Україна, Росія, Польща - бермудський трикутник...
|2010-06-17, 23:38
У дев'яностих роках минулого століття дуже часто українсько-польська дружба мала подвійне дно. Крім стратегічного партнерства, Київ і Варшаву зігрівала думка про «антиросійський похід». Після «помаранчевої революції» цьому питанню приділялося ще більше уваги. Віктор Ющенко і Лех Качинський послідовно реалізували план будівництва «московської стіни», яка б обмежила вплив Кремля у європейській частині пострадянського простору. Це завдання вдалося тільки частково і то ненадовго. Протягом останніх місяців відбулися значні зміни. Польща потрапила у вир подій, що вплинуло на перегляд відносин з сусідами. У переддень виборів поляки сподіваються, що політичні зміни на берегах Дніпра і в Польщі відкриють нові горизонти не лише для двосторонніх відносин, а й для тристороннього співробітництва за участю Росії.
Упродовж останніх шести років географічно близькі Київ, Варшава і Москва у політичному плані фактично перебували на відстані десятків тисяч кілометрів. У цьому можна звинувачувати того чи іншого політика, ту чи іншу країну. Причин було багато - більше суб'єктивних, ніж об'єктивних. Персональні атаки і негативне ставлення Президентів України і Польщі до Президента Росії і навпаки призвело до багатьох конфліктів та непотрібного напруження. Від початку цього року ситуація поволі змінюється. Перемога Віктора Януковича в Україні стала хорошою інформацією не лише для Росії, а й для Польщі. Адже останній указ Віктора Ющенка про присвоєння звання Героя України Степанові Бандері був для поляків як ніж у спину. Варшава виступила з ініціативою прийняття спеціальної резолюції Європейським парламентом щодо України. Польські і російські політики тоді одноголосно розкритикували дії Ющенка, вони цитували одні одних, надаючи цьому питанню міжнародного розголосу. І так було аж до виборів. Коли булаву президента України взяв у руки Віктор Янукович, емоції вщухли. В українсько-російських відносинах настала нова ера, що занепокоїло Польщу. Адже поляки бояться, що можуть втратити Україну. І так, і ні. Якщо Польща змінить своє ставлення до Росії, виграє. Більше того, не тільки не втратить Києва, але й зміцнить свою позицію на регіональному, сусідському рівні.
Життя пише свої сценарії. Авіакатастрофа під Смоленськом, повені, дострокові вибори перевернули догори ногами польську політику. Процес потепління у польсько-російських відносинах, який розпочався у 2008 році, прискорила трагічна смерть Леха Качинського. Поляки, однак, не вірять у метаморфоз Володимира Путіна у зв'язку з подіями в катинському лісі. На думку коментаторів, вирішальною є сильна позиція Польщі в Європейському Союзі. Оскільки фінансова криза незначною мірою зачепила польську економіку, а роль Польщі в ЄС з кожним днем зростає, то Кремль вирішив піти в напрямку порозуміння і компромісу з суто прагматичних міркувань.
Обставини, що склалися, відкривають нові можливості для налагодження взаємовигідних відносин між Києвом, Москвою і Варшавою. Вперше після розпаду Радянського союзу є реальний шанс, щоб двосторонні відносини між Україною і Польщею формувалися без подвійного дна. Польща і Росія ймовірно надалі конкуруватимуть між собою відносно України. Варшава послідовно «рекламує» Україну в ЄС, Москва, своєю чергою, хоче перетягнути Київ на свій бік. Однак це суперництво може бути відтепер позитивним. Президенти трьох країн, за умови, що президентом Польщі буде Броніслав Коморовський, підуть саме у цьому напрямку. Хоча три країни мають відносно різні міжнародні пріоритети, немає підстав для того, щоб Україна, Росія і Польща становили свого роду бермудський трикутник.
