Росія стане членом ЄС?
|2010-05-11, 13:42
У той час, коли Брюссель мобілізує всі свої сили, щоб рятувати послаблену фінансову систему, польські політики пишуть нові сценарії для Європейського Союзу. Екс-посол Республіки Польща в Росії Станіслав Цьосек недавно висловив упевненість у тому, що Росія стане членом Європейського Союзу. На форумах відразу ж зароїлося від коментарів. Поляки іронічно запитують, чому б Росії не вступити також до НАТО.
Хто як хто, але політик, який кілька років пропрацював у Москві, повинен знати і розуміти Кремль. Зрештою, не вперше польські чільники презентують сюрреалістичні пропозиції, які могли б послужити за сценарій для голлівудської стрічки. Це насторожує увагу оглядачів. Адже Польща мала бути автором східної політики Європейського Союзу відносно України, Росії та Білорусі. Такі нереальні в даний час пропозиції і оцінки компрометують польських політиків, що не дає їм права називати себе фахівцями у сфері відносин з сусідами на сході - вся східна політика Польщі є малоефективною. Якщо подивитися на сучасні двосторонні відносини з Україною, Росією та Білоруссю, Варшава не має чим похвалитись.
Польсько-російські відносини протягом останніх двадцяти років нагадували мультфільм «Ну, постривай!». На офіційному рівні панувала зима, і лише після авіакатастрофи президентського лайнера під Смоленськом настала весна. Однак сумніваюся, що дійде до літа і що дві країни утримуватимуть хороші відносини. Не вірить у це ряд польських експертів. Серед політиків є занадто багато русофобів, які ефективно блокують розвиток двосторонніх відносин.
Польсько-українські відносини формувалися по-різному. Було стратегічне партнерство, були й малі «холодні війни». Найбільше на цьому полі вдалося досягти Леонідові Кучмі і Александру Квасневському. Після «помаранчевої революції», на жаль, ці відносини були декларативними, і, окрім приємних розмов, не знайшли віддзеркалення у дійсності. Теперішня співпраця є під знаком запитання. Адже свого часу польські політики неоднозначно сприйняли Віктора Януковича як ворога демократії. Ми можемо лише сподіватися, що двостороннє співробітництво між Україною і Польщею не погіршиться і принаймні буде коректним.
Якщо говорити про польсько-білоруські відносини, то бачимо перед собою класичний приклад поразки східної політики Польщі. Варшава і Мінськ надають сигнали на різних частотах. Якщо Лукашенко інколи і споглядає на Захід, то не в бік Польщі.
Чому ж Польщі не вдається знайти спільної мови з сусідами-слов'янами? Можливо, однією з причин є некомпетентність польських політиків. Читаючи сучасні польські газети і аналітичні матеріали, можна зробити висновок, що Варшава поводиться як фахівець з пластичної хірургії. В оцінках політичних процесів, особливо в Україні, яка після «помаранчевої революції» стала предметом зацікавлення польських засобів масової інформації, поляки бачать те, що хочуть бачити: Україна не сприймається такою, якою вона є, а такою, якою вона повинна бути відповідно до польського бачення.
Переглядаючи статті польських і західних авторів, слухаючи виступи польських політиків, я звернув увагу на одну особливість. У Польщі в публіцистичних коментарях і більш глибоких дослідженнях події над Дніпром сприймаються як чисті факти, без ширшого контексту, не беруться до уваги історія, культура, політичні погляди українців. Улюблене заняття польських оглядачів - це придумувати сценарії розвитку і писати рекомендації для українських політиків, начебто Україна була сімнадцятим польським воєводством. У той самий час американські і європейські експерти сприймають Україну більш реально, як складний, живий організм. Вони свідомі того, що, говорячи про зовнішню політику Києва, не можна забувати про геополітичне положення країни між Москвою і Брюсселем. Адже це зумовлює діяльність України на міжнародній арені і її успіх у реалізації стратегічних завдань.
