BBCUkrainian.com

Мій новий блог висвітлюватиме перебіг футбольних матчів, за участю України і не тільки. Якщо ви хочете поділитися своїми думками чи враженнями, користуйтеся формою праворуч.

Усі дописи читачів до цього блогу україномовні та модеровані і не можуть вважатися позицією Бі-Бі-Сі.

Українська футбольна дружина, оговтавшись від зимової сплячки, розпочала свій календар офіційних відбіркових ігор 2007 року, здобувши свої 6 очок у березневому "дуплеті" ігор проти Фарерських островів та Литви.

Звісно, можна сказати, що, мовляв, коли не брати максимальну кількість у матчах проти подібних суперників - не варто тоді вибудовувати бодай теоретичні плани участі у турнірах на зразок Чемпіонату Європи, на вихід до фінальної частини якого й сподівається що синьо-жовта збірна, то й її численні прихильники.

Справді, матч проти Фарерів поставав певним випробуванням не те що футбольних талантів української дружини. Тут йшлося, очевидно, ще про дещо інше. Фарерські острови, які номінально вважаються частиною Данії, грають своєю окремою збірною з простої причини – для острів'ян брати участь у чемпіонаті Данії немає сенсу – бо хто туди на матчі їздитиме? Далеко і холодно… Можна ще й запитати взагалі, навіщо туди їздити і грати у футбол. Але це вже буде з серії риторики. Так от, матч української збірної проти команди місцевих молочарів, шкільних вчителів, поліцаїв, і … звісно, ще кількох напівпрофесійних футболістів, які разом і складали оту збірну Фарерських островів, поставав як іспит на те, як одна окремо взята футбольна репрезентація однієї європейської країни, яка ще й до усього ж була чвертьфіналістом останнього чемпіонату світу, зможе налаштуватися на матч з отими молочарами за умов десяти годин перелетів туди-назад.

Виявилось, що синьо-жовті таки якось налаштувалися та ще й виграли 2-0 на полі, яке більш походило на долину гейзерів, на якій раптом виросла трава і пара футбольних воріт. Українці з серйозними обличчями відбігали тими гейзерами свої 90 хвилин, забили два голи, записали собі три очки і відбули собі додому готуватися до іншої гри з литовцями, яка й замикала отой березневий "дуплет".

Ба більше: керівництво української збірної ще й зробило тактичний хід, не привізши з собою основну зірку усього пов'язаного з Україною і футболом – Андрія Шевченка, разом із зіркою дещо меншого ґатунку, але у кожному разі одним з найвідоміших українських гравців Сергієм Ребровим. Задум тренера Блохіна був такий – хай зірки собі не переймаються гасанням отими фарерськими футбольними гейзерами та десятигодинними перелетами, а спокійно готуються до матчу в Одесі проти Литви, який, звісно, мав би мати дещо інший присмак. Скажімо так, більш реалістичний.

І от на поле одеського стадіону ЧМП у матчі проти Литви вийшов повний бойовий склад українців- щоправда без того ж таки Реброва, який навіть згодом і не вийшов на заміну. Вочевидь, стратегія тренерів укр-дружини вирішила остаточно збити з пантелику суперників, сховавши Реброва так, що його вже й не можна було знайти навіть для гри.

Варто сказати, що після фарерських гейзерів на футбольному полі, одеський стадіон виглядав більш, сказати б, "по футбольному". Але не більше. Збудована ще за царя Панька, або радше за його еквівалента у ґенсеках, монстрозна споруда одеського храму футболу відгонила радянським ҐТО і святом на зразок "Фестиваль Дружби Народів СРСР". Публіка, яка вперше здобула честь бачити на своєму стадіоні національну дружину, також дещо не була до того готова, бо ж, втомившись якось не дружно гудіти, одесити собі у певний момент взагалі замовкли, і виникало враження, що йде вистава у театрі опери та балету.

Але специфіка гри в Одесі не вразила прикро тих, хто перебував на футбольному полі: гра мала свої моменти біля обох воріт, і навіть свої невеличкі курйози. Так, наприклад, захисник синьо-жовтих Єгерський, який відзначився на Фарерах, цілком міг би стати неочікуваним бомбардиром і цього разу – та м'яч після його ударів все бився об штангу. Так само вдарився м'яч об штангу і після удару його колеги Кучера. Щоправда, у тому випадку штанга вже була своя, і ворота відповідно рідні – українські. Відтак почувся зойк полегшення що на трибунах, то й від українського кіпера Шовковського. Автоголу заплановано не було.

Власне гол Гусєва на 47-ій хвилині більш-менш визрівав, тому можна записати його у колонку логічних подій того вечора. Дещо нелогічним, втім, став момент, коли арбітр гри не зарахував гол Шевченка. Принаймні мені не здалося, що там був бодай якийсь натяк на положення поза грою.

Отже, 1-0 в Одесі. Малою кров'ю синьо-жовті записали собі максимальну кількість очок, і тепер залишається зачекати до 2 червня, коли вже грати доведеться з "дорослими хлопчиками" - а саме з Францією, та ще й на її полі. Нині Україна за системою підрахунків, базованою на особистих зустрічах, веде перед у своїй відбірковій групі. Але знов-таки - чи ж цей перед залишиться і після гри з "дорослими" - у цьому, власне, і полягає питання. А нині відпочиваймо на лаврах першого місця до червня. Програму мінімум весняного дуплету виконано. Всі задоволені.

Попри все Динамо Київ припинили цього сезону свої євро-виступи не так печально, як все розпочиналося у вересні. У завершальній домашній грі проти мадридського Реала кияни задовільнилися самі і без жодних сумнівів задовільнили всіх своїх поціновувачів "змістовною" нічиєю 2-2. Головне, обійшлося без такої звичної у цьому євро-сезоні поразки.

Варто додати, що поціновувачі біло-блакитних з Києва вже власне нічого і не очікували від останнього ліґо-чемпіонського матчу київського клубу, який на додаток ще й абсолютно нічого не вирішував, лише відбиваючи загальний глухий кут, до якого потрапили кияни. Потрапили туди з гравцями, які не дотягують до порядного рівня, і тренером, який просидівши на лаві разом з різними попередніми наставниками Динамо чи не років 10, тренером втім так і не став, залишаючись і надалі "другим номером", навіть і номінально зараз будучи номером першим. Отож цілком лоґічно можна вимагати якихось більш-менш кардинальних перестановок і перегляду добору виконавців на різних рівнях провідного українського футбольного клубу.

Власне, як на мене, перемога киян у цьому матчі з Реалом, який вже виконав своє завдання, вийшовши до наступної стадії Ліґи Чемпіонів, відтак далеко не приїхав до Києва перенапружуватися, так от перемога Динамо була б дещо незаслуженою. Хоч все так би мовити йшло до того. У першому таймі Максим Шацьких змушував двічі запасного ґолкіпера "мадрідістас" Дієґо Лопе витягати м"яч з сітки. І от вже до кінця гри залишалося 4 хвилини, на табло Олімпійського значилося 2-0 на користь киян, які принаймні позірно могли б піти на не зовсім заслужений але у кожному разі зимовий відпочинок з дещо припіднятою головою. Але буквально впродовж трьох хвилин бразилієць Роналдо, який дуже далекий нині від своєї оптимальної форми, раз з гри а раз з пенальті спокійно встановив отой "паритет" сил. Відтак цілком природньо робимо висновок, що у нинішньому стані Динамо Київ не здатне нічого зробити навіть з "незацікавленим" Реалом, будучи не у змозі принаймні для зовнішнього спостерігача засвідчити те, що можливо криза, яка вразила український клуб ще не сягнула серйозних глибин. Вочевидь глибина цієї кризи є очевидною.

Повертаючись до визрілої і нагально необхідної "реформи" київського Динамо спробуймо пофантазувати щодо можливих шляхів подолання кризи і певного оздоровлення столичного клубу. Отже перше, що просто напрошується - це зміна тренера. З "другого номера" на професіонала, фахові якості якого не викликатимуть сумнівів. До теми, буквально у середу з"явилась новина, що донецький Металург, який в українській першості посідає 8 місце якимось дивом здобув собі нового тренера, та ще й не аби якого а голандця Ко Андріаансе, який свого часу плідно працював з голандськими Аяксом, Віллем ІІ та АЗ-67, не кажучи про його помітні останні успіхи біля керма портуґальського Порто. Але тут постає запитання - чи керівництво київського клубу не бажає брати приклад з провінції і надалі не виноситиме провербіяльне сміття з хати, знов призначивши креманичем Динамо когось з того зачарованого кола - Сабо, Буряк, Михайличенко? Ну і цілком зрозумілим стане ревізія того, хто саме грає за Динамо. Бо ж виглядає на те, що велика група гравців, надто закордонних втратила і бажання, і мотивацію бодай якось поліпшувати якість своєї гри. Натомість група молодих українських гравців, доля яких нині концентрується на грі за дубль Динамо може здобути реальний шанс заявити про себе, здійснюючи подвійно корисну справу, з одного боку освіжаючи "кров" основного складу Динамо а з іншого подаючи себе як потенційних кандидатів до збірної України, на брак нових облич у якій вже традиційно нарікає тренер національної дружини Блохін. Чи буде зроблено бодай щось з цього ми вже побачимо впродовж місяців зимової павзи. І це буде такою собі "програмою-мінімум" бо ж у разі іншого сценарію, євро-провал киян цього сезону може набрати ще зловісніших віддінків сезону наступного.

"Ще трохи оптимізму, що зникає на загальному тлі"

Отже Шахтар Донецьк вирішив не програвати у своєму найостаннішому ліґо-чемпіонському двобої на виїзді у Греції проти пірейського Олімпіакоса. Ба більше, донечани навіть вели перед якийсь час, відкривши на 27 хвилині рахунок виїзного ґран-фінале, яке за певних, як ми вже згадували попередньо, суто гіпотетичних шансів, могло б вивести Шахтар до подальшого розіграшу Ліґи Чемпіонів. Та гіпотетика залишилась гіпотетикою і навіть не тому, що греки на 54 хвилині вже зрівняли рахунок і були близькі до того аби не пустити українців взагалі навіть до втішального Кубку УЕФА, куди й потрапляють напів-невдахи групового етапу Ліґи Чемпіонів. Вочевидь з усього, що ми бачили цього сезону від Шахтаря у Європі виглядає на те, що Кубок УЕФА власне і є тим рівнем на який нині і "тягне" український клуб.

Таким чином нічия 1-1 у Піреї дозволила Шахтареві залишатися гордовитим укр-футбольним одинаком на початку наступного року у футбольній Європі. Ми дізнаємось з ким зведе донеччан жереб вже 15 грудня коли у Швейцарії і відбудеться жеребкування наступної стадії єврокубків, яка розпочнеться у свою чергу у середині лютого. Але враховуючи двомісячну павзу, що її матиме Шахтар у зимовий період та загальну добірку команд, що гратимуть на цій стадії у Кубку УЕФА, оптимізм якось так поступово зникає сам по собі.

Але не все так би мовити "глухо" в українському футболі якщо брати ґлобальний рівень і , на жаль, не брати до уваги українські клуби. Ясна річ йдеться про головного футбольного українця, що нині мешкає у Лондоні і грає за клуб Челсі - Андрія Шевченка. Андрій таки перервав свою незабивну євро-серію, відзначившись єдиним голом у домашній грі Челсі проти болгарського Левскі. У матчі який за великим рахунком нічого не вирішував, бо Челсі й так знали, що вийшли з групи, так само як і болгари знали, що не вийшли нікуди. Навіть до Кубку УЕФА, міцно посівши останнє місце у цій групі. Проте нині не про це. Річ у тім, що Андрій Шевченко забивши свій 44 гол у Лізі Чемпіонів та 57 гол загалом у європейських кубкових турнірах, вже майже впритул наблизився до леґендарного рекордсмена - мініатюрного німця Ґерда Мюлера, який наводив жах на оборонні редути європейських клубів у сімдесяті. Тренер Челсі Жозе Моурінью після гри з Левскі захоплено зазначив, що Андрій Шевченко у євро-клубному заліку найкращих бомбардирів всіх часів та народів обійшов навіть живу леґенду - португальця Еусебіу, що за словами сеньора Моурінью, для кожного португальця є просто надзвичайним досягненням. Та й очевидно не лише для португальця. Отож українець на загальному тлі браку оптимізму щодо українського клубного футболу у Європі постав другим найкращим ґолеадором за цілу історію проведення європейських клубних кубкових турнірів. От і маємо стереотипні "дві сторони однієї медалі".

Казали ж фахівці-оглядачі, що загалом провальні виступи українських клубів на євро-арені цього сезону цілком можуть проґресувати до самої розв'язки Ліґи Чемпіонів. От і маємо документальне підтвердження! Шахтар Донецьк переміг італійську Рому 1-0 у домашніх умовах. Дехто може сказати, ну от, мовляв, Рома вже стає єдиним італійським футбольним вийнятком який останньо зазнає чи не безперервного биття українською футбольною зброєю. Дрібниця але напевно що приємно. Таким чином можна вже й на Ювентус замахнутися. Ну хіба що коли туринці нині у Серії Б.

Але не применшуймо справді помітного досягнення донеччан і єдиного гола румуна Маріки, що додав повноцінні 3 очки до тих двох, що їх вже мав Шахтар і внаслідок цього українські вболівальники здобули посеред суцільного неґативу - навіть надію, що цілком арифметично Шахтар ще має всі шанси вийти з другого місця групи до подальшого розіграшу Ліґи Чемпіонів.

Справді, дивіться самі. Для цього донеччанам лишень треба в останньому матчі групового турніру переграти на виїзді останнє місце групи - пірейський Олімпіакос. Ну й звісно ще якісь корисні деталі на зразок обов'язкової перемоги Валенсії у Римі над тією ж таки Ромою. Отож у разі сприятливого розташування зірок на футбольному небосхилі, Україна ще й може мати свого представника на просунутій стадії найпопулярнішого клубного турніру планети.

Це звісно дещо з серії фантазій на задану тему але факт є фактом - Шахтар в принципі показав як це робиться. Вочевидь не варто якось ще перед виходом на поле у матчі проти серйозного суперника уявляти скільки ви пропустите - 4 чи 5 голів. А подекуди і єдиний ваш гол і надійна, спокійна гра у захисті вирішує багато проблем і вселяє якусь віру у власні сили. Стосується, до речі, що гравців то й вболівальників.

"Не дарма напружувалися, або ж побачимось у липні!"

Динамо Київ може святкувати свою маленьку перемогу у Лізі Чемпіонів. Ну власне йдеться не зовсім про перемогу, а про нічию 1-1 з румунською Стяуа. Додам, що перше київське очко у Лізі Чемпіонів цього сезону було здобуто на виїзді та ще й проти клубу який і першим охолодив фантазії Динамо щодо якихось перспектив на самому початку єврокубкового сезону. Отож радіймо малому! Таким чином кияни вирвались з клубу стовідсоткових ліґо-чемпіонських невдах цього сезону, залишивши там Гамбурґ, якому так і не таланить здобути бодай єдине очко.

Якщо говорити про саму гру Динамо у Бухаресті тут можна звісно було б згадати, що український клуб перший відкрив рахунок зусиллями, як не парадоксально, власного румуна - Флоріна Черната, який у першому таймі метрів з 30 потужно виконав карний удар. На додаток можна було ще й дещо погомоніти з приводу того чому саме чеський арбітр матчу не зарахував аж 2 голи киян. Дехто навіть висуває теорії у плані "одвічної змови", що саме у подібний спосіб суддя-чех висловлював солідарність з найновішими членами європейського Союзу (принаймні з початку наступного року) - румунами, і відповідно не висловлював жодної солідарності з тими для кого перспектива членства у ЄС відсувається далі і далі з певних причин. Отож як казав колись класик - "Кого винить і брать на кпини?.."

Але так би мовити підходячи з певними підсумками того, що можна вважати закінченою справою, бо ж останній київський матч Ліґи Чемпіонів проти мадридського Реала у морозному Києві ані киянам ані тим більше "мадрідістас", які вже достроково вийшли з групи, абсолютно не потрібен. Відтак динамівська ліґо-чемпіонська кампанія цього сезону позначилась найслабшим виступом киян на євро-арені за вже багато років. Втім все якось обійшлося без повторення "подвигу" московського Спартака - офіційно найслабшого виступу будь якого клубу з будь якої країни у змаганнях з назвою Ліґа Чемпіонів. Таким чином "бухарестське очко" киян і є тим моментом який завадив піти на рекорд. Хоча може кому й хотілося аби той рекорд був - бщ можливо це все якось посприяло б тому, що керівництво столичного клубу врешті знайшло б порядного (і можливо справжнього тренера на відміну від тренера-колишнього захисника клубу який так і залишився у структурі так би мовити "на виріст") і подумало ще раз чи варто привозити до Києва масу іноземних гравців, які м"яко кажучи щось не дотягують до потрібного рівня.

І попри все не забуваймо, що те "бухарестське очко" Динамо Київ принесло +0,25 до загального єврокубкового коефіцієнту України. Найперші бали від киян у основній сітці єврокубків цього сезону. Все ж таки не дарма, як то кажуть, напружувалися. А ті ж таки єврокубки сказали Динамо Київ та всім їхнім уболівальникам - "Побачимось у липні наступного року!"

Правильно! Це ж очевидно, що Суркіси вирішили тримати Демяненка на посаді тренера аби зекономити собі гроші і мати під рукою слухняного виконавця того, що вони скажуть. А про Динамо ніхто не дбає. То машина для відмивання грошей і заробляння якихось дивідендів. У результаті страждає і найвідоміший клуб України і цілий український футбол. Не кажучи вже про вболівальників, які схоже Суркісів цікавлять менше.
Volodymyr

Вслід за Шахтарем, київське Динамо демонструє, що може поліпшити гру. Щоправда, демонструє це на своєму специфічному рівні. Цього разу кияни програли, але все обійшлося мінімальним переляком від єдиного пропущеного у першому таймі гола від французького Ліона.

Таким чином - мінімальна поразка 1-0 у гастрономічній столиці Франції найкращому клубові тієї не менш гастрономічної країни. Здавалося б, є привід для поміркованого оптимізму і, не дай Боже, ще й якихось перспектив за певного збігу обставин у плані посідання третього місця у групі, що дає право на бодай два матчі у заліку Кубку УЕФА.

Саме третього місця, бо ж мадридський Реал, так само спокійно впоравшись 1-0 з румунами зі Стяуа, достроково разом з Ліоном забезпечили собі місце не нижче другого, що у свою чергу цілком дозволяє вже дещо розслабитись.

Таким чином, ліонський матч для Динамо Київ остаточно спустив фінальну куртину над київською сценою сезону Ліги Чемпіонів.

Отже, приціл дещо зміщується. Кияни намагаються відтепер цілитись у Кубок УЕФА.

За загальними підрахунками, киянам, аби мати бодай якісь реалістичні надії на отой примарливий вихід з Ліги Чемпіонів до Кубку УЕФА цього сезону, варто у двох матчах, що залишаються, набрати 4 очки. І молитися, аби Стяуа не виграла у Ліона, якому теоретично вже має бути все єдино на цій стадії.

Це такий прожитковий мінімум. Нагадаю, що у випадку Динамо Київ тут йдеться про виїзну гру у Бухаресті проти Стяуа, серйозно налаштованій таки пограти далі у Кубку УЕФА, і домашній матч проти мадридського Реала, який за всіма ознаками теоретично може бути доволі розслабленим своїм достроковим виходом до наступного етапу Ліги Чемпіонів і не аж так надто перейматися завданням будь-що перемогти у морозному, як на початок грудня, Києві. Принаймні такими можуть бути суто зовнішні передбачення.

Насправді розслаблений чи ні буде Реал, і чи аж так надто битимуться румуни за ту перемогу, яка дозволить їм вже зрештою у свою чергу розслабитись, це питання інше. Завдання для клубу зі столиці України стоїть доволі однозначне - довести хоча б самим собі, що ставити хреста на самих собі у Європі може ще зарано.

А загалом саме кияни виглядають, так би мовити, найменш розслабленими з усіх клубів, що входять до цієї ліго-чемпіонської групи. У заліку - 0 очок і досить невизначений фініш євро-кубкового сезону. Проте водночас наявний прогрес, бо ж, як уже зазначалося, після трьох нищівних поразок вдома і в гостях, остання поразка вже мінімальна. Та ще й на виїзді! Отож цілком логічно наступного разу замахнутись і на нічию! А наступний раз буде саме у Бухаресті. Отож питання стоїть у тому, чи ота "логічна" нічия станеться саме у столиці Румунії. Так ні до чого, просто нагадаю, що дебют цього ліго-чемпіонського сезону для киян розпочався саме з домашнього провалу тій таки Стяуа 1-4.

Чи ж ця нічия у Бухаресті таким чином настільки вже науково-фантастична? Годі й казати про шанси на обов'язкову перемогу киян в останньому матчі проти мадридського Реала. Коротше, якщо в когось є голова - вона має дещо від всього цього боліти.

Звичайно, теоретичні шанси на УЕФА в обох українських клубів ще залишаються, але чи цікаво вболівальникам бачити їх у другорядному турнірі? Якби тренери використали цей кубок для награвання в міжнародних матчах української молоді. Але ж цього не буде, бо, очевидно, в контрактах іноземців обумовлено, що лаву вони не грітимуть. Ну що ж будемо разом з Олегом Рацом після чотирьох поразок розвивати в собі почуття обережного футбольного оптимізму:)
Сергій, Plzen, Чехія

Середа, 1 листопада 2006 р. План перевиконано!

Донецький Шахтар гідно поніс прапор українського клубного футболу. У домашньому двобої з лідерами групи D - іспанською Валенсією, український клуб зусиллями свого бразилійського континґенту cпромігся годі що не програти з великим рахунком, а ще й зіграти на власному полі внічию 2-2.

Власне, якщо об"єктивно оцінювати гру у Донецьку, варто відзначити, що Шахтар мав би той матч вигравати. І тут додам від себе, вигравати за умов, якби матч тривав скажімо 60 хвилин замість 90. Бо ж вийшовши уперед вже на другій хвилині гри завдяки чудовому ударові Жадсона з карного, донеччани хоча й пропустили гол у відповідь від Мор"єнтеса на 18-ій хвилині, вже на 28-ій знов повели у рахунку.

І виникало таке враження, що Шахтар цілком контролює гру, ба більше -навіть і притискає валенсіанців до їхнього карного майданчика, не залишаючи іспанцям багато простору для маневру. Шахтар явно перебував у доброму ігровому гуморі.

Тут, здавалося б, і можна вигравати. Але знов таки десь у районі 55-60 хвилини стало чітко помітно, що "шахтарі" починають дещо видихатися, явно будучи не у змозі підтримувати той ритм який самі і запровадили. Що власне і вилилось у другий гол Валенсії на 68 хвилині.

Відтоді виникло враження, що обидві дружини не бажають аж так надто ризикувати, позаяк нічия у першу чергу важила для Валенсії, яка саме завдяки тому "шахтарському" очку у Донецьку забезпечила собі достроковий вихід з групи до подальшого розіграшу Ліґи Чемпіонів.

Ну а донеччани, здається, теж досить попрацювали, аби уникнути, по-перше, такої популярної в українській Лізі Чемпіонів цього сезону поразки з великим рахунком, по-друге, просто поразки, а по-третє, враховуючи неочікувану домашню нічию Роми у грі з Олімпіакосом 1-1, вирішили залишити все як є, в принципі теоретично зберігаючи навіть якісь примарливі шанси на вихід з групи у разі провалів Роми, ну й звісно Олімпіакоса.

На додаток ніхто не скасовував більш реалістичне завдання для Шахтаря - вийти до розіграшу кубку УЕФА, посівши третє місце у групі. Отож наступний матч Шахтаря з Ромою знов таки у комфорті власного стадіону має дещо прояснити, наскільки ці плани та фантазії ґрунтуються на реальному стані речей.

Та й не варто забувати, що Валенсії вже у принципі особливо так напружуватися не має чого, отож Олімпіакос - основний конкурент у найбільш реалістичній перспективі для Шахтаря у плані того "УЕФА-шного" 3 місця у групі також матиме певні козирі у своєму наступному двобої з валенсіанцями.

Шахтар-Донецьк гідно виконав заплановане. Донеччани програли не з великим рахунком іспанській Валенсії! Отож передбачуваний євро-кубковий поступ таки наявний. Виявляється, можна скромно програти і не вдома, а на виїзді 2-0 і необов'язково зазнавати поразок у Лізі Чемпіонів з великим рахунком, як це щоразу намагається досягти Динамо Київ.

Отож наступного разу розраховуймо на більший успіх. Скажімо на поразку 1-0 чи 0-1 - тут байдуже, аби лише з мінімальним рахунком. Це позитив...

А тепер про деякі негативні моменти, які випливають все ж таки з чергового провалу українського клубного футболу на євро-рівні і зокрема у Лізі Чемпіонів. Протягом останніх шести сезонів Україна принаймні потенційно розраховувала на два місця в основному турнірі Ліги Чемпіонів. Але такими темпами "не ганебні поразки" не допоможуть українській ліго-чемпіонській долі.

З 11 позиції Україна завдяки останнім "зусиллям" Києва і Донецька вже сповзла на 12-ту. Річ у тім, що той євро-обвал для України значитиме, що місце у п'ятнадцятці найсильніших країн Європи у клубному заліку може легко зникнути, і таким чином Україну у наступних сезонах Ліги Чемпіонів репрезентуватиме (за всіх сприятливих умов) лише єдиний клуб - чемпіон України. А у спину українцям у євро-клубному рейтингу вже наполегливо і важко дихають Туреччина, Швейцарія, Чехія та Греція.

Турки, греки та чехи тим часом мають в єврокубках і надалі по три клуби, швейцарці - два. І беручи до уваги, що всі ці країни якось так не налаштовані на встановлення рекордів у плані кількості поразок з великим рахунком, все може статися. А водночас постає ще одне запитання, а що, коли це ще не межа, і подальші рекорди таки будуть? Жодної гарантії за нинішніх умов дати не може ніхто.

Віктор Рієка, Хорватія:Дуже невдало, що українські команди показують таку кепську гру всій Європі, коли вирішується, кому приймати Чемпіонат Європи 2012 року. Завдяки цьому (і не лише цьому, але й завдяки новій хвилі україноскептицизму, яка знову покотилася після короткого часу надій на Ющенка), шанси прийняти цей турнір тепер майже ніякі. На мою думку, в Хорватії з Угорщиною вони значно більші, бо Хорватія останнім часом спромоглася таки змінити неґативне ставлення європейців до себе, стала дуже модною в туристів, які сюди з радістю їдуть. І таки правильно звернув увагу автор на да Силву. Це чудовий гравець, а Хорватія показала свою відкритість до людей інших культур, коли натуралізувала його.

"Трагедії ми знов не робимо"? Може, вже варто?

Динамо Київ іде на рекорд. Принаймні я не пригадую, коли кияни третій поспіль матч у Лізі Чемпіонів програвали з великим рахунком, та ще й двічі з тих трьох - на власному полі. От і цього разу Динамо Київ - Ліон 0-3. Але тренер Анатолій Дем'яненко наполягав перед грою, що в Динамо проблем немає.

Після гри Дем'яненко сказав, що його команда програла одному з найкращих клубів Європи, і що його позитивно вразило те, що у його гравців горіли очі. Щоправда, пан Дем'яненко не додав, чим і з якої причини ті очі горіли, але з тих кількох голевих моментів, що були в киян, та незарахованого гола Реброва це горіння виглядало якимось не дуже яскравим.

На додаток заміна у другому таймі чи не єдиного активного гравця Динамо - Сергія Реброва - на вже вкотре "не зовсім прицільного" Шацьких викликала щире здивування. Решта Динамо виглядала не набагато краще. Мілевський, якому було довірено грати в основі з перших хвилин, продемонстрував, що наразі він не є гравцем 90 хвилин.

Карлос Корреа, чи не єдиний нині розігрувач всіх стандартних положень, запам'ятався лише тим, що ані з тих, ані з сих "привіз" перший гол, доволі брутально збивши гравця французького клубу, що у свою чергу призвело до першого голу - фантастичного карного удару у виконанні його співвітчизника Жунінью Пехнамбукану.

Про решту гравців, очевидно, і сказати не було чого.

Таким чином, згадуючи слова президента Динамо Київ Ігоря Суркіса, сказані перед матчем з Ліоном, щодо потреби змін у клубі у разі чергової помітної невдачі, запитаймо: чи не наспів час подумати про тренера? Саме про тренера, а не про колишнього гравця Динамо, який певний час висидів на лавці разом з Лобановським і рештою тренерів Динамо.

Віддаючи належне минулому Анатолія Дем'яненка як футболіста Динамо у його найкращі часи, можна обережно припустити, що оте славетне минуле гравця якось так не позначається на славетному сьогоденні тренера. Справді, все залежить від того чого саме очікує керівництво Динамо Київ від клубу, його гравців та тренерів.

Отож перед матчем у середу другого представника України у Лізі Чемпіонів - донецького Шахтаря - постає низка запитань. Перше - чи Шахтареві поталанить (будемо називати речі своїми іменами) програти сьогодні Валенсії з меншим рахунком, аніж це робили досі кияни? По-друге (більш оптимістично) чи, не дай Боже, донеччани вирішать не програвати зовсім? Втім, це вже тема окремої дискусії.

У кожному разі, будь-який результат сьогоднішнього ліго-чемпіонського виходу українського клубу Шахтар-Донецьк включно з поразкою з "невеликим" рахунком на тлі рекордів киян виглядатиме успіхом і поступом.

Також доволі незначним і опосередкованим, проте в принципі позитивом останньої київської поразки є те, що після матчу від керівництва київського клубу не пролунала сакраментальна фраза - "Ми не будемо робити трагедії!". Бо ж, може, вже варто її врешті зробити?

Я думаю, пора вже гнати з Динамо Київ не лише тренера, який до тренера просто не дотягає за своїм розумом, але й керівників Динамо, які приватизували клуб, який був колись символом українства. Просто гірко за це. Такої ганьби, як зараз, Динамо ще в історії не знало.
Адам Німеєр, Берегове, Україна

Кілька сторін однієї перемоги, або Хто буде грати за Україну?

Як би хто там не казав з прихильників, і що б там не висувала опозиція, але факт таки є фактом. Україна перемогла Шотландію 2-0 у своєму останньому кваліфікаційному матчі цього року і теоретично зберігає всі шанси повноцінно поборотися за вихід на Чемпіонат Європи 2008 року.

Хоча Шотландія залишатиметься лідером групи ще до березня наступного року, коли власне і відновиться кваліфікаційний цикл, Україна піднялась, хоч і не набагато, у таблиці і принаймні зробила заяву, що збирається взяти участь у битві за дві перепустки на футбольні поля Австрії і Швейцарії 2008 року.

Хоча й перед матчем тренер українців Блохін і (втім як і у більшості випадків) прибіднявся, заламуючи руки і вказуючи, що в нього серйозні проблеми з тим, кого ставити на матч, саме той факт, що рахунок у цій надзвичайно напруженій і темповій грі відкрив абсолютний дебютант синьо-жовтої дружини Олександр Кучер з донецького Шахтаря, якось вказує на те, що пан Блохін дещо перебільшував.

Ні, звісно, жодної ейфорії немає. Перемога дісталась українцям у напруженій та темповій боротьбі проти затятих опонентів, що сповідують силовий і по-британському інтенсивний футбол. І той гол, що його таки вколотив з-під захисника у товкотнечі біля воріт дебютант української збірної, був цілком закономірним, він до того "визрівав" впродовж години.

Другий гол з пенальті капітана українців Шевченка вже на останній хвилині гри не був зайвим, а поставив логічну крапку і сповістив тим, хто ще мав якісь сумніви, що Україна таки перемогла того вечора.

Але зараз не зовсім про це. Повертаючись до передматчових тренерських заяв та цілої атмосфери у таборі українців, відчувалось, що цей матч проти шотландців серйозним чином є певним Рубіконом для синьо-жовтих. Виграєте - є сенс планувати відбірковий цикл до Євро 2008 і проробляти можливі ходи. Програєте - можна концентруватися вже на награванні складу аж на наступний чемпіонат світу 2010.

Сталося так, що Блохін, нарікаючи на повну відсутність нових облич (і решти тіла), яких можна і варто залучати до збірної, взявся за награвання нового складу вже зараз. Принаймні у тій мінімалістичній версії, коли у стартовому складі чітко з'явилося нове обличчя - донеччанина Олександра Кучера.

Відтак можна констатувати, що експеримент Блохіна цього разу "вистрілив". Отож ніщо не заважає вести подібний курс і надалі. А це буде потрібно. Як виглядає нині у таблиці "української" відбіркової групи, принаймні чотири збірні мають більш-менш однакові шанси на те, аби посісти оті два перші місця.

Цікаво, що того вечора англійці програли на виїзді хорватам 2-0. Факт самий по собі цікавий не лише з огляду на те, що англійці пропустили два м'ячі без відповіді, а ще тому, хто саме став авторами тих голів. Залишимо другий надзвичайно кумедний автогол англійця Невіла і згадаємо перший, який за "картатих" хорватів забив такий собі Да Сілва.

Щось не дуже по-хорватському лунає, зазначить хтось зі спостережливих. І буде абсолютно правий. Бо за кількістю Да Сілв лише одна країна веде абсолютний перед - Бразилія. І чого б це просто природжено талановитим у футболі колишнім югам - хорватам потрібно ще й натуралізовувати гравця з далекої Бразилії. А от, видно, потрібно, як це приносить голи та ще й у матчах такого рівня.

Тут і згадалося нещодавнє інтерв'ю, що його дав Українській Службі Бі-Бі-Сі бразилійський півзахисник Динамо Київ - Карлос Корреа.

Наша кореспондентка Марта Шокало поставила йому питання руба - чи б він хотів здобути українське громадянство і у такий спосіб почати грати за збірну України на позиції, яка за власними словами тренера Блохіна, є чи не найпроблемнішою у стані синьо-жовтих. "Бразилейро" оптимістично сказав, що коли б така пропозиція надійшла - він би з задоволенням на неї відгукнувся.

З іншого боку, питання про натуралізацію Корреа лунало ще від початку нинішнього сезону, коли пан Блохін, побачивши розігрувальні здібності "нічийного" бразилійця, навіть поцікавився у Григорія Суркіса щодо натуралізації корисного півзахисника. Але згодом на запитання про це Блохін почав розтягувати слова, щось згадуючи про якісь два роки, що їх буцімто потрібно для натуралізації.

Два роки, кажете? А як щодо випадку певної групи росіян (Яшкіна і решту), яких років 5 тому абсолютно блискавично натуралізували без якихось видимих причин - і абсолютно марно, бо ж ані за збірну України, ані за свої тодішні українські клуби вони так і не заграли, канувши у футбольне небуття? Чи ж в Україні різні правила щодо так званих "ближніх" і "дальніх" іноземців?

Ясно видно, що у Хорватії правила дещо інші. Так само, як і по-іншому сприймається перемога над англійцями і, без жодного применшення, над шотландцями. Хоча, як той казав, байдужеЮ кого перемагати - аби перемагати. А цього разу Україна, схоже, налаштувалась саме на перемогу.

Дива так просто не відбуваються. Надто на римському „Стадіо Олімпіко”. Власне у підтвердження цьому і результат „повтору” чвертьфінального матчу Чемпіонату світу. Італія-Україна 2-0. І вже ніби-то Італія не та, і гравців чи не третина відсутня. А все одно поразка. Подолавши якусь стартову нервозність і традиційний переляк (і цьому допомогли оті кілька ударів на перших хвилинах принаймні у бік італійських воріт), українці якось вирівняли гру, відігравши 70 хвилин „на суху”. Але знов таки додам, вочевидь у великій мірі не завдяки власній супер-сконцентрованості і майстерності, а радше за рахунок того, що італійці часом цілком нагадували не зовсім зіграну команду італійської Серії Б.

Варто тут віддати належне, як дехто вважає, найслабшій нині ланці української дружини – кіперові Шовковському. Бо якби Олександр видавав ті „номери” які всі мали нагоду спостерігати в останніх двобоях київського Динамо у Лізі Чемпіонів, то остаточний рахунок гри, що його зафіксував грецький арбітр того вечора після 90 хвилин, був би вже на табло десь після 35-ої хвилини.

До речі про арбітра. Мушу сказати одразу, що пенальті на 70 хвилині таки був. Кірос Вассарас не мав надто багато вибору аніж вказати на одинадцятиметрову позначку коли Русол намагався зупинити самотнього Тоні, що раптом опинився сам-на-сам з Шовковським. На додаток варто звісно згадати про балетно-драматичні здібності італійців коли йдеться про падіння у карному майданчику суперників. Але менше з тим. Був пенальті то й був. Але з іншого боку грецький суддя матчу Кірос Вассарас якось так від початку гри свистів чи не виключно у бік синьо-жовтих. Чи то з якихось особистих причин, чи то не можучи вибачити подій у відбірковій групі до чемпіонату світу, з якої Греція не вийшла частково завдяки зусиллям українців, а мо’ й тому, що ну подобається панові Вассарасу італійська кухня більше за українську. Коротше певна упередженість грека прозирала досить однозначно.

Але говорячи про другий гол, що його за вісім хвилин після того пенальті майстерно забив той таки довготелесий Лука Тоні, варто відзначити, що на разі італійці вигідніше відрізняються від українців не лише у плані картинних падінь за найменшого дотику у карному майданчику а й ще у плані майстерності того як з-під двох захисників забивати чудові голи. Українськими асистентами Тоні цього разу стали Русол і Шершун, які удвох не втримали підступного італійця. Лука Тоні ще перед матчем обіцяв напевно вразити ворота збірної України, що власне і було зроблено.

Якщо робити якісь підсумки, варто відзначити, що як такого провалу у Римі не сталося. Сталося очевидно те, чого й цілком варто було очікувати на нинішньому етапі. Україна програла на виїзді чемпіонам світу. Це формальний бік справи. Щодо ж боку неформального залишаються певні запитання. Щодо того, що саме стало причиною раптової хвороби капітана збірної Шевченка, який і без того був нажаханий перспективою повернення до Італії враховуючи не надто позитивні відгуки і не лише у Мілані щодо його переїзду до Лондона. Ну не було Шевченка, то й бо’ з ним. Як на загал збірна вчергове показала, що не Шеченком єдиним. Іншим запитанням постає те наскільки Україна здатна перемогти у середу Шотландію у Києві.

Я переглядав матч Італія – Україна у справжній лондонській інституції – пабі The Famous Three Kings, який справді у дні відбіркових матчів національних збірних показує всі можливі (і не можливі) ігри з усіх усюд, відтак є величезним (і за розмірами також) магнітом для вболівальників. Так от біля мене стояв шотландець, абсолютно щасливий з того приводу, що його збірна перемогла у той день французів. Син країни віскі & чортополоху збирався на Київ дивитися матч Україна – Шотландія у середу, запитуючи в мене щодо цін на пиво а також щодо цікавих місць у столиці України. Отримавши відповідь, що пиво у Києві разів у вісім дешевше аніж у Лондоні, шотландець цілком щиро посміхнувся, додавши, що все це сприятиме тому, що 4 тисячі його співвітчзників добре відсвяткують шотландську перемогу в Україні. Я якось так не зовсім впевнено заперечив. Очевидно моя невпевненість поставала у формі чергового запитання – чи ж має отой тип рацію?

Хто знає, може справді те, що Шева не грає якось мобілізує всіх решту і хлопці збираються на кожен матч знаючи, що з ними не гратиме "прімадонна". Хай відпочине, бідний, він за Челсі ще не пристрілявся. А тут ще перелякався італійців, як завжди...А шотландці справді, схоже впевнені, що переможуть у Києві.
Anatolij, Україна

Цього разу Шахтар виконав те, що у попередньому єврокубковому турі зробили запоріжці. Донеччани принесли оті пункти (точніше його 0,25 частину) до загального коефіцієнту виступу українських футбольних клубів у єврокубках цього сезону.

Шахтар таки спромігся принаймні не програти, звівши внічию 2-2 свій домашній двобій проти пірейського Олімпіакоса. Оглядачі казали, що у „шахтарській” групі з Валенсією та Ромою саме Олімпіакос був тією командою, яку донеччани могли здолати принаймні вдома. Та от не довелося, як передбачалося.

Хоча у той спосіб, у який розвивалися події на полі „Олімпійського” у Донецьку, самим „шахтарям” та їхнім прихильникам годі нарікати на невезіння. Греки відкрили рахунок ще у першому таймі, і попри те, що Шахтар зрівняв рахунок завдяки голові Матузалема, Олімпіакос знов вийшов вперед вже у другому таймі. І лише донецький румун Маріка таки зафіксував остаточний рахунок донецького матчу.

Що ж ми тут бачимо? Окрім того єдиного очка за цілі два тури Ліги Чемпіонів, єдиний український клуб, який вирішив бодай не програти, зробив це зусиллями бразилійця і румуна. А де ж українці? На жаль, тут немає про що додому писати... На разі принаймні. Згадаймо наші сподівання на тренерську сміливість Анатолія Дем'яненка після нищівного „виносу” Динамо Київ у Мадриді. Хто знає, може вже у наступній грі українських „рекордсменів” цього ліго-чемпіонського туру – київського Динамо, ми таки насправді побачимо стартовий склад, до якого входитимуть у своїй більшості лише молоді українці? Мрії, мрії...

Гарно сказано! І справді коли це ще Запоріжжя віддувалося за весь український футбол? Там і за збірну навіть нема кому грати. Може Київ з Донецьком якось засоромляться? Хоча думаю навряд. Там така самовпевненість... Хоча подекуди може і треба аби румуни трохи ту самовпевненість поставили під сумнів. Коротше- все на добре!
Igor Pavluk, Switzerland

Як і казали - далі буде ще цікавіше! Динамо Київ вирішили перекрити свій попередній анти-рекорд у плані ліґо-чемпіонського програшу. Вирішено-зроблено! Цього разу на арені мадридського стадіону Сантьяґо Бернабеу кияни програли зі справді рекордним для себе рахунком (йдеться про виступи у Лізі Чемпіонів) 5-1.

І не те, що суперник був настільки вправнішим... Кияни, що називається доклали зусиль. Споглядаючи за перебігом перших 15 хвилин гри, ловив себе на думці, що Динамо грає не те що не гірше, а моментами навіть краще аніж "мадрідістас". При цьому володіння м'ячем чисто за зовнішніми показниками переважало на київський бік, та й у плані моментів Динамо принаймні не поступалося Реалові. Такі були перші враження.

І що ж маємо? Я дивився певну частину матчу з одним знайомим англійцем який як на мене розуміється на багатьох тонкощах гри і саме від нього впродовж гри я почув таку річ - "Хіба можна щось зробити десятьом гравцям у полі коли на брамі стоїть повна дірка?!" Це стосувалося київського кіпера Олександра Шовковського, якого звісно не можна звинувачувати в усіх п'яти пропущених голах, але у більшій їх половині.

Коли англійський рефері Ґрем Полл цілком заслужено вилучив Шовковського за фол останньої надії у першій половині другого тайму, камери крупним планом показали обличчя Олександра, на якому відбилося певне полегшення, мовляв - "Все, нарешті я вже не нестиму тут жодної відповідальності і все, що залетить до київської брами після мене вже буде цілком не моєю провиною". Але сталося так, що коли не рахувати "мертвого" пенальті який до речі міг би й взяти 19-річний Олександр Рибка якого виставили у воротах замість Шовковського до київської брами вже нічого не залетіло! Висновки?

Справді всі підступні, потужні і прицільні удари іспанців український футбольний підліток впевнено відбивав чим заслужив схвальні відгуки англійських коментаторів, а той англієць з яким я дивився футбол сказав мені, що от і вирішено проблему останньої лінії київського Динамо.

Якщо тренери Динамо здають собі справу, що власне відбувається, вони просто мусять відтепер ставити Олександра Рибку на ворота. У найгіршому плані він набереться неоціненного досвіду вже на такій ранній фазі своєї кар'єри. А у кращому... Я додам від себе, що це очевидно має стосуватися і збірної України. Так само як і ті заміни, що їх зробив тренер киян Дем'яненко коли стало зрозуміло, що поразка буде рекордною.

Ми побачили на полі не "гривневих мільйонерів" з усіх усюд а молодих українських хлопців, що дебютували неочікувано на найвищому рівні і єдиною метою яких було довести свою вправність на футбольному полі. То може дати їм шанс, бачачи, що "мільйонери" якось так не зовсім напружуються, або в них щось не зовсім виходить?

Говорячи про інший українських футбольний кут, цього тижня було повідомлено, що тренер західно-лондонського клубу Челсі - Жозе Моурінью повідомив українського нападника клубу Андрія Шевченка, щоби він не переймався тим, що ніяк не може забити і тим, що його вже почали заміняти у ході матчів. Сеньйор Моурінью сказав Шевченкові, що він, себто українець, є "недоторканим". Йдеться про те, що Андрія ставитимуть у стартовий склад Челсі навіть якщо він не забиватиме впродовж місяців.

Щоправда з англійських навколофутбольних кіл одразу ж надійшла реакція, що мовляв, ясна річ, Роман Абрамович, російський власник Челсі "вгатив" 30 мільйонів фунтів стерлінгів в українця якого він попередньо довго і нудно вмовляв перебратися з Мілана до Лондона, і хотів би хто побачити аби це найдорожче придбання англійського футболу ще й гріло лаву запасних. Тренер Челсі якось так проковтнув цю тезу промимривши щось на зразок "Хай Шева не забиває хоч три місяці, все одно він один з найкращих у світі". Але як кажуть на Карибах - "Перший у світі - другий на Гаїті".
І ще дещо так би мовити "на закуску".

У Великій Британії стало відомо, що на наступних загальних виборах до парламенту висуватиметься дуже така собі футбольна постать. Та не просто постать а сам Вінні Джоунз. Вболівальники англійського футболу з певним стажем звісно пам'ятають про кого йдеться. Вінні Джоунз - колишній "залізний" захисник, Лідс Юнайтед, Челсі та Вімблдона збирається у високу політику.

Мені особисто як вболівальникові клубу Вімблдон, який як то мені не прикро, "почив" вже від кількох років, і нині існує у двох іпостасях АФК Вімблдон та МК Донз, так от вихід Вінні Джоунза на поверхню і не дай Боже його прохід до британського парламенту я вважаю цілком свіжим подихом, як на декого, у занафталінених стінах Вестмінстера. Ба більше, розбишака англійського футболу Вінні Джоунз вже сам по собі цікавий тим, що збирається до Вестмінстера від Консервативної партії!

Водночас, як то кажуть в Англії, "twist" з просуванням у парламентарі пана Джоунза полягає у тім, що Вінні збирається репрезентувати прошарки саме робітничого класу у парламенті а не вищі класи британського суспільства з якими зазвичай і пов'язують консерваторів. На додаток до колоритної футбольної кар'єри Вінні Джоунз вже мав певний досвід кіномистецтва, знявшись у кількох голлівудських стрічках, ясна річ граючи кримінальних елементів, з якими пана Джоунза завжди асоціювали за його витівки на футбольному полі та поза ним.

Годі додавати, що нині Вінні Джоунз мешкає у Голівуді, і не соромиться того, що полюбляє час від часу викурити сигару вбравшись у те, що зветься "Smoking jacket". Ну ми теж знаємо колишніх навколофутбольних депутатів, що не обов'язково цілий час мешкали в Україні, у той сам час посідаючи місце депутата Верховної Ради. От і маємо ґлобалізаційні процеси у світовому парламентаризмі з футбольним ухилом.

Рівняння на Запоріжжя! Місцевий Металург став найпершим українським клубом, що додав хоча б свою частку очок до загального коефіцієнту виступів українських футбольних клубів на єврокубковій арені цього сезону.

З усіх українських клубів у Лізі Чемпіонів та Кубку УЕФА лише запорізький Металург спромігся не програти. Запоріжці абсолютно по-козацьки вирвали оте провербіальне очко у доволі суворого, порівняно з майже цілою рештою суперників, атенського Панатінаїкоса. Ба більше - очко було вирване на виїзді у Греції! На додаток запорізькі козаки першими пропустивши гол на початку першого тайму, на початку тайму другого зрівняли рахунок і дотримали все до ( хотів сказати переможного, ну а у цьому випадку насправді нічийного) результату 1-1. На загальному тлі повного українського провалу майже прирівнюється до перемоги. Отож пишаємось Металургом, у дужках, як люблять писати в Україні, Запоріжжя.

Ну а перед тим одеський Чорноморець, який ніколи зірок не хапав ані на внутрішній, ані не дай Боже на зовнішній аренах, за доволі невиразної гри вдома на дещо монстрозній арені Чорноморського пароплавства програв зі знов таки невиразним рахунком 0-1 не менш невиразному Апоелю з Тель Авіва. Виходить, що тель-авівці тієї ‘монстрозност’і не злякалися і заодно не злякалися Чорноморця, так само мляво тицьнувши єдиний гол на контратаці повз одеського ‘кіпера’.

Отож, якщо підвести певні підсумки вступу до історії виступів українських футбольних клубів на євро-арені сезону 2006-07, варто відзначити, що загальний рахунок у першому українському єврокубковому таймі є 10-2 на користь гостей. Або господарів. У кожному разі не українців.

Розпочнемо з новин позитивних. Цього тижня ФІФА оприлюднила традиційний реєстр - або ж табель - національних футбольних збірних країн світу. І тут спостерігаємо український проґрес. Дружина синьо-жовтих піднялась порівняно до попереднього списку місячної давнини на дві позиції і опинилась на захмарному для себе 13 місці! Важко уявити такий потужний стрибок, беручи до уваги, що ще рік тому Україна пленталась десь у п"ятому десятку. Отож пост-мундіальні звитяги над азербайджанами з грузіями таки придалися для підкреслення зростання української футбольної потуги. Українському футбольному серцю, як дехто вважає, вочевидь буде ще приємніше усвідомити, що найближчі "переслідувачі" з країн колишнього Радянського Союзу - росіяни перебувають аж на 39 місці. Отож, святкуємо!

Все звісно виглядало б позитивно-оптимістично, якби не початок групового турніру Ліґи Чемпіонів цього тижня. Вряди-годи туди потрапили обидва найсильніші українські клуби, і що ж ми маємо? Зворушливу солідарність українських футбольних лідерів на тому ж таки футбольному полі. Спочатку донецький "Шахтар", вийшовши грати проти римської "Роми" на "Стадіо Олімпіко" "вічного міста", якось так більш-менш протримавшися перший тайм, а у другому "злив" все що можна було злити, пропустивши 4 голи без відповіді за останні 11 хвилин гри. Чи то "шахтарі" вже якось більш дивилися наперед до Cuccina Romana - римської кухні славетної своїми оссобуками і самбуками, чи то думали що за оті 11 хвилин більше двох не пропустять. Але зрештою сталося те, що сталося. Ганебна поразка на самому початку ліґо-чемпіонської кампанії. У той день лише болгарський "Левскі" перевершив досягнення донеччан, програвши "Барселоні" - 5-0.

Кияни на наступний день у домашньому матчі проти явного аутсайдера групи - бухарестського "Стяуа" виявили неочікувану солідарність зі своїми основними суперниками в українській першості. "Динамо" примудрилося вже на 3-й хвилині пропустити перший гол. Дещо схаменувшись, кияни таки відіграли один гол на 16-ій хвилині зусиллями Сергія Реброва. Проте далі вже все покотилося... на 24-ій румуни виходять вперед, за дві хвилини до кінця першого тайму рахунок збільшується вже до 1-3, а 79-ій "Стяуа" забиває отой останній цвях у київську футбольну труну того вечора, і трибуни Олімпійського у Києві помітно порожнішають. Отож, програти 4-0 "Ромі" на "Стадіо Олімпіко" - це ще можна зрозуміти, але 1-4 у комфорті власної футбольної галявини, і румунам, та ще й за підтримки власних вболівальників, це вже можна сказати вияв солідарності з певними почуттями! Почутття без сумніву були взаємні.

Отож, з такими саме взаємними почуттями і розпочалась ця кампанія у Лізі Чемпіонів, що для українських вболівальників, то й для українських клубів. Далі буде цікавіше - лунають голоси. Інші голоси перепитують - а чи може взагалі бути цікавіше?!

От і розпочались вже українські пост-мундіальні офіційні баталії на рівні збірних. У Києві на Олімпійському у першому матчі відбіркового циклу до Євро-2008 Україна перемогла Грузію 3-2. Суто формально - все у порядку. Перша домашня гра - 3 очки, 3 забиті голи за 2 пропущених. Коротше завдання виконано і той таки "добрий початок" покладено. Але так би мовити менш формально, констатуємо черговий початок "інфарктного" циклу. Дехто визначив перший відбірковий матч синьо-жовтої дружини доволі популярним свого часу терміном "імені Міокарда".

Справді, міокардівський присмак двобій на Олімпійському залишив просто у хрестоматійному варіанті. На гол Шевченка на 31 хвилині (здавалося б наш герой і далі веде українське футбольне військо вперед) грузини якось так одразу за 5 хвилин відповіли своїм голом Арвеладзе. Проте до певної міри момент істини настав на 60-ій коли колишній "киянин" Деметрадзе вивів Грузію вперед у той сам час підкресливши, що Україна має серйозні проблеми на своєму "останньому кордоні" себто на воротах. Кіпер синьо-жовтих Шовковський як кажуть в Англії був "up to his old tricks" або ж видавав "старі номери".

Щоправда варто віддати належне українцям для яких вочевидь лікування цим шоком 60-ої хвилини було настільки ефективним, що вже на наступній 61-ій Ротань зрівняв рахунок, а ще за 20 хвилин забивний захисник Русол (той самий історичний, що відкрив лік українським голам на чемпіонатах світу) закріпив переможний але доволі хиткий рахунок першої домашньої перемоги синьо-жовтих у цьому відбірковому циклі. Публіка розходилась з Олімпійського у Києві з почуттям, що його переживає людина, повз яку пролетів важкий предмет і сама свідомість того, що власне могло б статися породжувала якийсь істеричний стан сміху.

Власне з решти результатів в українській групі випливає доволі захопливий розвиток подій. І це лише самий початок! На першому місці у групі йдуть шотландці, що перемогли на виїзді Литву 1-3 і ще вочевидь додадуть головного болю всім основним претендентам на вихід з групи включно з обома фіналістами останнього Мундіалю - італійцям та французам. Французи, до речі, впевнено впорались зі своїми кривдниками у фіналі, перемігши в себе вдома італійців 3-1.

Таким чином чемпіони світу опинились на передостанньому місці випереджаючи лише безпорадні Фарери, а Україна у свою чергу після однієї гри "сидить" посередині на 4-ій позиції, в чергове продемонструвавши, що і цей відбірковий цикл додасть що синьо-жовтим то й їхнім симпатикам сивого волосся і отого відчуття порятунку від важкого предмета, що не втрапив вам у голову.

Добрий день, Олег! Дуже приємно було познайомиться з Вашими сторінками. Дуже здивована тим фактом, що на Ваших сторінках так мало уділяється уваги фінському футболу.
Ірина Єтеляахо, Фінляндія

Як кажуть, все добре, що добре кінчається. Могли поставити хрест на відбірковому циклі уже в першому матчі. В такій складній групі кожне очко проти такого суперника, як Грузія, та ще й вдома, вагою золота. Треба щось думати з воротарем. Шовковський на брамі вже надто довго, і його "трюки" часто нам коштують. Ачимович і Тарнат - живі нагадування. Промовчимо вже про Дзамбротту в чвертьфіналі ЧС. Треба награвати Рибку та П’ятова, які добре себе показали на Європі для до 21 року.
Серьожа Калиновський, Ляйпціґ, Німеччина

Це вже точно! Предмет пролетів дуже поруч з головою. Ще пару таких матчів і можна буде лягати на інтенсивну терапію. Чи може це вони так навмисно все роблять аби було цікавіше? Я чесно кажучи "пас". Цікаво як буде на початку жовтня з чемпіонами світу? Чи вже зараз до лікаря записатись?
Женя Кшишневський, Україна

Динамо-Київ та Шахтар-Донецьк врешті дізналися, хто буде їхніми суперниками у найпопулярнішому міжнародному клубному турнірі планети. А вболівальники у свою чергу вже розрахували, що українського міжнародного футболу на рівні клубів буде досхочу - принаймні, ґарантовано на період від 12-13 вересня до 5-6 грудня. А мо' й далі.

Загалом, якщо споглянути на суперників українських клубів у Лізі Чемпіонів, у принципі, втрачати свідомість від переляку не варто. Просто зовсім не варто. Варто лише подивитися (й внутрішньо зрадіти), що ані Динамо, ані Шахтар не потрапили, скажімо, до групи А, де грають Барселона, Челсі та німецький Вердер з Бремена. А ягням на заклання туди потрапив болгарський клуб Левські.

Та й група В, де оцим ягням постає російський Спартак з Москви, також не ліпша. Інтер Мілан, Баварія та й лісабонський Спортинґ досить зловісно вказують росіянам на їхнє місце. Так що могло б бути значно, значно гірше.

Особливо, як на мене, пощастило (вряди-годи!) киянам. Динамо опинилося у групі з мадридським Реалом, французьким Ліоном та румунською Стяуа. Найперший оптимістичний момент - киянам потрапилась в принципі одна з найслабших команд з "третього" кошика.

Хоча я б не поспішав відводити бухарестській Стяуа останнє місце у групі. І річ навіть не у тім, що Стяуа в мене особисто асоціюється з доволі прикрою поразкою киян від румунів у матчі за Суперкубок УЕФА 1987 року. Тоді у матчі, що відбувся у Монако, якось всі вирішили, що Динамо вже володар того Суперкубка. А румуни мали щодо того свої плани.

На додаток з тих 1300 румунських вболівальників, що Чаушеску дозволив відпустити на матч забезпечувати підтримку, більше 1000 залишилися на Заході святкувати перемогу улюбленого клубу, забувши повернутися додому. Варто додати, що з тодішньої УРСР було настільки мало вболівальників на монеґаському стадіоні Луї ІІ, що й залишатися на Заході нікому було. Але це вже інша історія.

На думку фахівців, основна боротьба має розгорітися у "киівській" групі за друге місце. Перше більшість якось так безумовно віддають мадридському Реалові. Хоча Динамо вже має позитивний досвід успішного проходження повз "мадрідістас". Отож буде безперечно цікаво, бо тут може бути що завгодно.

Дещо інша ситуація з Шахтарем. Хоча знов-таки існують реальні шанси для українського клубу бодай посісти третє місце, що дає право вести далі єврокубкові баталії вже на рівні Кубку УЕФА. Донеччанам випало грати у групі D разом з Валенсією, італійською Ромою та грецьким Олімпіакосом. Тут на першу позицію більшість оглядачів пророкує Валенсію та Рому, вважаючи, що саме іспанці з італійцями мають розіграти між собою перше-друге місця. Ну, а українцям і грекам відводиться (можливо, формально і слушно) битися за оту третю сходинку.

Але звісно, що все це суцільна гіпотетика. Що напевно - це те, що українському вболівальникові попереду, принаймні до початку грудня, ґарантовано захопливе дійство з можливо (і бажано!) мало передбачуваним сюжетом. Будемо стежити.

Згідний з оцінкою Олега. Шанс на друге місце в групі в Динамо є. Добре, що починаємо домашнім матчем зі Стяуа. Якщо виграємо, це буде моральним стимулом, адже хтось із головних конкурентів втратить пункти. Побачимо, як буде. Шахтар, думаю, не має жодних шансів. Передбачаю їм четверте місце в групі. Хотілося б :)Не все ж донецьким жирним котам (без "с" на початку і НЕ-леопольдам) масляна!
Лесь Берендюга, Київ, Україна

Динамо повинно виходити з групи з другого місця (як мінімум). Шахтарю також хотілось би побажати успіху, але це мабуть не реально в цій Лізі.
Юра, Івано-Франківськ, Україна

Обидва українські клуби пройшли до основної сітки розіграшу Ліґи Чеміпонів цього сезону. Динамо-Київ задовільнилися виїздною нічиєю у Стамбулі у матчі проти Фенербахче 2-2, а донецький Шахтар навіть здобув перемогу на виїзді у Варшаві проти місцевої Леґії 2-3.

При цьому матч у Стамбулі якось так цілий час складався на користь киян. На 5-ій хвилині Шацьких вже відкрив рахунок, ускладнивши просто від початку завдання туркам і дещо заспокоївши трибуни стадіону, щоправда ненадовго. Попри те, що синьо-жовті турки, а саме такими є кольори клубу Фенербахче зі стамбульської дільниці Фенер, відквитали один м'яч, той таки Шацьких 6 хвилин по тому знов вивів киян вперед, зробивши взагалі завдання загальної перемоги Фенербахче дещо науково-фантастичним. Очевидно, це й усвідомили гравці Динамо, що дозволило туркам забити другий гол, який, щоправда, нічого вже не вирішував, беручи до увагу перемогу киян у першій грі з рахунком 3-1.

Я дивився цей матч у турецькій дільниці східного Лондона, у турецькій-таки більярдній, заповненій чоловіками різного віку які цьмулили хто турецький чай у специфічних лампочко-подібних склянках "армуди", а хто й споживав турецьке пиво Ефес, спостерігаючи за перебігом подій на полі на двох великих екранах.

Було видно, що інтерес до гри вже було втрачено десь наприкінці першого тайму, коли кияни знов вийшли вперед. У якийсь момент хтось навіть перемкнув на інший турецький сателітарний канал, де ще один клуб зі Стамбула - Ґалатасарай - грав проти чеського клубу Млада Болеслава, який по суті є заводською командою автозаводу Шкода. Це вже було показово, бо ж враховуючи історичну неприязнь Фенербахче і Ґалатасарая, переключення уваги на матч затятих опонентів був до певної міри відображенням ставлення турків, що зібралися у тій більярдній, до недолугої гри їхніх улюбленців.

Щоправда, цікавим тут також видався момент, коли Ґалатасарай забив гол чехам. У залі панувала тиша, а обличчя чоловіків, що сиділи біля мене, навіть не змінилося у бодай якомусь вияві емоцій. Ясна річ, що цим вболівальникам Фенербахче було вочевидь ще й болісно дивитись, як успішно грають їхні земляки і "футбольні вороги" за сумісництвом. Тому було одразу ж перемкнуто назад на канал Джанли, який і вів трансляцію гри Фенербахче - Динамо Київ.

Справді, кияни грали у той вечір помітно краще, але, як мені здалося, не від того, що вони на голову вищі за Фенербахче у класі, а від того, що Фенербахче виглядали дещо по-аматорськи і фактично втрачали одну за одною реальні нагоди вразити ворота Шовковського.

Шахтар, маючи доволі хитку перевагу після першої гри у Донецьку 1-0, вже на 17-ій хвилині матчу у Варшаві пропустив гол від Леґії. Але буквально 5 хвилин по тому донецький румун Маріка відновив рівновагу, 4 хвилини згодом шахтарський бразилієць Фернандинью вивів донечан вперед.

А гол того ж таки Маріки на останній хвилині першого тайму вже так само як і у Стамбулі лише підкреслив загальну майже неймовірність того, що поляки бодай якось зможуть завадити успішному виходу Шахтаря до основного турніру Ліґи Чемпіонів. Тому другий гол Леґії за дві хвилини до кінця був лише мінімальною втіхою для варшав'ян.

А в Англії у цей самий день проходив тур у Прем'єр-Лізі. Новий клуб капітана збірної України Андрія Шевченка - Челсі - грав на виїзді у промисловому місті північного сходу Англії - Мідлсбро проти однойменного місцевого клубу.

Саме тут у Мідлсбро Андрій і відкрив лік своїм голам у Прем'єр-Лізі, вивівши "синіх" уперед вже на 16-ій хвилині. Але сталося так, що схема "Шевченко забиває - Челсі програє" повторилась і цього разу.

Мідлсбро не лише зрвняли рахунок, а й на останній хвилині гри зусиллями австралійського хорвата Марка Відуки вирвали перемогу у матчі проти чемпіонів. І це при тому, що тренер Челсі Жозе Морінью будь-що намагався саме у цьому матчі помститися Мідлсбро за відчутну поразку
3-0 минулого сезону. Помсти не вийшло, лише Мідлсбро зайвого разу підтвердили, що є фахівцями у справі завдання головного болю для західно-лондонців з Челсі.

От і відбувся повноцінний дебют Андрія Шевченка перед "домашньою публікою" у знов-таки домашніх стінах стадіону клубу Челсі - Стамфорд Бридж, що у західному Лондоні.

Додам, що ще підходячи до стадіону Челсі вже було помітно, що десь щочетвертий фан "синіх", який мені траплявся на шляху, був вбраний у Шевину сімку з українським прізвищем. Подумалось, що, так би мовити, аванс українському нападникові від західно-лондонців вже видано. Вочевидь Шеву на Стамфорд Бридж чекали і навіть дуже.

Варто також сказати, що вже на стадіоні на другому ярусі було вивішено доволі помітний банер у вигляді синьо-жовтого прапора і з великим написом SHEVA. Щоправда, той банер десь після хвилини 5-ої матчу кудись раптом подівся. Моя власна теорія - це те, що ті, хто виставив на показ синьо-жовтий вітальний прапор повісили його на рекламному щиті фірми Samsung, яка є титульним спонсором Челсі, відтак у темі того, що ґенеральних спонсорів треба поважати і їхню рекламу нічим не закривати, тим людям запропонували все те прибрати. Хоча знов таки на протилежному секторі численні банери власне клубу Челсі висіли майже у такому саме "прикриванні" того ж таки Самсунґа і ніби нікому не заважали.

Тут згадалися події десятирічної давнини, коли на матчі чемпіонату Європи, що проходив в Англії, зоркема на ліверпульському стадіоні Анфілд на початку гри Росія - Чехія хтось вивісив доволі помітний банер " Україна За Чехів! Ukraine Backs Czechs!" Так от той український банер також якось так не провисів більше 5 хвилин. Комусь це і тоді заважало.

Але повертаючись до дебютної гри Андрія Шевченка на стадіоні Стамфорд Бридж, варто зазначити, що гра Андрієві вдалась і Челсі перемогли Манчестер Сіті переконливо і з великим рахунком 3-0. Хоча навіть єдиний гол, що Андрій таки забив на третій хвилині доданого часу насамкінець матчу, й не було зараховано з причини офсайду Франка Лампарда - гравця, що віддав йому пас. Водночас поміж тих уболівальників Челсі, що спостерігали матч біля мене на стадіоні Стамфорд Бридж, лунали дещо здивовані запитання, чому Шевченкові, в принципі, не віддають м"яч. Навіть коли арбітр призначив карний удар з "Шевиної" точки і Андрій впевнено пішов його виконувати, Дідьє Дроґба якось так дав зрозуміти, що виконуватиме удар сам і зрештою влупив у стінку. Андрій досить спокійно на те все реаґував і не виказував якогось невдоволення чи ж роздратування.

Після матчу тренерові Челсі Жозе Морінью поставили те саме запитання - чи не здалося йому, що Шевченко якось так трохи "блукав" полем не знаходячи пасової підтримки своїх товаришів з команди. На це задумливий як завше Жозе Морінью не менш задумливо відповів тим, що мені як пареміологу-любителю здалося португальським народним прислів"ям. Моурінью сказав:"Нам треба дати пташці можливість літати". Витрактувати ці слова португальського фахівця можна було б як завгодно, проте дехто розшифрував їх як те, що Морінью у принципі планує надати Шевченкові дозвіл робити на полі все, що йому заманеться, хоч лежати собі біля воріт, проте у потрібний момент вистрелити, і вистрелити вирішальними голами, а не ще одним голом за умов перемоги з великим рахунком. Втім, що це значить мо' знає один Жозе Морінью.

Про яку вдалу гру Шевченка можна писати? Де, КОЛИ? Шева бігав по полю як неприкаяний, абсолютно не вписався в схему гри "Челсі", а партнери його справді, як здається, ігнорували. Тому, пане Олеже, трохи більше чіткості в футбольних оцінках. А про штрафні, згоден. Шеві бити не давали. Бо, мабуть, "молодий" ще, авторитет в команді треба ще завойовувати.
Ігор, Київ,

Отже у Києві відбулися новітні оглядини збірної України після пост-Мундіальної паузи. Хоча б навіть і у матчі проти Азербайджану, який скажімо так, за футбольними мірками радше нагадує команду першої української ліги. Але як кажуть в англомовному світі - "Назад до життя, назад до реальності". Ті, що прийшли на київський стадіон Динамо, додам, не аж так надто звичне місце аби насолоджуватися грою синьо-жовтих, що зазвичай грають на головній арені країни - Олімпійському, так от ті, хто таки вирішив, що радше подивиться на чверть фіналістів останнього чемпіонату світу аніж на протистояння з азербайджанською опозицією, вочевидь не пошкодували. Збірна України встановила абсолютний рекорд результативності в одному хай би і товариському матчі, розгромивши нафтовиків 6-0.

Але що ж з опозицією? Чи ж справді різниця у силі і класі становила шість голів без відповіді? Скажу цілком впевнено - різниця була навіть більшою. Як спокійно сказав тренер синьо-жовтих Олег Блохін, який напередодні подовжив свій контракт на тренерство головної дружини ще на два роки, - рахунок міг би бути значно більший. Далі, як то кажуть, між рядків читалося - "якщо це б було потрібно". А й справді, чи ж було потрібно громити більш ніж скромний Азербайджан напередодні початку відбіркового турніру до Чемпіонату Європи? Подібні запитання якось так висіли у повітрі до і після цієї найпершої гри української збірної після героїчного повернення з футбольних полів Німеччини. Чому б наприклад було не зорґанізувати спаринґ зі справжньою сильною опозицією, надто за умов, що зіграти контрольний матч з чверть фіналістами останнього Мундіалю напевно тих, що бажають не бракувало.

Дехто висловлює припущення, що цей матч з Азербайджаном є рецидивом вже старої хвороби української футбольної федерації, яка ну просто фізично не спроможна зорґанізувати товариську гру для збірної проти команд за рівнем вищим від збірних колишніх республік колишнього СРСР. Добре, Англію і Францію не беремо до уваги, бо ж з певних джерел випливає, що це власне не була українська ініціатива. А з Азербайджанами, Білорусями, Молдовами та Литвами з Латвіями - все просто, підняв трубку, на "мові міжнаціонального спілкування народів СССР" переговорив з такими ж як і ти сам і жодного напруження і "кувиркання" з усілякими там "would you be so kind", "please" i "thank you".

Відтак і виходить, що в українській відбірковій групі до Чемпіонату Європи команди протистоятимуть зовсім іншого плану аніж Азербайджан, а українці грають саме з азербайджанцями. І виграють з великим рахунком. До речі для тих, хто можливо думає, що Азербайджан як "закавказька" команда схожа на суперників України у відбірковій групі - збірну Грузії, скажу з власного досвіду перегляду ігор що грузинів то й азербайджанців, що спільне там лише те, що обидві команди мають на полі 11 гравців.

Власне кажучи користь від розгромного азербайджанського спаринґу стане очевидною вже у першій офіційній грі синьо-жовтих з грузинами 2 вересня. Тоді й стане видно наскільки київський матч з Азербайджаном придався до загальної підготовки до цього.

Цілком згоден! Скільки можна вже з усілякими совками грати? Ми ж чвертьфіналісти Мундіалю! Чи не пора вже якось самих себе трохи поважати? А Шева теж - капітан, навіть не з'явився у Києві. Хоча його можна зрозуміти - навіщо зі слабаками напружуватися. От чого це все варте! Коли вже в нас це зрозуміють?!
Віталій K., Київ

Цікаво мені, чому це Ліверпуль і Маккабі погодилися грати на стадіоні ДИНАМО? Будемо сподіватися, що англійські фанати не *рознесуть* Київ.
Володимир Едмонтон, Канада

"Шевченкіада" в Англії триває й далі. Ні, звісно не йдеться про літературно-митецький фестиваль з читанням творів Тараса Григоровича. В Англії цими днями "Шевченкіада" своя, присвячена Андрієві Шевченку - новому нападникові англійських чемпіонів з західного Лондона - клубу Челсі. Вже здавалося і матчів нових не було і чемпіонат у Прем'єр-Лізі ще офіційно не розпочався, а від Шевченка (Андрія знову таки), так би мовити, нема де подітися!

Чи не на всіх основних телеканалах показують останній епізод. Уявіть собі фільм із серії про Джеймса Бонда, Лондон, Темзу, Біґ Бен (а куди від нього подінешся?) і звісно швидкісний моторний човен схожий та те ж таки зубило, що мчить Темзою у районі Парламентського мосту. У ролі Джеймса Бонда - молодий український актор і за сумісництвом футболіст Андрій Шевченко! Саме так виглядало дійство влаштоване популярним британським таблоїдом Дейлі Міррор.

Саме у розмові з кореспондентом Дейлі Міррор Андрій Шевченко, знов таки за висловом самого українця, повідомив, що подібно до завдання від британської розвідки, яке свого часу отримував Джеймс Бонд, клуб Челсі надав Андрієві отой бондівський "Дозвіл на враження" воріт суперника. Коротше футбольний Джеймс Бонд вам та й годі!

Дейлі Міррор все це чудово, маючи цілковиту рацію, зазначить хтось зі слухачів Української Служби Бі-Бі-Сі. А де ж, власне, Шевченко, так би мовити без перекладача у розмові з тією ж таки Українською Службою? Мушу запевнити, що копітка робота у цьому напрямку вже стартувала. Футбольний клуб Челсі вже свідомий нашого бажання поговорити з Андрієм. Відтак все це справа певного часу.

Отже, без жодних натяків та алюзій, висловлюючись словами невмирущого класика: " Чи прийде коза до воза? - Та мабуть прийде..."

Тут згадується, як англійські коментатори висловлювалися про гру Шеви і Збірної України на ЧС. "Гра не цікава, на ЧС випадково, команда нічого не варта, а Шева в Мілані забивав тільки тому, що мав хороших партнерів по команді, а тут -вже майше Пеле". Бажаю Андрію вдалої гри в клубі, а Збірній вдало кваліфікуватися на Євро-2008, щоб такі коментатори трохи прикусили язик. P.S. І щоб без травм.
Михайло, Львів, Україна

Дуже свіжий погляд на цікаві для українця події у світі футболу. Приємно бати логічне продовження після чемпіонату світу. В мене особисто знову відродився інтерес до українського футболу, бо наші були рівні серед рівних поміж найкращими у світі. Тепер і Шева тимчасово в місті, де я навчаюся. Хотілося б почитати, що він скаже для вболівальників, про свої враження в Лондоні. Шкода тільки, що знову до збірної не поїхав на товариську гру. Все-таки капітан! Добра праця. Гарний стиль подання матеріалу.
Костянтин, Лондон, Англія

Андрій Шевченко позначив свій початок виступів в офіційному матчі за лондонський клуб Челсі чудовим голом. Власне, сезон в англійській Прем'єр-лізі ще не розпочався, але, як і зазвичай, таким собі відкриванням завіси став матч на суперкубок Англії, що зветься Charity Shield, який відбувся у столиці Уельсу Кардифі. Чемпіони минулого сезону Челсі грали з володарями кубку Англії - Ліверпулем.

Зрештою, той гол українця не допоміг західно-лондонцям розпочати сезон з переможного старту. Програвши на кардифському Стадіоні Тисячоліття ліверпульцям 2-1, Челсі задовольнилися показом того, що нові придбання клубу не були марною тратою коштів. Хоча тут у великій мірі це стосується лише Шевченка, бо ж інше коштовне поповнення Челсі - німець Міхаель Балак - вишкутильгав з поля вже на 21 хвилині, і, на думку лікарів, загоюватиме травму впродовж цілого місяця.

Проте, повертаючись до Шевченка, мої англійські знайомі, і поміж них не обов’язково вболівальники Челсі, - радше навпаки, - в один голос сказали, що Шева без сумніву становитиме реальну загрозу для решти клубів англійської Прем'єр-ліги впродовж свого першого сезону в Англії. З цим погодились і фахові "футбольні дяді" з телевізора. Шева справді забив свій гол у класичному стилі, вийшовши сам-на-сам з кіпером ліверпульців і впевнено низом надіславши м’яч до правого нижнього кута.

Понеділкові британські видання, і не лише спортивного штибу, вийшли з відданням належного вправності українця. Проте, як на мене, далі за всіх зайшов таблоїд Сан, призначений для масової читацької авдиторії. Заголовок матеріалу про Шеву промовляє: "Новий Бог англійської Прем'єр-ліги". Для більшої дохідливості у підзаголовку Сан подає й педагогічний момент - "Андрій так багато у дитинстві грав у футбола, що батько обіцяв його прикувати до батареї". Сан іде далі у своєму дослідженні нового богоподібного гравця Прем’єр-ліги, наводячи слова не лише родичів Андрія включно з його 55-річним дядьком Володимиром, а й з посиланням, як подається, навіть на перше шкільне кохання Андрія - таку собі Іру Чижик. Як бачимо, тут все серйозно і з першоджерел.

Ну а чисто зовнішні атрибути присутності українського нападника на англійських футбольних видноколах вже помітні не лише на футбольному полі. У тому пабі, де я дивився дебют Андрія Шевченка в офіційному матчі, помітною була кількість не лише тих, що спостерігали за перипетіями гри у Кардифі на великому екрані, а й декого з, так би мовити, "обслуговуючого персоналу", які були вбрані у сині футболки Челсі з "Шевиною" сімкою і українським прізвищем на спині. Отак от можна сказати, що прізвище Великого Кобзаря популяризує, сказати б, український футбольний Кобзар. Хоча б і у такий спосіб українська справа у Великій Британії просувається.

Матч між Ліверпулем та Макабі Хайфа - у Києві

Тим часом УЕФА підтвердила інформацію, що матч-відповідь кваліфікаційного раунду Ліги Чемпіонів між клубом Ліверпуль та ізраїльським Макабі Хайфа буде таки зіграно у столиці України.

Тут нібито все у порядку, але раптом ізраїльська футбольна асоціація відреагувала на ці новини у розлюченій формі! Ізраїльські футбольні посадовці навіть кинулися писати обуреного листа до європейських футбольних властей з вимогою, що матч мусить відбутися лише у Хайфі!

І це при тому, що ще кілька тижнів перед тим особисто посол Ізраїлю в Україні зверталась до президента Динамо-Київ Ігоря Суркіса з проханням провести матч саме у Києві. На що керівництво київського клубу позитивно відгукнулося.

Нагадаю, що ще певний час тому цього місяця британська електронна група Depeche Mode скасувала свої тель-авівські концерти. Ба більше - з джерел, наближених до "депешівців", випливало, що вони б у принципі зіграли у Тель-Авіві (може після клінічної смерті і відповідного "воскресіння" Дейвові Ґаану вже ракети Хезболли не страшні!), але самі ізраїльські власті вирішили, що скупчення в одному місці 40 тисяч людей буде більш як заманливою ціллю для тих "Катюш" Хезболли.

Але от виявляється, що у максимально наближеному до Ліванського кордону ізраїльському місті Хайфа грати у футбол на тридцятитисячному стадіоні вже безпечно! Цікаво чи ж поділяють ці думки гарячі прихильники Маккабі з Хайфи?

От i добре що Лiверпуль з Маккабi зiграють у Києвi- це допоможе україно-польськiй заявцi на Euro-2012!
Andriy, Vancouver, Canada

От і стартувала фінішна пряма кваліфікаційного турніру Ліґи Чемпіонів. Останній кваліфікаційний раунд найпопулярнішого клубного змагання світового футболу приніс українському вболівальнику певний оптимізм. Шахтар вдома мінімально переміг варшавську Леґі завдяки єдиному пенальті у виконанні бразилійця Елано.

Сталося так, що саме бразилійці відіграли цього разу вирішальну роль в українському успіху. Бо ж i у Києві земляк Елано - Діоґо Рінкон (якого варто звісно називати Джоґу Хінкон, але це вже фонетичні тонкощі бразилійської вимови про які ми, можливо, колись поговоримо окремо) відзначився двома голами, і цілком реально міг забити ще стільки ж. Загалом Динамо перемогло турецький Фенербахче 3-1, зробивши реальний крок у напрямку групового турніру Ліґи Чемпіонів.

Проте, український футбольний день на цьому не закінчився. У Лондоні на стадіоні Стамфорд Бридж відбулися перші "домашні" оглядини нового придбання західно-лондонців з клубу Челсі українського нападника Андрія Шевченка. Їдучи на роботу рано вранці я почув від таксиста, палкого фана "синіх" як ще звуть Челсі, що вболівальники клубу з нетерпінням очікують на появу українця саме у домашніх стінах Стамфорд Бриджа.

На моє запитання, а чого саме очікують від Шеви, експресивний таксист дещо зібрався, видавши такий собі утробний звук і вичавив з себе : " Because he's a sniper, man, he's a real sniper!", що довільно можна відтворити як "Бо ж він снайпер, чоловіче, він справжній снайпер!".

Відтак, поява українського снайпера Челсі хоча б і на заміну у другому таймі викликала зойк придушеного задоволення на трибунах Стамфорд Бридж. Як на мене, "снайпер", хоча й не став автором свого першого гола у найпершій домашній появі на Стамфорд Бридж, на загал очікування цілком виправдав, пожвавивши гру і зігравши кілька чудових дуетів з Франком Лампардом і Міхаелем Баллаком. Отож початок можна вважати цілком оптимістичним.

Український кут попри все був присутній у середу також у неочікуваній парі Ліверпуль - Макабі Хайфа. Ні не йдеться про раптову появу українців у лавах або "червоних" ліверпульців або ж "зелених" ізраїльтян. Тут якось обійшлося без цього у доволі цікавому матчі у Ліверпулі, де господарі вирвали перемогу на останніх хвилинах гри 2-1.

Український кут був присутній у тому плані, що враховуючи ситуацію на Близькому Сході і навколо міста Хайфа, максимально наближеного до ліванського кордону, столиця України розглядається як реальний варіант проведення матчу-відповіді. Спочатку було звернення посла Ізраїлю в Україні до керівництва футбольного клубу Динамо.

Потім президент київського клубу Ігор Суркіс пообіцяв надати підтримку можливому проведенню на полі стадіону Динамо матчу Макабі - Ліверпуль. Потім, як то кажуть, все долинуло й до керівної ланки європейського футболу - УЕФА а згодом Київ постав як реальне місце двобою англійського та ізраїльського футбольних клубів.

Щоправда під час трансляції матчу з Ліверпуля виринув і другий варіант проведення цієї гри - Кипр. Як на мене, Кипр постає більш зручним для ізраїльтян не лише у плані наближеності острова Афродіти до берегів Хайфи і регулярного поромного сполучення. Кипр на відміну від України не вимагає від ізраїльтян в'їзної візи, залагодження якої забере у потенційних вболівальників та й самої команди певний час і кошти. Хоча можливо не про гроші йдеться…

олег шереперюк, київ:
Так, можна сказати, що наші стартували добре, та вважаю, що в Туреччині буде складно. Поганий у нас захист, якщо команда віддасть мяч, буде складно.