Архіви 2010-10

Гра в одні ворота

Після «п'ятирічки ненависті» 2005-2010 рр. президенти Росії Д.Медвєдєв і новий керівник України В.Янукович у Кремлі привселюдно пообіцяли: "сторони будуть надавати всебічну підтримку українській мові в РФ і російській мові в Україні у відповідності з загальноєвропейськими стандартами, інтересами українців і росіян і завданнями розширення всебічних зв'язків між людьми".

Тоді ж російський президент пообіцяв забезпечити трансляцію «одного-двох українських телеканалів» на території РФ.

Відтоді пройшло півроку і за цей час в Україні: зусилля з підняття статусу російської мови вийшли на фінальний рівень, російські телеканали отримали безперешкодні можливості трансляції на території України, на українських радіостанціях збільшилась кількість ефірного часу російською мовою (української в ефірі, відповідно, зменшилось), випускні екзамени в школі і кандмінімуми уже можна здавати російською, а російськомовна преса і книгодрукування і так не мали жодних проблем.

А що ж в Росії з потребами українськими? Публічно поки одні обіцянки. Можливо, це стане темою розмови в ході засідання Підкомітету з питань гуманітарного співробітництва Українсько-Російської міждержавної комісії, яка має найближчим часом відбутись (дата поки не оголошена - може по рівню секретності гуманітарні перемовини знаходяться на десь на рівні перемовин газових?).

І щоб учасники цих переговорів раптом нічого не забули, в Об'єднанні українців Росії (ОУР) написали листи кожному профільному українському чиновнику (голові Держкому у справах національностей та релігій Богуцькому, міністру культури і туризму Кулиняку, голові Держкомтелерадіо Плаксюку, а також міністру освіти і науки Табачнику), в якому виклали нинішню ситуацію забезпечення національно-культурних прав українців Росії.

«Америку», як то кажуть, цим листом ніхто не відкрив: російський мінюст прагне через суд ліквідувати Федеральну національно-культурну автономію українців Росії (ФНКАУР), друкованих ЗМІ українською мовою в Росії як не було так і немає, українську пресу придбати ніде, українська церква відсутня «і є неприкрита протидія її поширенню».

З нового хіба що домовленості про трансляцію українського телеканалу в Росії не вирішать питання розвитку української мови, а в діаспори існує потреба лише в телеканалі української музики.

Ще одне болюче питання - освіта: з боку російської держави немає зацікавленості в розвитку української освіти в Росії, що «кардинально відрізняється від умов, створених для росіян в Україні».

Щоб наглядно оцінити масштаб проблеми хочу навести сухі цифри. Без коментарів.

Порівняльна таблиця задоволення освітніх потреб
росіян в Україні та українців в Російській Федерації
(2008-2009 навчальний рік)

Порівняльна таблиця витрат на освіту

«To be, or not to be» Юлії Тимошенко. Російський погляд

Щоб відвідати презентацію книги «Антропология власти. Юлия Тимошенко» довелось поїхати далеко за межі Садового кільця, що нехарактерно для знакових московських заходів. Очевидно, такий вибір місця повинен був підкреслити віддаленість факту появи книги від інтересів Кремля. Правда, проходження двох контрольних пунктів в Російський інститут стратегічних досліджень (РІДС), де відвідувачів зустрічали працівники ФСО (одна з російських спецслужб), все ж таки наводило на думку, що російська держава не така вже й чужа на цьому «святі життя».



В присутності співробітників РІДС, експертів різноманітних фондів і інститутів, які займаються темою України, а також представників профільного департаменту російського МЗС автор книги Тамара Гузенкова одразу заперечила «кремлівське замовлення» на випуск книги. За її словами, спочатку від ідеї цієї книги керівництво РІДС було не в захваті. «Оскільки книга мала бути про жінку, то мовляв «не царська» це справа - не справа Російського інституту стратегічних досліджень», розповіла вона. - Це виключно моя ініціатива і моя праця, яка втілилась в життя в тому числі і завдяки моїм колегам та моїй сім'ї».


За час мого перебування у Москві це вже друга книжка про Юлію Тимошенко (не враховуючи, правда, порнофільмів від «Mitrofanov Production»). Зазвичай, матеріали з'являлись напередодні важливих подій, і як правило виборів. І хоч автор нинішньої «Юлії Тимошенко» стверджує, що її твір має суто наукове значення, а зовсім не політологічне (бо, мовляв, книга з'явилась уже після президентських виборів, коли рейтинг Тимошенко почав падати), напевно краще було б дочекатись проведення в Україні виборів місцевих. І тоді вже точно ні у кого не було б жодних сумнівів щодо чистоти намірів шановної всіма Тамари Семенівни.

Чому і як виникла ідея цієї книги?
Гузенкова пояснює це тим, що на тему України вона написала майже все (і навіть про СНІД в Україні, тут же підказав її шеф), а ця книга була потрібна вже для отримання «максимального задоволення від українознавства» - як спортсмену новий рекорд чи наркоману чергова доза.

Характеризуючи вклад Ю.Тимошенко в сучасну українську політику вона виділила дві головні складові - економічну і політичну.
Щодо економічної складової, то вклад Юлії Тимошенко в розвиток економіки України автор вважає набагато скромнішим, ніж прийнято вважати. І навіть твердження про те, що вона знищила тіньові схеми в ПЕК, по новому сформувала ідеологію державного бюджету, зорієнтувала потреби економіки України на потреби простих людей, т.зв. «маленьких українців», Т.Гузенкова багато в чому вважає спірними.

Але політичну складову діяльності Тимошенко експерт вважає значною. Так, вона зіграла велику роль в формуванні конкурентного середовища в українській політиці (конкуренція між ПР, БЮТ чи НУНС), внесла вклад в формування реальної, а не «диванної» багатопартійної системи в 90-х роках, а згодом, в 2000-х - в формуванні двопартійної системи (ПР-БЮТ). «Хоча зараз регіонали розбили цю систему - вони усунули можливість об'єднання на виборах в блоки», додала автор.
Крім того, Тимошенко сприяла формуванню правої опозиції (саме правої, бо ліву опозицію - наприклад соціалістів чи прогресивних соціалістів, вона «вбила в підлогу»).

Щодо особистісних якостей, то по своєму характеру, типу особистості, психологічним особливостям і темпераменту автор вважає Тимошенко політиком авторитарним (близьким до «дучизму»). Проте цей авторитаризм в ній зупинив Євросоюз, якому «вона дуже хотіла сподобатись і тому вона була змушена пом'якшитись».

Чому ж при наявності таких рис Юлія Тимошенко не стала президентом?
На думку Тамари Гузенкової, нестача всього кількох відсотків до перемоги на президентських виборах не була результатом слабкої електоральної підтримки або фальсифікацій з боку ПР, чи навіть результатом внутрішніх протиріч. Лідер БЮТ стала жертвою політичної моделі, яку вона сама ж і сформувала. "Це політична мобілізаційна модель, з дивовижною партійною й міжособистісною конкуренцією, це нездатність йти на компроміс, нездатність домовлятися на міжелітному рівні. Останній фактор має принципово важливе значення, оскільки влада в Україні, на відміну від Росії, є не вертикальною, а горизонтальною. Тому міжгрупові домовленості, змови, мають велике значення (в Україні), на що Тимошенко зрештою не пішла, відмовилася від цього й втратила значну частину політичної підтримки", вважає вона.


Тамара Гузенкова


Тамара Гузенкова врешті зізналась у величезній симпатії до Юлії Тимошенко: "напевно більше ніж я, про неї в Росії ніхто не знає. І я вже настільки перейнялася нею - мені здається, що я розумію як вона думає, що вона робить, у якихось речах я їй співчуваю".
При цьому Гузенкова відразу додала, що після президентських виборів вона зрозуміла, що Юлія Тимошенко все таки вичерпала свій політичний потенціал. "Вона сама себе загнала в якусь маргінальну нішу радикального націоналістичного опозиційного політика. І для неї це зовсім згубно", вважає автор.


Що ж Юлія Тимошенко буде робити зараз?
Одним з основних напрямків Тимошенко буде спроба розхитати діючу владу за допомогою актуалізації прав людини і свободи слова. «Проте це не дуже перспективна тема: Євросоюзу буде простіше і легше домовлятись з Януковичем, «обтесуючи» його з різних сторін, роблячи з нього європейського політика, ніж намагатись підтримувати Юлію Тимошенко», спрогнозувала співробітник РІСД.
«Мій прогноз - ми напевно Юлію Тимошенко не побачимо наступним президентом України», резюмувала вона. На її думку, на даний час для України набагато актуальнішою стане проблема виховання нового президента, який в найближчій перспективі прийде на зміну старій генерації українських політиків.

«Добре, що Тимошенко не стане президентом. - підтримав розмову інший присутній на презентації експерт. - А якщо цю книгу прочитають ще й наші керівники (керівництво Росії - авт.), то президентом України вона не стане точно»

Незважаючи на такий заспокійливій сценарій представник досить відомого в Україні Інституту країн СНД зазначив - гра ще не закінчена і в Росії тепер варто задуматись, чому українці все більше обирають націоналістичну ідеологію.

Українці Росії пригадали Лужкову всі його «заслуги»

Після відставки Лужкова я спробував підсумувати, як екс-мер будував відносини з Україною та українцями, які проживають в Москві. Але робота затягнулась і представники української діаспори самі зробили це. Виходить, накипіло.

Василь Коломацький у вікритому листі до Юрія Лужкова, що був опублікований на одному з сайтів української діаспори в Росії, детально описав його «заслуги» перед української діаспорою та Україною в цілому.

У своєму листі він пригадав Лужкову:
• реваншистські заяви по Криму і Севастополю
• підтримку сепаратистських заяв в Сєвєродонецьку
захоплення Богоявленского собору в Ногінську, де службу вела УПЦ КП
• організація масового підвозу громадян для участі у виборах 2004 на користь одного з кандидатів
• зміну керівництва Бібліотеки української літератури в Москві, що стало причиною «перетворення її з бібліотеки української на бібліотеку малоросійську»
• закриття Українського освітнього центру, який розміщувався при школі №124
• відмову в наданні ділянки землі для будівництва храму общини УПЦ КП

В кінці листа автор сподівається, що після цієї відставки традиція «хамити» Україні і українцям не буде мати продовжувачів на високих щаблях російської влади.
А формулювання відставки в указі «у зв'язку з втратою довіри» він вважає оцінкою ненависті Лужкова до України та українців.

Думаю, що така оцінка діяльності Юрія Лужков українцями має право на існування і заслуговує публікації. Тому нижче подаю текст листа мовою оригіналу:


Открытое письмо
мэру Москвы Юрию Лужкову

Дорогой, Юрий Михайлович!

Вот и настал день 28 сентября, когда Президент Дмитрий Медведев отправил Вас в отставку с очень подходящей формулировкой. Какой замечательный день! Так и хочется сказать: «Наконец-то!»

В историю столицы Вы войдете как хорошими, так и не очень хорошими делами, но я хочу вспомнить о Вашем отношении к Украине и украинцам, которых в Москве по официальным данным проживает 200 тыс. человек.


Лужков і його антиукраїнська діяльність


С самого начала Вашего прихода к городской власти в 1992 году Вы начали непрерывные атаки на Украину, ставя под сомнение как ее территориальную целостность, так и гуманитарную политику Киева. Крым и Севастополь для Вас всегда принадлежали России, а русскоязычное население Крыма «притесняли» - это Вы неоднократно заявляли публично. В ноябре 2004 года в разгар президентской кампании в Украине Вы лично посетили так называемый «Всеукраинский съезд народных депутатов и депутатов всех уровней» в украинском городе Северодонецке, где сделали некоректные публичные заявления, сеявшие сепаратистские настроения в восточных областях Украины.

Несмотря на Ваш статус регионального лидера, Вы постоянно нарушали принятые табели о рангах и беспардонно лезли пиариться в международную политику, и почему-то именно на украинском фланге. Не зря из небольшого списка российских политиков, получивших «почетный» статус персоны нон грата в Украине, Вы в этом списке пребывали дольше всех и попадали туда дважды! Разрешите поздравить Вас с этим рекордом!

Теперь вспомним о Вашем отношении к украинцам Москвы. Не Вы ли в сентябре 1997 года прислали сотню нетрезвых ОМОНовцев для захвата Богоявленского собора в городе Ногинске, Московской области? В ту жуткую ночь нетрезвые бойцы ОМОНа били пожилых женщин-прихожанок головой от стену, приставляли к их груди оружие, нецензурно ругались, повалили на землю архимандрита УПЦ КП Адриана (Старина), заломили ему руки и одели наручники. Все движимое имущество церковных организаций было незаконно захвачено. ОМОН пребывал в Ногинске целый месяц, не допуская прихожан к их храму.

Не Вы ли, Юрий Михайлович, во время президентских выборов в Украине 2004 года устроили в Москве массовую агитацию за одного из кандидатов, которая сопровождалась массовым подвозом на голосование к посольству Украины ее граждан, проживающих в Москве?

Не Вы ли в ноябре 2007 года устроили форменный разгром Библиотеки украинской литературы в Москве (ул. Трифоновская, 61)? От первоначальных планов закрытия библиотеки, правда, под давлением общественности, пришлось отказаться, но восемь работников библиотеки под моральным давлением вынуждены были уволиться, газетный фонд библиотеки был уничтожен, а в московской прессе была проведена грязная кампания, где библиотеку обвиняли во всех смертных грехах. С приходом в библиотеку нового директора Натальи Шариной, не знавшей ни слова по-украински, из фондов начали изыматься книги по истории Украины. Была украинская библиотека, а стала малоросийская...

Более десяти лет в Москве действовал Украинский образовательный центр (фактически воскресная школа для детей, изучавших украинский язык), который размещался при школе №124. Центр занимал три скромных комнаты площадью: 30 кв.м, 18 кв.м и 8 кв.м. В марте 2008 года этот Центр был закрыт московскими городскими властями на том основании, что он «не имел документов, удостоверяющих его существование». После закрытия учителей стали вызывать на допросы в ФСБ для дачи показаний о работе Центра. С тех пор дети украинцев Москвы потеряли последнюю возможность посещать воскресную школу и изучать родной язык.

А сколько раз на протяжении более десяти лет обращалась к Вам община УПЦ КП во главе с отцом Евгением (Удалой) с просьбой выделить участок земли под строительство типового храма? Так до сих пор нет во всей Москве ни одной украинской православной церкви. В XVIII веке были, а сейчас нет. Так кого же «зажимают», Юрий Михайлович, русских в Крыму или украинцев в Москве?

День отставки - это день подведения итогов. Вы, Юрий Михайлович, были и есть самым махровым шовинистом России, черносотенцем, человеком, который сначала создавал образ врага, а потом с ним «боролся». Вы пытались учить граждан, что быть патриотом России означает ненавидеть ее соседей, их язык, нравы и саму их государственность. В любви москвичей к культуре своей малой родины Вы видели анти-государственные настроения, «национализм» и «бандеровщину». Культурой Вы руководили из офиса ФСБ. Вы по праву заслужили звание главного унтер Пришибеева России.

Глубоко уверен, что в своих крайних шовинистических устремлениях Вы не представляли лучшие черты русского народа и его интеллигенции, и в силу своей слепоты Вы не заметили многовековых традиций веротерпимости России, ее многоголосья. Я верю что после Вашей отставки беспардонная «традиция» хамить Украине и украинцам не будет иметь продолжателей, по крайней мере на таких высоких ступенях российской власти. Надеюсь, что в формулировке президентского указа «в связи с утратой доверия» есть и оценка Вашей ненависти к Украине и украинцам. В России между прочим проживает три миллиона граждан, которые гордятся тем что они украинцы.


Василь Коломацький


В памятный день 28 сентября я хочу сказать Вам от имени всех украинцев со всех концов земли и диаспор:

- Прощавайте, Юрій Михайлович! Бувайте здорові!

Василий Коломацкий

гражданин России, демократ,

защитник Белого дома в августе 1991 г.

Зона вільної торгівлі: з ЄС чи з СНД?

Головний реформатор України Сергій Тігіпко (поки - в статусі віце-прем'єр-міністра) знаходився у віторок 5 жовтня у Москві на інвестиційному форумі "Росія кличе!», який організований державним російським банком ВТБ і розповідав про плани реформування української економіки.



І звичайно закликав інвестувати в Україну. Правда, присутній тут же на форумі Володимир Путін дав зрозуміти українському представнику, що форум проводиться з метою залучення інвестицій саме в Росію. "Мені здається, що сенс інвестування все одно є в російську економіку саме з боку українських партнерів", сказав він.
І навіть натякнув де взяти гроші: "Україна є великим позичальником МВФ, а ми даємо туди гроші, і ось черговий раз 10 млрд. дали...", - зазначив Путін.

Зробив Сергій Леонідович і важливий меседж, адресований Євросоюзу: назвавши ЄС основним зовнішньополітичним вектором (оскільки наразі йде активна робота над угодою про асоціацією, яка включає угоду про зону вільної торгівлі з ЄС), він тут же поскаржився, що Брюссель не достатньо цінує зусилля і роль України. Він натякнув, що так ЄС може просто втратити багато цікавих проектів в Україні. «Я можу сказати відверто - російська сторона дає набагато цікавіші умови, аніж західні партнери. Я розумію певну настороженість ринків, але тим не менше, ми сьогодні розглядаємо всі пропозиції на конкурентній основі», сказав він.
Тігіпко підкреслив, що коли питання стосуватиметься грошей, то тоді не буде і ніяких пріоритетів - «той, хто більш енергійний, хто дасть кращі умови, той і буде претендувати на кращі умови».

І, як здається, альтернативу Києву у Москві запропонували в цей же день. Приблизно в той же час, коли Тігіпко виступав на форумі, в іншому кінці російської столиці прес-конференцію давав заступник міністра міністерства економічного розвитку (який також є керівником делегації на переговорах про вступ Росії до Світової організації торгівлі) Максим Медведков. Він розповів, що в найближчий місяць планується завершити переговори зі створення зони вільної торгівлі в рамках СНД.
Що важливо - нове утворення не буде суперечити нормам СОТ: Росія до нього хоч ще тільки приміряється, але не може не враховувати позицію України, яка уже кілька років приєдналась до угоди.

За словами російського чиновника, угода щодо вільної торгівлі в рамках СНД прийде на зміну багатьом договорам, які були підписані учасниками Співдружності ще в 90-і роки - "мета її - повне скасування бар'єрів і перехід на використання міжнародних норм, насамперед СОТ».
Зокрема, буде удосконалена нормативно-правова база економічних відносин країн Співдружності. Як приклад він навів процедуру вирішення спорів. "Ми всі із задоволенням нарешті відійдемо від існуючої і не дуже ефективної системи двосторонніх консультацій і перейдемо до квазіарбітражної процедури, яка існує в СОТ та інших регіональних торговельних угодах", - розповів чиновник.

Таким чином, умови участі в зоні вільної торгівлі СНД Росія адаптує до міжнародних норм, що робить участь в угоді привабливою для нових країн. Цей та багато інших подібних кроків є результатом впровадження досвіду того ж ЄС щодо створення інтеграційних об'єднань - в планах Москви зробити з СНД організацію на кшталт ЄС, так званий «сндешний євросоюз». «І якщо в ряді держав СНД постійно говорять, що "ми хочемо наслідувати приклад цивілізованої Європи", то було б логічно і нам зробити те саме: прибрати кордони, ввести єдину валюту. Робота над цим триває, такі ідеї постійно з'являються у наших робочих групах», повідомив раніше в інтерв'ю виконавчий секретар СНД Сергій Лебедєв, додавши що досвід Євросоюзу «важливо і корисно враховувати, розвиваючи співробітництво в рамках СНД».

Тема майбутніх «торгівельних союзів» стала тим більше актуальною, оскільки в Києві на день раніше (4 жовтня) розпочався черговий раунд переговорів між Україною і ЄС щодо глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі , про яку у Москві згадував С.Тігіпко.
За інформацією українських видань, що посилаються на джерела в європейській делегації, цей раунд переговорів є надзвичайно важливий для обох сторін, оскільки перемовини відбуваються напередодні прийняття рішення про асоціацію ЄС з Україною, а прогресу немає. «Переговори в Києві 4-8 жовтня покажуть, чи готовий Київ взагалі до якого-небудь прогресу», говорять чиновники ЄС.

Українська сторона теж налаштована скептично і вважає низьким той рівень інтеграції, який пропонує Євросоюз. «Якщо ЄС не хоче інтегруватися з нами «по повній» і не має наміру допомагати нам у реалізації важких для економіки реформ, ми зі свого боку теж обмежуватимемо ступінь інтеграції», ображаються високопосадовці в Києві.

Складається враження, що українська сторона, роблячи такі по суті ультимативні заяви, поступово втрачає надію на успіх в переговорах з європейцями. І тому шлях в Європу може цілком прокладати разом з Росією - вона все ефективніше адаптує своє законодавство (та економічних організацій під її патронатом) до західних норм, а до Москви ще й, на відміну від Києва, прислуховуються в Парижі і Берліні.
Тим більше, що ЄС своєю байдужістю сам штовхає Україну в обійми північного сусіда.

BBC © 2014Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS