"

в) і пообіцяло його усунути: «Посольство України в Російській Федерації підтвердило налаштованість активізувати підтримку національно-культурного розвитку української громади Росії, у тому числі, відповідно до домовленостей, досягнутих під час зустрічі Посла України в Російській Федерації з активістами українських організацій 5 лютого ц.р».

Паралельно з посольством, проти В.Семененка та «прес-служби ОУР» «повстали» і регіональні громадські організації (які, власне, і входять до ОУР):

Ще напередодні 5 лютого, дня зустрічі представників українських громадських організацій Росії в Посольстві України в РФ, в моєму письмовому заочному виступі я висловив вдячність Посольству України в РФ за проявлену увагу до цього питання і організацію указаної зустрічі.

Зараз, через півмісяця після тієї зустрічі, я вдвічі вдячний Надзвичайному і Повноважному Послу України Володимиру Єльченко за його ініціативу. Одне те, що на цю зустріч відкликнулись і зібрались близько 50 осіб активістів українського громадського руху в тім числі з Далекого Сходу і Сибіру, говорить само за себе. Появилась можливість обсудити сучасне становище українського громадського руху в Росії і намітити шлях виходу з кризи. Нічого подібного багато років вже не було.

І мені дивно зараз читати статті, промови і всілякі звернення раптом виявивши патріотизм (незрозуміло який?) і турботу про всю українську діаспору Росії, людей, які раніше або не знали про наше ( поза межами Москви) існування, або свої політичні демарші видавили за позицію української діаспори всієї Росії. Візьмемо тих же керівників ФНКА УР чи ОУР, котрі і довели до краху ці організації! І при тому нема ні грама критики діяльності керівництва (чи самокритики з їх боку), або об'єктивного аналізу помилок, котрі привели до цього. І ніхто з них не хоче зрозуміти, що ми організація культурна, а не політична. І ще більше дивує мене, що десь з Канади мені розповідають різні небилиці і вчать нас, як ми маємо поступати, не питаючи нас. Вчать українське МЗС, що вони мають робити для нас, знову таки не питаючи нас.

Впевнений, що створення координаційної ради для підготовчої роботи по створенню нової загальноросійської громадської української організації - це правильній шлях. І нема в цьому ніякої трагедії, і скоріше треба це робити.

Навіть якщо і вдасться відстояти в суді ОУР, то до керівництва в ОУР повинні прийти нові люди, котрі, не будучи пов'язані зі старими помилками і проблемами, скоріше найдуть загальну мову і з українською громадою і з владою.

А зараз хочеться сказати керівництву ОУР і особисто Валерію Фоковичу - укоротіть свій запал, не провокуйте ще міждержавний конфлікт. Не виступайте з політичними заявами від імені української діаспори Росії, ніхто Вам цього не поручав. Цим Ви вносите ще більший розкол. Направте свої зусилля на співпрацю з координаційною радою для скорішого виходу із кризи.

Заступника голови В.Ф.Павук
20.02.2011 р

Прес-служба ОУР має повноваження розповсюджувати заяви, звернення, коментарі та інші важливі документи від імені організації тільки після узгодження з Радою ОУР, або з більшістю її членів.

Це велика відповідальність, тим більше, коли справа стосується таких важливих на сьогоднішній день гострих питань, як стан роботи українських організацій в Російській Федерації. Текст даного Коментаря не був погоджений з радою РГО «Українці Москви» заздалегідь.

На наш погляд треба послідовно рухатися у напрямку, вибраному на Нараді представників українських організацій Росії, яка пройшла 5 лютого 2011 року в Посольстві України в РФ.

Представниками ОУР була створена координаційна рада, як робочий орган для можливого вирішення питання щодо збереження існуючої загальноросійської організації чи створення нової організації. Питання складне і вимагає діалогу.

Мета одна - збереження української національної культури та мистецтва на теренах Російської Федерації, створення позитивного іміджу України в РФ і Росії в Україні. Цього можна досягти тільки об'єднаними зусиллями наших українських громад з напрацьованим досвідом і величезним творчим потенціалом в плідній співпраці, перш за все, з Посольством України в РФ, владними структурами України і Росії.

Крім того, до інформатаки на В.Семененка приєдналась також Бібліотека української літератури. Правда, в останньому випадку це виглядало якось непереконливо.
Так, спочатку прес-служба БУЛ офіційно повідомила про те, що твердження ОУР про труднощі, мовляв, неправдиві: бібліотека працює, книги привозять, читачі приходять, а посольство - взагалі молодці.

Але того ж дня в своєму коментарі УНІАН директор БУЛ Наталія ШАРІНА фактично повторила слово в слово ту ж інформацію, яка йшлась в заяві ОУР: слідство триває, працівників на допити викликають, вилучені книги, сервер і жорсткі диски комп'ютерів не повернули, Інтернет відключений.
Тобто все добре, але є нюанси... Виходить, що «прес-служба ОУР» таки не збрехала, питання все тільки в інтерпритації фактів. Або цей "райдужний прес-реліз" писався зовсім не в Бібліотеці.

Очевидно, що і в інтересах Валерія Семененка, і в інтересах Посольства не нагнітати в подальшому ситуацію і уникнути публічного протистояння.
Але для цього необхідний постійний двосторонній контакт, виконання обома сторонами раніше досягнутих домовленостей, а також уникнення інтриганства і ведення подвійної гри.
Бо як би комусь не хотілось, працювати все одно доведеться разом.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

МЗС України почав втілення кроків з реалізації своєї обіцянки «попрацювати над тим, щоб допомогти українській общині в Росії створити нову всеросійську впливову і ефективну громадську організацію, яка б захищала культурно-освітні і інші права етнічних українців, які є громадянами РФ».

Проведення 5 лютого у посольстві України зборів керівників українських організацій та й просто активістів громадського руху стало важливим початком цієї роботи.
Рішення зібрання назвати «результатом» важко - всього навсього «прийнято рішення про намір створити організаційну групу, яка займеться підготовкою з'їзду, де буде вирішена подальша доля нової всеросійської громадської організації українців, а також обране її керівництво».

Важливим досягненням можна назвати хіба що сам факт такого зібрання - вперше за 3 роки і в такому представницькому складі (крім вищеназваних учасників були також Посол і директор департаменту МЗС по роботі з закордонним українством, який спеціально приїхав на цей захід). Для деяких лідерів українських організації це було нагодою нарешті побачити один одного, висловити особисто свої міркування на поточний стан діаспори і на останні події навколо неї.

Що відбувається в українській діаспорі в Росії? Чи потрібна їм нова організація? Як її можна створити? Хто її очолить? Наскільки ефективні існуючі організації? Як співпрацювати з Українською державою?

Ці та багато інших питань піднімались в ході дискусії яка була дуже гострою і могла конкурувати з політичними ток-шоу на українських телеканалах. Тут, так само як і в Україні, відобразилась вся багатоманітність поглядів: критика існуючих реалій в діаспорі, заклики «інтенсифікувавати, розширити, поглибити» і т.п.; у дискусіях зіткнулись патріоти, реалісти та фантазери (прихильники відновлення СССР). Правда, до бійки - як це сталось на з'їзді росіян в Києві, не дійшло.

Скласти уявлення про суть протиріч можна хоча б з листів українців Новосибірська та Кубані (подані в кінці тексту). Вони лише підтверджують і справжню мету зборів 5 лютого - це зміна співголови Організації українців Росії Валерія Семененка (їх два - ще є Василь Бабенко).

Багатьох у владі - як в Києві, так і у Москві, не влаштовує активна позиція Семененка з низки питань україно-російських відносин. Прямо про це сказав міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, звинувативши ФНКА УР у політичній діяльності.

Справедливості заради варто сказати, якщо керуватись критеріями С.Лаврова про політичну діяльність, то разом з ОУР також варто закривати і Донецьке земляцтво чи об'єднання «Київська Русь»: на виборах 2004 та 2009 року їх члени активно агітували за конкретного кандидата (проводили з'їзди, брали участь та самі організовували прес-конференції на провідних інформаційних майданчиках Москви і т.п.).
Та й тепер продовжують активно виступати за створення союзу України, Росії і Білорусі і отримують від РФ державні гранти на свою діяльність.

Сам Семененко свою політичну діяльність заперечує і говорить, що діє виключно в освітньо-культурній сфері (історія, українські школи чи Бібліотека української літератури нічого спільного з нафтою-газом чи підтримкою російської опозиції звичайно не мають).

Проте в будь якому випадку час перебування В.Семененка на посту «головного українця Росії» закінчуються - Києв та Москва не хочуть бачити на цій посаді людину, яка буде дратувати офіційну владу гучними заявами. І якщо поставлена мета його усунути, то у протистоянні «Семененко VS влада Росії» він не має жодних райдужних перспектив: російська влада і не такі потужні персони та організації «перемолола» (ЮКОС-Ходорковський, Березовський і т.п.) і не поперхнулась. Та й сам Семененко говорить, що готовий скласти повноваження, аби тільки не ліквідували ОУР.

До речі про ОУР - прогнозую, що її таки не закриють. Про це може свідчити хоча б те, що Верховний Суд повернув справу до суду районного. По-друге, доказова база слабка, звинувачення «притягнуті за вуха», а в ОУР є досить вагомі контраргументи. А по-третє, резонанс від ліквідації останньої української загальнофедеральної організації буде таким значним, що суттєво нівелює результати роботи в інших напрямках україно-російських відносин.
МЗС Росії цей ефект хоче мінімізувати, а тому всіляко сприятиме збереженню організації.

Але ОУР збережуть тільки за умови, якщо організація стане лояльнішою і В.Семененка усунуть від керівництва - по суті, саме тому Верховний суд і зробив майже піврічну відстрочку рішення про ліквідацію ОУР. За цей час необхідно визначитись з новим керівництвом ОУР, або створити іншу організацію.

Що далі?

З нинішньої ситуації навколо української діаспори в Росії усі сторони повинні зробити висновки. Висновок перший, для діаспори - «МУХИ ОКРЕМО, КОТЛЕТИ ОКРЕМО».

Справа в тому, що найбільш небезпечним для діаспори, як показала практика, є її використання офіційною владою у Києві. Інтереси ці, як видно, з часом змінюються, а ось українці закордоння залишаються зі своїми проблемами наодинці .

Так було в період з 2004-2009 рр: саме тоді українська влада просила діаспорян проводити тематичні виставки, «круглі столи» на різні історичні теми і т.п. При нинішній же владі ці теми більше неактуальні, інтереси змінились, а ось діаспора виявилась «крайньою».

Хочеться вірити, що цей досвід стане для діаспори «щепленням» від спокуси у подальшому гратись з державою у політику. Натомість вона більше зосередиться на культурно-освітній складовій своєї роботи. Більше залучатиме молодь - бо такими темпами українські організації можуть залишитись найближчим часом взагалі без своїх людей. Але для цього треба, відповідно, удосконалювати свої методи роботи і йти в ногу з часом - щоб відповідати запитам нинішньої молоді.

Українським організаціям бути б ініціативнішими і активнішими у реалізації своїх прав та бажань. Як в приватній розмові зауважив російський дипломат, який працює на українському напрямку в російському МЗС, ніхто не збирається українцям забороняти збиратись, об'єднуватись, організовувати свої школи, відкривати свої ЗМІ і т.п. Але і з Москви ніхто не збирається їм примусово щось створювати. Іншими словами, ініціатива має йти знизу, а не зверху.

Подібна ситуація і з українським телебаченням в Росії: наші телеканали чекають, що має бути рішення зверху, а потім «прийде дядько» (варіанти - президент, прем'єр чи міністр), замість них все подбає і "за ручку приведе у Росію". Але при цьому ніхто з цих телеканалів чомусь не пробував самостійно заходити в регіональні російські кабельні мережі.
Та й навіть піднесена "на тарілочці з блакитним обідком" готова домовленість президентів ще у березні минулого року державним (!) НТКУ до цього часу так і не реалізована.

Висновок другий, для влади - «ТАК ДАЛІ ЖИТИ НЕ МОЖНА»

Києву, по-перше, необхідно реорганізувати саму схему роботи з діаспорою (у Росії - так точно). Для цього варто проаналізувати хоча б досвід тієї ж Росії. У поправках до Закону "Про державну політику РФ щодо співвітчизників за кордоном", які Держдума прийняла у першому читанні, відображається головна суть - «перехід від гуманітарної допомоги співвітчизникам до партнерства і співробітництва».

Простими словами це означає, що тепер організації співвітчизників, якщо захочуть отримати підтримку, повинні будуть показати конкретні проекти, довести їх доцільність і потім продемонструвати реальну роботу. Відповідно, це призведе до конкуренції між організаціями - а конкуренція, як відомо, рушій прогресу. Також Москва тепер ставку робитиме на розширення мережі організацій співвітчизників і збільшення їх кількості (по аналогії з мережевим маркетингом).

Очевидно, що в основу законопроекту лягли поради російських експертів - аналізуючи внутрішню боротьбу за звання «головного росіянина» в Україні (а чим вищий статус, тим більше грошей можна просити на свої проекти), вони неодноразово рекомендували МЗС підтримувати лише конкретні проекти, а не організації.

При такій схемі, звичайно, суттєво зростає роль (а зрештою - і відповідальність) МЗС та особливо - посольств за кордоном. Останні на місці і повинні - в тісному і постійному контакті, координувати роботу з усіма організаціями співвітчизників: самостійно, а не покладаючись на особливості того чи іншого керівника будь-якої діаспоральної організації.

Києву також варто змінити сам підхід до роботи з діаспорою - підтримувати не організації, а конкретні проекти. В результаті сильні організації залишаться, а слабкі відпадуть.

По-друге,співпраця Української держави та діаспори (і не тільки в Росії) - дорога з двостороннім рухом: якщо Україна хоче, аби діаспора була помічником та провідником її інтересів в інших країнах, то і Київ має допомагати діаспорі. І тільки тоді українська влада матиме моральне право ставити якісь вимоги (щодо кадрового складу організацій чи суті діяльності діаспоральних організацій). А оскільки зараз для діаспори нічого не робиться, то і вона не відчуває перед Києвом жодних зобов'язань.

Ніхто ж, наприклад, не чув, щоб російська діаспора в Україні (чи в Німеччині чи будь-де ) висувала Кремлю вимоги повернути чесні вибори, надати опозиції право брати у них участь, чи засуджувала дії президента у зв'язку з російсько-грузинською війною. А все тому, що російські співвітчизники розуміють, що їх елементарно можуть позбавити підтримки.

Але і в Росії є чимало позитивних ініціатив української діаспори, підтримати які важливо хоча б на початковому рівні - і тоді буде чим пишатись. Так, поступово активізується молодь Москви, Саратова, Курська, Новосибірська і інших міст (навіть на вищезгаданому засіданні посол відзначив їх значну кількість).
Хмельницьке земляцтво, наприклад, (це ще одна форма об'єднання українців у Москві) сприяє економічному співпробітництву своєї Батьківщини з Росією (за її участі підписана угода про співпрацю між Хмельниччиною і Московською областями, в найближчий час плануються деталізовані угоди між окремими містами цих регіонів), щорічно в одному з найбільших готелей Москви організовують для земляків культурні вечори і т.п.

А скільки таких ініціатив по регіонах? Їх багато, але, на жаль, про них мало хто знає - як у Москві, так і в Україні. Та й проводяться вони переважно на ентузиазмі своїх членів, без участі і допомоги Української держави.

Вагомим наслідком нинішніх скандалів з українською діаспорою в Росії, сподіваюсь, стане те, що нинішня влада в Україні нарешті зверне увагу на своїх земляків за кордоном і буде вимушена налагодити контакт з нею.

Бо інакше ситуація, коли відносини держав стають заручниками окремих осіб, не зміниться і в майбутньому повториться ще не раз. І не тільки в РФ.

П.С. Користуючись нагодою хочеться також нагадати сенатору Ради Федерацій від Камчатки Борису Сорокіну про його обіцянку сприяти відкриттю в регіоні української школи. Якщо українці Камчатки цього, звичайно, захочуть.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?