Чи є національне питання в Росії?
|2010-06-21, 9:34
Влада Москви має намір впровадити «кодекс москвича» - документ, в якому приїжджим буде розповідатись, що не можна «різати барана в дворі, жарити шашлик на балконі, не потрібно ходити по місту в національній одежі». А також, що тут треба розмовляти російською мовою, оскільки Москва - місто, «життєвий уклад якого базується на російській культурі і традиціях, що склались віками, і всі, хто приїздить сюди повинні з цим рахуватись».
Очевидно, що поява такого документу є результатом занепокоєння тим фактом, що в російській столиці зменшується доля російського населення і, відповідно, зростає кількість вихідців з Кавказу та Азії. «Москва не резиновая», як люблять казати місцеві.
Поява такого документу є підтвердженням того факту, що національне питання в Росії стоїть гостро - як би не намагалась влада публічно про неї говорити менше (щоб зайвий раз не підбурювати суспільство). Пропозиція Московської міської думи заборонити ЗМІ в своїх інформаційних повідомленнях про скоєння злочинів вживати назву національності учасників - також з цього розряду.
Питання національностей ніколи не було простим в багатонаціональній Російській Федерації і його потенціал, як показала практика, може використовуватись у будь яких інтересах - благих і не дуже. Варто згадати хоча б дві чеченські війни, відголоски яких лунають до цього часу. Зараз же національну карту намагаються розіграти і в Башкирії - за останній рік в республіці значно посилились націоналістичні настрої. Це, як вважають у Москві, вигідно нинішньому президенту Мартазі Рахімову - він не хоче покидати владу і таким чином шантажує Кремль, щоб зберегти статус-кво.
Крім того, незайнятість населення в регіонах виплескується у невдоволення приїжджими, які готові працювати більше і за менші кошти. Як результат - виникають чисельні екстремістські групи і навіть доходить до погромів. В 2006 році своєрідним «інформаційним вибухом» стали масові безпорядки на міжетнічному грунті в Кондопозі, коли місцеві жителі громили вихідців з Кавказу.
Водночас ці події мали настільки сильний резонанс в ЗМІ і громадськості, що і в інших регіонах Росії почастішали випадки силового вирішення міжетнічних конфліктів. Особливо активну роль в цьому відіграють молодіжні націоналістичні угрупування, які тримають в страху приїжджих по всій території РФ: на Далекому Сході ультраправі наводять жах на приїжджих китайських студентів, Москва і Санкт-Петербург - особливо небезпечні місця для гастарбайтерів з країн Середньої Азії і з Кавказу.
В результаті нападів і сутичок на грунті ксенофобії у 2009 році в Росії було вбито (за даними центру по боротьбі з расизмом "Сова") біля 70 іноземців і ще біля 300 поранено. Єврейська община Росії наводить свої дані - 82 загиблих і 326 поранених.
Місцеві експерти вважають, що Кондопога змусила російську владу задуматись над проблемою міжетнічних відносин в Росії. Але сумніваюсь, що подібні кодекси зможуть вплинути на чеченських силовиків, які відчувають себе в Москві як дома і дозволяють собі постріляти в центрі міста. Чи вплинути на юнаків, які ходять по торгівельному центрі «Європейський» біля Київського вокзалу Москви, обгорнуті в прапор і в футболках з написом «Дякую аллаху, що я дагестанець».
До того ж, буде важко переламати ксенофобію, яка глибоко сидить в менталітеті російського суспільства - 55% росіян, за деякими експертними даними, виступають за ущемлення в правах і депортацію іноземців. І це незважаючи на те, що економіка Росії залежить від дешевої робочої сили.
Плюс авторитарна політична система Росії практично унеможливлює відкрите обговорення проблеми ксенофобії, вважає експерт центру «Сова» Олександр Верховський. А у мовчанні політиків багато екстремістів вбачає схвалення їх дій і керівництвом країни і суспільством.
А як живеться в сучасній Росії тим, хто розрізом очей не подібний на росіянина? Як виглядає ситуація з іншого боку?Як на мене, наочно це показали на фестивалі «Нова п'єса», який пройшов в рамках 5 Московського книжкового фестивалю 12 червня (в День Росії). Організатори попросили молодих авторів з країн СНД написати невеличкі п'єси на тему «Моя національність» - як їх народи, на погляд письменників, бачать національне питання.
Ось уривок з твору Жанар Кусаінової з Санкт-Петербургу «Гірше, ніж Ромео і Джульєта» - діалог журналіста з гастарбайтером.
«...
Автор:Привіт. Мені з Москви зателефонували, щоб я по національне питання п'єсу написала.
Він: Ти думаєш,що тебе покликали тому що ти добре пишеш? Нічого подібного! Ти їм потрібна тому, що ти не росіянка. Їм це для толерантності потрібно. Мовляв, ось які ми добрі - не росіянку покликали. Тобі самій не смішно?
Автор:А що якщо ти правий? Ти знаєш, у мене в дворі є сім'я, там син інвалід. Його якось запросили на новорічну ялинку. Подарунки дали, на конкурсі приз отримав за кращий костюм. А в роздягальні випадково почув як Снігуронька каже Діду Морозу - мовляв, добре, що цей Костік прийшов. А то нам потрібно демонструвати, що у нас програма адаптації дітей інвалідів у повному розпалі. Так що Кості потрібно буде ще що-небудь подарувати, щоб він і на інші свята приходив, то без нього, без чергового інваліда, програму не виконати. Знаєш, він потім тиждень мовчав, ні з ким не розмовляв. Ні з ким говорити не хотів.
Він: Значить, ти і є черговий інвалід. Насправді, вся їх толерантність - маячня! Ось скажи, яка може бути толерантність, якщо нас вбивають кожен день. Ти знаєш, що після того, як у Москві метро вибухнуло, загинули таджики? Якась сволота кинула їм бомбу. І хто про цей випадок хоч слово сказав? А те, що нас кожен день без рахунку гине по всій Росії - це як? І киргизів, і узбеків!
...»
Коментарі, як то кажуть, зайві.
п.с. В останній момент стало відомо, що і влада Києва теж хоче видати "кодекс киянина".
Цікаво, а там буде пункт про те, що Київ є столицею України і що життєвий уклад його жителів базується на українській культурі і традиціях, що складались віками.
І що розмовляти тут потрібно української мовою?
