Як ми думаємо: словами, картинками або якось інакше?

Дослідження внутрішнього мовлення є напрочуд складним завданням. Чи думаємо ми зазвичай словами або образами? З ким найчастіше ми розмовляємо подумки? І чи здатні ми ясно усвідомити, що відбувається в нашому мозку у певний момент?

Про що ви думали секунду тому? Або, точніше, як саме ви про це думали? Відповісти на це запитання складніше, ніж здається.

Ви могли повторювати про себе слова, які щойно прочитали, могли бачити якусь картинку своїм внутрішнім зором або переживати якіcь емоції.

Цілком можливо, що всі ці речі відбувалися у вашому мозку водночас і у певній комбінації… або ви думали про щось інше і цілком інакшим способом.

Спроба дізнатися, що відбувається у нашій власній свідомості, на позір, не здається чимось надто складним.

Але коли ми починаємо це робити, ми одразу втручаємось у саме явище, яке хочемо дослідити.

Або, як зазначив 1890 року американський філософ Вільям Джеймс, "намагатися проаналізувати власну свідомість, це - все одно, що вмикати світло, аби краще роздивитися, як виглядає темрява".

Психолог Рассел Гелберт з Університету Невади у Лас-Вегасі вже кілька десятиліть вивчає, що відбувається у свідомості людей.

Дослідник виявив, що думки, які проносяться в нашій голові, є набагато різноманітнішими, ніж можна було б припустити.

"Багато людей вважає, що вони думають словами, але вони помиляються", - пояснює він.

У ході одного невеликого дослідження 16 студентів коледжу попросили прочитати коротке оповідання. Дослідники вибірково фіксували їхні думки під час читання. Лише чверть цих думок містили слова, і тільки 3% були схожі на послідовну внутрішню розповідь.

Ці результати не можна узагальнити для всіх, але вони дають поживу для роздумів, коли йдеться про наші власні внутрішні переживання.

Вивчати внутрішній голос - геть не легке завдання. Просто запитувати людей, про що вони зараз думають, навряд чи покаже точний результат.

Частково тому, що ми не звикли приділяти пильну увагу нашому блукаючому розуму, а частково тому, що під час таких опитувань люди можуть домислювати більше, ніж насправді відбувалося в їхніх думках.

Метод, яким послуговується Гелберт, називається описом вибіркового досвіду.

Досліджувані носять весь день із собою пристрій. Коли він подає звуковий сигнал, вони повинні зосередитися на тому, що саме відбувалося в їхній голові за секунду до цього.

Наприкінці дня вони розмовляють із психологом, який, ставлячи їм точні запитання, з'ясовує, про що і в якій формі вони думали. Чи були це слова, образи, емоції, фізичні відчуття чи щось інше?

Більшості людей потрібно кілька днів, щоби навчитися зосереджуватися на своїх думках. Протягом наступних кількох днів за допомогою запитань дослідника їм вдається краще налаштуватися на те, про що вони думали в певний момент.

Спочатку це майже нікому не вдається, окрім, мабуть, тих, хто має гарний досвід у медитації, зазначає вчений.

Метод несподіваного сигналу дає більш природні результати, ніж штучні умови лабораторії, коли вас навмисно змушують зосередитися на думках.

Гелберт порівнює його з висадкою на парашуті серед лісу. Кілька маленьких тваринок можуть, звичайно, злякатися, але загалом ви побачите більш-менш звичайну картину того, що відбувається в природі.

Огляд досліджень, оприлюднений Гелбертом 2013 року, показав величезні індивідуальні розбіжності в тому, як відбувається внутрішній діалог у різних людей.

У середньому учасники експерименту вели розмову з собою приблизно 23% часу. Але загалом діапазон варіювався від 100% (внутрішній монолог відбувався постійно) до 0% (люди ніколи не говорили з собою подумки).

Найкращий співрозмовник

Але що відбувається у вашій голові в моменти, коли ви не розмовляєте з собою?

За роки досліджень Гелберт вивів п'ять категорій думок: внутрішнє мовлення, яке відбувається у дуже різних формах, внутрішнє бачення (може містити зображення предметів, які бачили в реальному житті, або уявних образів), почуття, як-от гнів чи радість, сенсорне усвідомлення (приміром, усвідомлення того, яким є на дотик килим під вашими ногами), несимволізовані думки.

Ці останні важко визначити, це - й не слова, і не образи, але це - також думки і вони, безсумнівно, присутні у вашій свідомості.

Кожна категорія може мати дуже різні прояви. Внутрішнє мовлення, приміром, може відбуватися у вигляді одного слова, речення, якогось монологу чи навіть бесіди.

Що таке внутрішній діалог, відомо будь-кому, хто колись репетирував важливу розмову чи обмірковував аргументи у суперечці.

Але людина, з якою ми розмовляємо подумки, це не хтось інший - зазвичай цей голос належить іншому боку нашої особистості.

Під час дослідження 2015 року Мальгожата Пучальська-Василь, психолог з Люблінського католицького університету імені Павла II, попросила студентів описати види внутрішніх голосів, з якими вони розмовляли.

Дослідниця склала список чотирьох найпоширеніших внутрішніх співрозмовників. Ними стали - вірний друг, батько або мати, пихатий суперник і безпорадна дитина.

Кожен голос може спливати у різних ситуаціях - батько критикує з турботою, пихатий суперник зосереджується на успіху, а не на підтримці. Ми примірюємо на себе ці різні ролі, щоби впоратися з непростими ситуаціями, як-от складний іспит або спортивна гра.

Нещодавно Гелберт почав поєднувати свій метод дослідження з МРТ-сканами мозку. Його дослідження показало, що те, що люди кажуть про свої думки, і те, що насправді відбувається в їхньому мозку, збігається.

Утім, дослідники наголошують, що вони не роблять узагальнень, а їхні висновки стосуються лише учасників експерименту.

Фаміра Рейсі, співробітниця Лабораторії внутрішнього мовлення при Університеті Маунт-Роял у Канаді, та її колеги нещодавно застосовували інший метод дослідження думок.

Вони просили учасників перелічити думки, які виникали в їхній голові одна за одною у певний час.

Результати виявилися схожими на те, що з'ясували попередні дослідження. Під час виконання своїх повсякденних справ люди розмовляли із собою подумки про все: від навчання до своїх емоцій, інших людей та самих себе.

"Достатньо досліджень свідчать, що внутрішнє мовлення відіграє важливу роль у регуляції поведінки, вирішенні проблем, критичному мисленні, міркуванні про майбутнє", - зазначає Фаміра Рейсі.

Коли мозок "мовчить"

Розмова з самим собою також важлива для саморефлексії.

Нейрофізіолог Джілл Болт Тейлор описала це у книжці "Мій інсульт був мені наукою". Жінка згадує, як протягом кількох тижнів після інсульту, який вона перенесла в 37 років, в неї зникло внутрішнє мовлення, її розум "мовчав".

"Яким моторошним завданням було перебувати там, всередині мого мовчазного розуму... намагаючись згадати, хто я? Що я роблю?"

Оскільки вивчення того, що відбувається у свідомості людей, потребує чималих зусиль і часу, масштабних досліджень, які б пояснили індивідуальні розбіжності, поки що бракує.

Залишається безліч інших питань, наприклад, чи залежить внутрішнє мовлення від національності або типу особистості.

Хоча науковці поки що не можуть пролити світло на більшість запитань про нашу свідомість, навчитися усвідомлювати власні думки може бути доволі корисним.

"Це дасть вам змогу змістовно спілкуватися із самим собою", - каже Фаміра Рейсі.

Або, як додає одна з її колег: "Внутрішнє мовлення - це ліхтарик у темній кімнаті вашої свідомості".

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв'яжуться.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

...