Дев'ять способів залишитися в історії людства назавжди

Автор фото, Getty Images
- Author, Зарія Горветт
- Role, BBC Future
Що необхідно для того, щоби пам'ять про видатну особистість сучасності залишилася впродовж наступного тисячоліття, міркує оглядач BBC Future.
Я стою в затишному західному кутку лондонського цвинтаря Хайгейт і розглядаю великий мармуровий надгробок.
У його ногах - скульптура сплячого пса в натуральну величину. Поцяткований часом мармур огортають пагони плюща, крізь які проглядає напис: "Пам'яті Томаса Сейєрса".
Наш екскурсовод запитує, чи чув хтось про цю людину. Усі заперечно хитають головами.
Втім, на момент його смерті все було інакше. Коли Сейєрс пішов з життя взимку 1865 року, він був найвідомішим спортсменом вікторіанської доби, хоча починав свій життєвий шлях простим неписьменним каменярем.
Він став першим чемпіоном Англії з боксу без рукавичок, а його останній бій, який він провів переважно однією рукою на ринзі в Гемпширі, дивилися тисячі глядачів.
Серед уболівальників, яких привезли на спеціально зафрахтованих потягах, були Чарльз Діккенс та Вільям Теккерей.
Бій відвідав й тодішній прем'єр-міністр Великої Британії лорд Пальмерстон. Парламент офіційно скоротив свій робочий день, а королеву Вікторію мали особисто повідомити про результати бою.
Коли за кілька років Томас Сейєрс помер, попрощатися з ним прийшли 100 тис. людей, і похоронна процесія розтягнулася на кілька кілометрів.
На цвинтарі утворився хаос - люди видиралися на дерева та витоптували надгробки, намагаючись краще роздивитися, що відбувається.
Лише 152 роки по тому його слава перетворилася на пил. Ім'я Сейєрса, звичайно, відоме історикам та шанувальникам боксу, але усім решті - ні.
Безжалісний хід часу не пощадив й багатьох інших відомих особистостей, які досягли запаморочливих вершин слави за своє життя, але після смерті канули в забуття.
Серед них - грецька поетеса Сапфо або улюбленик Нерона гладіатор Спікул.

Автор фото, The Print Collector / Alamy Stock Photo
Чому одні видатні фігури майже одразу стають безвісними, тоді як пам'ять про інших передається від покоління в покоління.
Ми вивчаємо їхній внесок в культуру, аналізуємо їхній геній, пишемо про них книжки та знімаємо фільми протягом тисячоліть після їхньої смерті?
Звичайно, претендентам на вічну славу доводиться пройти крізь сито жорсткого випробування часом, в якому доля та випадок відіграють неабияку роль.
Однак в біографіях тих, чия пам'ять не піддалася тліну століть, без сумніву, можна виявити схожі передумови до безсмертя.
Створюйте імідж
Найкращим місцем для початку дослідження звісно є Стародавня Греція, ледь не кожен громадянин якої був одержимим вічною славою.
"Греки всі мріяли про славу, - пояснює Томас Гаррісон, професор історії античності з Університету Сент-Ендрюса. - Говорити про те, як ти збираєшся досягти безсмертя, було цілком у порядку речей і не вважалося неввічливим".
Центральне місце посідала ідея "клеоса", яку можна приблизно перекласти як "те, що інші почують про вас".
Чималий внесок в її популярність зробив Гомер, який оспівував у своїй поезії (що також пережила тисячі років) славу, зароблену героїчними подвигами в боях. Яскравим прикладом такої слави є Ахілл.
"Навіть війни розв'язували переважно з метою здобути славу", - каже Лінетт Мітчелл, експерт з давньогрецької історії та політики з Університету Ексетера.
Що вже казати про таких видатних полководців, як Александр Македонський, який поширив кордони своєї імперії з Греції до північно-західної Індії.
Як і Юлій Цезар, він був майстром самореклами, а безперервну роботу його пропагандистської машини забезпечувала група істориків, які супроводжували його в усіх воєнних походах і ретельні описували всі події".
Кажуть, що Александр Македонський дозволив створювати свої офіційні портрети лише одному скульпторові і сам уважно стежив за тим, щоби його зображення, зокрема і на монетах, були максимально точними.
Сучасні президенти та поп-зірки приділяють не меншу увагу створенню правильного іміджу.
Але оскільки сьогодні всім відомо, що для цього використовують складні маркетингові стратегії, суспільство ставиться до створених образів набагато більш скептично, ніж в стародавні часи, пояснює соціолог із Лондонського університету Кріс Роєк.
Правильно обирайте професію
Утім, шанс на безсмертя мають не лише ті, кому пощастило успадкувати владу. Ідеї, здатні змінити світ, помітно підвищують шанси увійти в історію.
Візьміть, приміром, філософів. У стародавні часи вони зазвичай були не дуже відомі широкому загалу.
Вони посідали досить відособлене місце в суспільстві, а тих з них, хто були атеїстами, й поготів вважали небезпечними диваками.
Однак тисячі років потому їхні ідеї й досі впливають на сучасне мислення, а їхні імена є такими відомими, що вони міцно увійшли в повсякденний побут.
"Стародавні філософи, однак, мали серйозну перевагу, - вважає Ліннет Мітчелл. - Вони не мали багатьох конкурентів - більшість їхніх сучасників були неписемними - і вони також були першопроходьцями.
2013 року вчені вирішили виявити найбільш впливового науковця в світі. Вони проаналізували інтернет сайти, щоби з'ясувати, кого цитують найчастіше, і переможцем виявися Карл Маркс.
Дійсно, якщо згадати Леонардо да Вінчі, Галілея, Ісаака Ньютона, Дарвіна та Ейнштейна, здається, єдиний шлях до слави - це наукова лабораторія.

Автор фото, Alamy
Але, на жаль, у наші дні навіть Нобелівські лауреати не мають такого шансу. "Науку в минулому вважали героїчним досягненням одинака, що насправді майже ніколи не було правдою, але сьогодні - це точно не так", - пояснює Гаррісон.
Проблема не тільки в тому, що сучасна наука не можлива без широкої співпраці, але й в тому, що всі доступні для розуміння речі вже давно відкриті.
"Сьогодні широкому загалу дуже важко осягнути розумом, чим займаються вчені і що означають їхні відкриття", - зазначає Гаррісон.
Оскільки зрозуміти чорні діри або теорію струн дуже складно, навіть імена таких сучасних геніїв, як Стівен Гокінґ, можуть згодом канути в лету.
Не варто шукати вічної слави й в таких професіях, як спорт та музика.
"Спортивні легенди впливають переважно на своє покоління, але для нащадків, як правило, їхні імена вже не мають такої значущості, - каже соціолог з Йоркського університету Рут Пенфолд-Мунс. - Боюся, Девіда Бекхема забудуть".
Не гарантує увічнити ваше ім'я й композиторська справа - з однієї простої причини, що музика має тенденцію застарівати.
З усієї музичної спадщини останнього тисячоліття, крім класичної музики, залишилося дуже мало.
З огляду на те, з якою швидкістю розвиваються музичні жанри, важко уявити, що наші нащадки слухатимуть Beatles у своїх літальних машинах та космічних кораблях.
Зізнайтеся, хто з вас чув мелодії святого Годрика Финхальського, відомого англійського відлюдника та середньовічного святого, який жив на початку XII століття. Складені ним гімни є найдавнішими збереженими піснями англійською мовою.
Мабуть, найкращою професією для безсмертя, є політика. Але не намагайтеся повторити біографію стародавніх владик від Цезаря до Боудики.
Сьогодні важливішими здаються не військові перемоги, а речі, що здатні покращити життя людей. Гарним зразком для наслідування стануть Нельсон Мандела, Авраам Лінкольн та Ганді.
Безпрограшним варіантом може також стати література. Як й геніальні ідеї, великі сюжети ніколи не вмирають. Щоправда, за умови, що ваші тексти зможуть зберегти.
У стародавні часи це було не так просто. "Твори багатьох античних письменників збереглися завдяки випадку", - пояснює Гаррісон.
"Деякі з них існували лише в одному екземплярі, і якби він зник, хтозна, як виглядала би література Стародавньої Греції та Риму", - додає фахівець.
Тільки не королівська родина
На перший погляд, королівська кров здається гарантією безсмертя. Але це не так, переконаний соціолог Кріс Роєк.
"Не думаю, що Королеву Єлизавету або принцесу Діану пам'ятатимуть через тисячу років", - зазначає науковець.
Покоління монарших родин безкінечно змінюють одне одного. Щоразу на трон приходить наступний спадкоємець, попередні поступово стираються з пам'яті.
"Так, ми пам'ятаємо Генріха VIII, але ж він зробив дещо дійсно видатне - позбувся Католицької Церкви у Великій Британії", - пояснює Роєк.
Чиста випадковість
Коли Тутанхамон, вочевидь, заразившись малярією, помер у Фівах 1323 року до н.е., йому було лише 18 років. Нічого видатного зробити він не встиг.
Ніщо не вказувало на те, що його ім'я майже дві з половиною тисячі років по тому буде відомим кожній дитині.
Але доля має оригінальне почуття гумору.
Піддані єгипетського царя не встигли добудувати його піраміду, зведення якої потребувало десятиліть важкої праці, і поховали Тутанхамона у малопомітній гробниці у віддаленій частині Долини царів.

Автор фото, Alamy
Могилу царя поступово затягло піском та породою, і вона повністю зникла, так само як і пам'ять про неї.
Коли 1922 року гробницю випадково відкрили археолог Говард Картер та його покровитель лорд Карнарвон, у ній виявилися просто фантастичні багатства.
Оскільки гробниця залишалася непомітною, її не розграбували так, як інші поховання давньоєгипетських царів.
Безсмертя Тутанхамону забезпечила величезна кількість артефактів, виявлених у гробниці. Тільки одну його мумію науковці й досі активно вивчають, намагаючись з'ясувати, чому він так рано помер.
Його слава збільшується з кожним заголовком та науковим фільмом. Його ім'я стало синонімом Давнього Єгипту, і нікого не цікавить той факт, що все це - лише випадковість.
Залиште щось цікаве по себе
Насправді, будь-яка фізична спадщина, що залишиться після смерті, буде корисною.
Це можуть бути мільйони нащадків, як, наприклад, у монгольського воїна ХІІ століття Чингісхана, гени якого виявляються сьогодні в одного з кожних 200 чоловіків.
Пам'ять про себе можна також увічнити за допомогою численних пам'ятників та монет зі своїм портретом, як зробив Александр Македонський.
Або як китайський імператор Цинь Шихуанді, який забезпечив собі безсмертя, побудувавши Велику китайську стіну та створивши Теракотову армію (величезне поховання понад 8 тисяч теракотових статуй у натуральний зріст. - Ред.).
Залиште по себе щось, що дивуватиме наступні покоління.
Помріть незвичайною смертю
Протягом всієї історії драматична загибель, бажано в молодому віці, була важливою умовою того, щоби залишитися в пам'яті майбутніх поколінь. Згадайте Клеопатру, яка притискає отруйного аспида до своїх грудей.
З усіх найвідоміших постатей античності, мало хто дожив до свого 40-го дня народження.

Автор фото, Alamy
Ми, звісно, не радимо вам цю стратегію, і вона напевно не дає стовідсоткової гарантії безсмертя. Але за певних умов, трагічне завершення життя може посприяти славі.
Завдяки сучасним технологіям створити потужний трагічний імідж стало ще простішим.
"Пригадую таку класну рекламу парфумів, в якій Шарліз Терон зустрічається з Мерілін Монро, Грейс Келлі та Марлен Дітріх", - розповідає Пенфолд-Мунс.
Хоча Монро померла понад півстоліття тому, вона й досі відіграє надзвичайно активну роль в культурі.
Станьте злочинцем
Наступний шлях до безсмертя ми би також не рекомендували, але факт залишається фактом - погана слава є не менш потужним способом залишитися в історії.
Джек-Різник, капітан Чорна Борода, Гітлер та Іван Грозний навряд чи швидко зникнуть з пам'яті людства.
Попри їхні жахливі лиходійства, їм важко відмовити в харизмі, і їх пам'ятають, хоч й із здриганням.
Для декого це таки стало аргументом, зазначає Роєк.
Коли Марку Девіду Чепмену, який застрелив Джона Леннона, винесли вирок, він заявив: "Щоби стати найвідомішою людиною в світі, я повинен був убити найвідомішу людину світу".
Втім, хоча в деяких випадках це спрацьовує, людство зазвичай намагалося стерти злочинців з пам'яті. Їх імена видаляли з публічних записів та знищували все, що вони побудували.
Винайдіть релігію
Існує сотні доказів того, що Ісус Христос, Сиддхартха Гаутама (Будда) та багато інших релігійних лідерів були справжніми людьми, хоча вони й померли тисячоліття тому.
Створити нову релігію можна й сьогодні, як довів письменник Л. Рон Хаббард, який у 1950-ті роки винайшов Церкву саєнтології.
Завдяки його вченню сьогодні Хаббарда вважають одним з найвпливовіших американців усіх часів, а також найбільш опублікованим та перекладеним автором в світі.
Вочевидь, не найгірший спосіб досягти слави.
Станьте немислимо багатим
Недарма ж кажуть "багатий, мов Крез". Завдяки його незліченним скарбам, ім'я цього царя, який правив у стародавній Лідії дві з половиною тисячі років тому, стало загальним у багатьох мовах.
Серед дарів, які він підносив дельфійським оракулам, була жіноча фігура в натуральний зріст, повністю вилита із золота.
Крез також відомий історикам, як перший правитель, який почав виготовляти монети з чистого золота та срібла, що зробило революцію в торгівлі.

Автор фото, Alamy
Цікаво, а хто із сучасних знаменитостей може претендувати на тисячолітню славу?
Ліннет Мітчелл робить ставку на винахідника комп'ютера Алана Тюрінга.
"В останні роки про нього почали згадувати багато хорошого", - додає дослідниця.
На думку Пенфолд-Мунс, це - Дональд Трамп.
"Думаю, що з видатних особистостей XXI століття запам'ятають насамперед політиків та світових лідерів, як-от Терезу Мей чи Дональда Трампа. В останнього - дуже великі шанси", - каже вона.
Томас Гаррісон погоджується з колегами.
"Не думаю, що громадських діячів або інтелектуалів сучасності пам'ятатимуть через тисячу років", - зазначає він.
"Дивним чином, вчених пам'ятає лише вузьке коло людей. Думаю, що ситуація буде приблизно такою самою, як з античними діячами. Пам'ятатимуть не відомих спортсменів або артистів, а політиків на кшталт Трампа і Путіна", - пояснює він.
А Кріс Роєк обрав Нельсона Манделу.
"Думаю, що в історичній пам'яті залишаються люди, які втілили дух свого часу, які стали обличчям свого покоління. Іноді, щоби зрозуміти цілу епоху, варто лише подивитися на постать, яка стала її символом".
Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.








